Є такий бородатий анекдот: «Якщо ти заблукав в ісландському лісі, встань». Перше, що впадає в око будь-кому, хто потрапив на цей дивовижний острів, – його непретензійна флора. Майже всі рослини тут мініатюрні. Дерев, які могли б конкурувати зі зростом людини, в Ісландії вкрай мало. І це здебільшого похнюплені від вітру берези, на які зрідка натрапляєш, простуючи кілометрами пагорбів, вкритих мохом, місцями такими тендітним, що слід подорожнього на ньому залишиться на згадку не одному поколінню нащадків.
Таких слідів із кожним роком стає дедалі більше, адже Ісландія своєю «ні на що несхожістю» приваблює сонми туристів. Для їхнього комфорту будують нові дороги і торговельно-розважальні центри. «Ці зайди руйнують первозданність нашої природи, – ремствує білобровий мешканець Рейк’явіка Фрейр Арнарсон. – Ми – жертви глобалізації. Сучасні ісландці все менше нагадують своїх предків. Ісландія втрачає власних вікінгів. Добре, хоч приховані люди нікуди не зникли».
НАЙКРАЩІ СУСІДИ – ЯКИХ НЕМАЄ
Саме вони тут у найбільшій пошані. Кожен другий із понад 320 тис. населення країни вірить, що окрім власників ісландських паспортів острів належить ще й таємничим невидимкам. Мешкають вони в паралельному вимірі, а в цей навідуються, щоб допомогти тому, хто заблукав чи опинився в небезпеці. Тутешні довгожителі, декому з яких пощастило із ними зустрітися, розповідають, що їхнім сусідам, до яких споконвіків ставилися з глибокою повагою, примноження благ цивілізації споживання завдає як матеріальної, так і моральної шкоди. Мовляв, обидві реальності – наша та їхня – взаємопов’язані: якщо хтось шкодить навколишньому середовищу тут, світ прихованих людей теж змінюється. Вони від цього страждають і, звісно, у тому, щоб рятувати когось, зацікавлені дедалі менше.
Взагалі існування цих істот у межах Ісландії варто сприймати як аксіому. Найменша спроба перевести сумніви в публічну площину для новоявленого скептика може завершитися погано, а якщо таку заяву зробить місцевий чиновник, для нього це політичне самогубство. Позаяк до традицій у згаданій країні ставляться з особливим пієтетом і згадують за першої-ліпшої нагоди ще й про інших славнозвісних острів’ян – фей, ельфів, тролів, гномів та велетнів.
У БОЖІЙ ЛАБОРАТОРІЇ
«Перш ніж створити усе суще, Всевишній проводив свої експерименти тут», – люблять жартувати ісландці. Їхня батьківщина, що нагадує планету в процесі її еволюції, за стародавніми переказами, має свої ворота до пекла. Вони у темному неозорому жерлі вулкана Гекла, який зажив слави найактивнішого і який останній «полум’яний привіт» мешканцям прилеглих територій передав на початку цього міленіуму.
З-поміж кількох десятків вулканів, що є на острові, майже всі сплячі. Але ісландці звикли до несподіванок. Навряд когось із них здивує, якщо про наявність «пороху в порохівницях» заявить, приміром, вулкан, який має покірливу назву «Ок». Утім, поки що він цього не зробив. Натомість не так давно, коли країна саме оговтувалася після того, як ледь не стала банкрутом, прокинувся його безіменний колега, що міститься під льодовиком Ейяф’ядлаєкюдль. Величезні хмари вулканічного попелу, які здійнялися над кратером, на кілька тижнів паралізували авіасполучення.
Серед інших непередбачуваних явищ, які можна знайти в «Божій лабораторії», – геотермальні джерела. Зокрема, темпераментні гейзери, найвідоміший із них – Великий Гейсир (висота струменів окропу та пари сягає понад 50 м), назва якого стала загальною.
По-справжньому теплий прийом гостям найпівнічнішої столиці може забезпечити курорт Блакитна лагуна, до якого від неї близько 45 хв на авто. У неглибокому природному кремнієвому резервуарі з термальною водою (температура не нижче ніж 36°С) щороку хлюпається щонайменше чверть мільйона людей. Це одне з найпопсовіших місць, яке все ж слід відвідати тим, хто сумнівається, що вчинив правильно, відмовившись заради Ісландії від відпочинку де-небудь у тропіках. Обмащування білою «грязючкою» – невід’ємний ритуал, який нібито має молодильний ефект. Щоправда, надто відчайдушних персонал Блакитної лагуни застерігає: варто пильнувати, щоб чарівна субстанція не потрапила на волосся, інакше його кілька днів неможливо буде розчесати.
КРАЇНА ПОЛІТИЧНИХ ПРЕЦЕДЕНТІВ
Ісландцям не потрібно пояснювати, що таке народовладдя. Ісландія – колиска парламентаризму. Її парламент, який зветься Альтінг, уперше зібрався 930 року в долині, де нині міститься національний парк Тінгветлір, що входить до популярного туристичного маршруту «Золоте кільце» (разом із водоспадом Гульфосс і долиною гейзерів Хаукадалур). Споконвіків Альтінг був не лише законодавчим органом, а й місцем, де вирішували конфлікти. Саме тут 1944 року проголосили незалежність від Данії.
Будь-який ісландець, який поважає свою країну (а інших тут знайти важко), не гребує можливістю наголосити на тому, наскільки вона прогресивна щодо забезпечення прав людини. За багатьма суспільними показниками, за якими женуться ліберали всього світу, Ісландія – впевнений № 1.
Найсуворіші феміністки, потрапивши сюди, найімовірніше, перейматимуться хіба тим, що не матимуть приводу просити грант у західних філантропів. Адже Ісландію вважають раєм на Землі для жінок, у якому вони мають можливість не лише одержати доволі солідну фінансову підтримку, якщо залишаться самі з дитиною на руках, а й сповна вдовольнити власні амбіції. Віґдіс Фіннбоґадоттір, матір-одиначка і перша у світі жінка-президент, яку обрали на демократичних виборах, – яскраве підтвердження цього. Посаду глави держави вона обіймала впродовж 16 років.
Знайти спокій, розуміння, ба навіть підтримку в Ісландії можуть представники ЛГБТ-спільноти. Це одна з небагатьох країн у світі, де легалізовані одностатеві шлюби. Нинішня очільниця уряду Йоганна Сіґурдардоттір – перша в історії прем’єр-міністр-лесбіянка, яка узаконила свої стосунки.
Небайдужий до сексуальних меншин і Йон Ґнарр, лідер «Найкращої партії», яка наразі заправляє благоустроєм столиці. Про витівку цього ексцентричного мера Рейк’явіка торік не говорили хіба що ліниві. Під час гей-параду він перевдягнувся у жінку і розкидав зі сцени троянди, наспівуючи пісні з репертуару Леді Ґаґи.
БОЖЕВІЛЬНІ. У ЯКОМУ СЕНСІ?
За інформацією ісландського Міністерства здоров’я та соціального захисту, психічні недуги та стреси є найпоширенішими на острові проблемами. Психологи припускають, що в цьому винна не надто щедра на світло зима, за якої день триває близько чотирьох годин.
Проте затяжні ночі пригнічують не всіх. Зрештою, темрява – найкращий друг легкозаймистих сердець. Достатньо зазирнути в один із пабів у центрі Рейк’явіка – й імовірність того, що ви знайдете, з ким «зігрітися», дуже висока. Особливо якщо закортить пригубити бреннівіну – алкогольного напою, в народі більше відомого як «чорна смерть». Нейтралізувати його дію ісландці зазвичай намагаються, закушуючи трунок шматком акулятини, яку, перш ніж вжити, закопують у землю на кілька місяців, аби вона добряче протухла. Щоб з’їсти таке, треба бути або несповна розуму, або геть п’яним.
«This land of ice is goddamn nice!» («Ця земля льоду збіса гарна!») – каже парубок, із ким я піднімаю келих за те, щоб у цій країні ніколи не було дефолту. Й за всі найпереконливіші аргументи на користь того, щоб поїхати сюди, які ми обоє знайшли постфактум.