Всупереч загальній думці, наукова кар’єра в Україні – зовсім не тихе кабінетне животіння серед книжок та лабораторного приладдя. Стараннями інституцій, що мають визначати й підтверджувати наукову якість того, що робить вчений (ВАКу та спеціалізованих вчених рад), наукова кар’єра перетворюється на екстремальний вид спорту, подібний до рафтингу чи альпінізму. Адреналіну додає і те, що у певних пунктах цього маршруту в науковця виникає спокуса вирішити проблему за допомогою зв’язків або грошей. Це не означає, що геть усі члени спецрад та співробітники ВАКу корумповані. Просто система, покликана підтримувати пристойний рівень науки, спрацьовує діаметрально протилежно. Як і кожна бюрократична машина, вона спонукає до своєрідного «вирішення питань» і, гальмуючи просування одних невігласів, залишає безліч лазівок для інших й ускладнює життя тим, хто справді займається наукою. Тож не дивно, що талановита молодь у науку не рветься або воліє робити кар’єру за кордоном. Рівень вітчизняної науки неухильно знижується.