Люблю ці книги за передмови та післямови, за коментарі, за точність дат, імен, географічних назв… Обов’язкові цитати з Маркса–Енгельса–Леніна–Хрущова–Брєжнєва мені ніколи не заважали. Беру на себе сміливість стверджувати, що їх читали лише цензори та коректори. І був Редактор. Ненависний більшості авторів, осміяний у епіграмах, осоружний, заляканий партійними органами, з вічним комплексом неспроможності власної творчості, пересічний редактор радянської доби не гребував енциклопедіями й довідниками. А ще був освіченою людиною.
Чудова виставка нещодавно пройшла в Києві. Не хочу називати її фундаторів – вони давно й щедро знайомлять Україну з мистецтвом світового рівня. Гортаю розкішно виданий каталог, а там – незбагненні прізвища: Гаугін (Гоген), Дегас (Дега), Бенуар (Ренуар), Родін (Роден), Верлайн (Верлен), Русел (Руссо) й зовсім загадковий чолов’яга на ім’я Гертруд Штейн (Гертруда Стайн). Перелік далеко не повний. Прізвища винуватців не оприлюднюю з милосердя – їх можуть вбити.
Не відстає й телебачення. На трансляції змагань фігуристів чую «Бурю» Антоніо Вівальді, та коментатор приємним голосом сповіщає, що пара виступає під музику Ванесси Мей «Шторм». А це означає – повз редакторські вуха пройшов не тільки цикл «Пори року», розтиражований у такій кількості, що став мало не попсою. Це свідчить про те, що редактор ніколи не читав Ґете і Шиллера, не кажучи вже про Клингера, драма якого Sturm und Drang дала назву літературному рухові кінця XVIII століття «Буря й натиск». Бо інакше, який би не був редактор затурканий, комп’ютер у його голові обов’язково клацнув би. За ключовими словами віднайшов би потрібні сайти, все миттєво зв’язалося б, і редакторський мозок не допустив би такого ляпу.
А пишу це, бо прийшла весна. Каштани вибухнули свічками, і на Хрещатику повінь найкрасивіших у світі юнок, а в повітрі – кохання. І два створіння, які не можуть розціпити рук, відірвати очей… Студенти з Драгоманова. Під склепіння арки гуркотом грому нас загнала несподівана злива. Дослівно: «Панімаєш, я тєбя, ну… тіпа люблю. – І я теж, тіпа того…» Дай, Боже, щоб це вони так від напруги та висоти почуттів, від страху пафосу й моєї присутності. Не згодна, що наша цивілізація загине через мікробіологічний фактор, як це пророкують вчені. Якщо й вскочимо в таку халепу, то тому, що все більшає тих, хто «тіпа» вміють, «тіпа» знають. Не на ту кнопку натиснуть. «Конкретно».