Власне, саме масони й заснували одну з таких езотеричних течій. Її батьківщиною називають Англію, де в 1717 році було створено Велику ложу. Проте з чим тільки не пов’язували появу цього вчення: з єгипетськими містеріями, фаховими спільнотами будівничих або таємничими орденами на штиб тамплієрів чи розенкрейцерів. Хай там як, на масонському світогляді позначилися різноманітні варіанти гностицизму, де основним є переконання, що вірним обранцям відведено ключову роль у встановленні зв’язку між матеріальним і духовним світами. У довгому ланцюгу становлення масонства раз у раз виникали спільноти, у яких синтезувалися строкаті релігійно-філософські візії, хоча насамперед їхнє завдання полягало в об’єднанні чеснотливих адептів заради благородної справи.
Читайте також: Повсякдення Гетьманщини
Самі речники масонського руху своїми засновниками вважали ремісничі спільноти каменярів, або вільних мулярів. Їхні зібрання відбувалися в ложах, себто будівлях, призначених не лише для роботи й обговорень, а й для зберігання реманенту, ба навіть трапез і ночівлі. Секретні організації на основі етичних настанов мали здійснити вагомі соціальні перетворення та сформувати належні практики співжиття. Масони керувалися ідеалами, згідно з якими тиранічні засади були неприйнятними. До їхнього кола приставали статечні чоловіки, що погоджувались увійти до товариства та сповідувати любов до людства разом з готовністю йому служити. До великих масонських зборів допускали й жінок. Як зазначає дослідник гностичних уявлень Тобіас Чартон, на початку ХІХ століття на німецьких землях налічувалося понад 500 масонських лож. Кожна мала трирівневу структуру (учень, підмайстер, майстер-масон) і трималася на принципах універсалізму з виразними вимогами моральності, розвою інтелектуальних і естетичних задатків. Попри інтерес до масонства з боку деяких самодержавних осіб, офіційна церква завжди вбачала в ньому реальну загрозу, про що свідчили постійні заборони й переслідування.
З XVIII століття масонство ширилося в Російській імперії, й у 1765 році постала Петербурзька ложа. Її з 1775-го очолив Ніколай Новіков, який дотримувався поглядів про рівність людей і наполягав на необхідності докладати зусиль для примноження спільного блага. Новіков був причетним до видання містичних і алхімічних творів, а також переймався створенням лікарні для бідноти. У 1792 році його заарештували за доносом і засудили на смерть, але згодом замінили вирок на тюремне ув’язнення. А щойно імператором став Павєл І, Новікова звільнили, позаяк державець виявляв прихильність до теократичних концепцій, де все залежало від святого царя. В Україну масонство потрапило з Польщі й Росії. Спершу з’явилася київська ложа Безсмертя (1784), потім ложа Мінерви в Кременчуку, за нею житомирська ложа Розсіяного Мороку, ложа Досконалої Таємниці в Дубні та інші. Їх поповнювала здебільшого малоросійська еліта. Сергій Єфремов у статті «Масонство на Україні» (1918) неодноразово підкреслював, що доцільніше говорити не про українську науку вільних мулярів, а про поширеність у нас її західних форм. Національні особливості якнайменше хвилювали масонів, адже ті опікувалися створенням світової, а не локальної спільноти. Єфремов слушно зауважує: ще за століття до появи в нас масонства неабиякого поширення набули релігійні братства. Як і ложі, вони вийшли з середньовічних гільдій і цехів. Обидві організації функціонували спільнокоштом, переймалися церковним життям та освітою, допомагали малозабезпеченим. Отже, масонство ступило на сповна підготовлений український ґрунт.
Окремим питанням є дотичність до масонства людей, яких ми нині звемо інтелектуалами. Григорій Сковорода казав про своє всесвітнє громадянство, проте ніколи не цурався малоросійської вкоріненості. Достеменно встановити ознайомлення філософа з масонством не вдається. За свідченням його молодшого друга Михайла Ковалинського, він із нехіттю ставився до сектантства. Зокрема про мартиністів (назва походить від містика Луї Клода де Сен-Мартена) відгукувався так: допоки їхня обрядовість справлятиме враження мудрості — вона негодяща, натомість на підтримку заслуговує громадянське служіння. Якщо Сковорода не поспішав записуватись у масони, останні першими взялися публікувати його твори. Близькість між ним і каменярами означив Микола Сумцов. Це схильність до старозавітної літератури, байдужість до церковної догматики, увага до морального життя громади тощо.
Читайте також: Київська школа в Московії
Хай там як, а деякі учні й послідовники Сковороди таки стали масонами. Крім Ковалинського, в їхньому таборі опинилися Василь Томара, Василь Капніст, Семен Гамалія, Іван Котляревський, Василь Лукашевич і багато інших. Дехто з них, як-от Гамалія, перекладали німецьких містиків, приміром Якоба Беме. До речі, на думку слідчої комісії, яка насамперед наклала вето на українські, а потім і польські та російські ложі, Лукашевич нібито марив незалежністю свого рідного краю. Через це йому заборонили залишати маєток. Масонство в Україні нехай і не було сповна національним, однак залишило доволі вагомий слід: починаючи з ідеї слов’янства, діяльність вільних мулярів усе ж збудила зацікавленість до федералізму, а потім
і до визначення політичного місця нашої країни.