Чорний ліс — не чорна діра й не біла пляма?
Чорнолісся – лісовий масив, який займає чималу площу, досі мало відомий за межами Кіровоградщини. А він таїть в собі багато унікального. Один з організаторів круглого столу «Чорнолісся верхів’їв Інгульця: цінність, проблеми, перспективи», що відбувся недавно у Кропивницькому, кандидат географічних наук Андрій Домаранський пояснює це так: «Чорнолісся верхів’їв Інгульця є ландшафтним пограниччям між лісостепами та степами, яке поєднує риси і одних і інших. Десять тисяч років тому саме тут пролягала межа поширення найбільшого льодовика Європи, витворюючи зовсім поруч два абсолютно відмінні світи. Один формувався під товщею льодів, інший – вільно розвивався поруч з ним. Один перебував під жорстким тиском мерзлих брил, був позбавлений світла й рослинності, але активно змінював склад гірських порід, рельєф та клімат суміжних просторів. Інший – був місцем, де вільно текли ріки, розвивалися ґрунти, знаходили прихисток рослини й тварини льодовикових часів. Зрештою, ці дотичні до льодовика землі освоювали перші люди. Дотепер ці краї наповнені найрізноманітнішими свідченнями того далекого періоду в історії природи й людства: специфічним набором гірських порід, багатими на форми рельєфами, чималими запасами підземних вод, найпівденнішим в Україні сфагновим болотом, реліктовою флорою та численними археологічними пам’ятками доби палеоліту».
А чого варте тільки таємниче озеро Берестувате? Незважаючи на велику кількість експедицій і дослідників, досі (!) так і не вдалося виміряти його глибину. На території можливого національного природного парку «Чорноліський» (якщо ідею таки вдасться втілити у життя) знаходитимуться витоки двох великих рік України – Інгулу й Інгульця. У цих місцях надзвичайно цікава тектонічна структура та три западини (географи називають їх імпактними кратерами) — Бовтиська, Зеленогайська та Адамівська.
Читайте також: Бузький Гард. Острів степових скарбів
Цікаві ці місця і з точки зору флори та фауни. Ось що розповіла кандидат біологічних наук Валентина Мирза-Сіденко: «Цей ліс привертає увагу науковців як один з найбільших широколистяних масивів на південній межі поширення лісу у Східній Європі. Він належить до її найважливіших ботанічних територій. Грабово-дубові ліси внесено до переліку біотопів, що підлягають охороні згідно Бернської конвенції. Тут виявлено 12 видів рослини, що включені до Червоної книги України, 13 регіональних рідкісних видів, наявні фітоценози шести типів, занесених до Зеленої книги України. Спеціальний постійний комітет Бернської конвенції затвердив Чуту та Чорний ліс, як об'єкт Смарагдової мережі України. Окрім типового розмаїття тварин, тут виявлено щонайменше 25 видів з числа представників Червоної книги України, 118 перебувають під охороною Бернської конвенції№.
«Можемо із впевненістю стверджувати, що терени Чорнолісся верхів’їв Інгульця мають значну історичну цінність для вивчення історії Української революції 1917 – 1921 років не тільки для мешканців нашого краю, а й для усіх громадян України», – заявив кандидат історичних наук Юрій Митрофаненко.
Центром тодішньої боротьби з більшовизмом вважається Холодний Яр та його околиці. Але значна частина провідних повстанських ватажків походили з цих країв, де ліс був їм і прихистком, і другом: Пилип Хмара з Цвітної, його побратим Микола Бондаренко (Кибець) з Цибулевого, Ларіон Загородній зі Златополя (нині Новомиргород), його земляк Кваша, Кость Пестушко (Блакитний) з Ганнівки, Денис Гупало з Нової Осоти, Кучма з Аджамки, Герасим Нестеренко-Орел з Червоновершки, Отаманенко з Бовтишки, Андрій Гулий-Гуленко з Новоархангельська.
Знакове місце – урочище Чорний Ворон (Пальчикове). Юрій Горліс-Горський у своєму відомому романі назвав його місцем гордощів і болю. Розповідає Юрій Митрофаненко: «У жовтні 1920 року на цьому місці відбувся останній бій отамана Чорного Ворона (Миколи Скляра) та його побратимів з будьонівцями. Кіннотний загін Чорного Ворона був ударною розвідувальною частиною у складі Олександрійської (Степової) дивізії отамана Костя Пестушка (Блакитного). Саме він відтягнув на себе основні сили червоноармійців, фактично рятуючи Степову дивізії та села, яким вони поспішали на допомогу. …Кількагодинний бій Чорного Ворона коштував червоним третини складу дивізії. Триста воронівців полягли усі до одного. Мешканці сіл Розумівка та Миколаївка поховали українських повстанців на місці бою. Відтоді це урочище почали називати Чорний Ворон. Це єдина точно встановлена в Україні могила отамана Чорного Ворона (під таким псевдо відомо п'ять ватажків доби Української революції)».
Читайте також: Земля прихованих скарбів
Звісно, за радянського часу пам’ятний знак на цьому місці був зруйнований. Але його не раз відновлювали, людську пам’ять, на щастя, знищити не вдалося. Уже в часи незалежності тут встановлено хрест, пізніше – пам’ятну таблицю, а минулого року ще й щогли із державним та холодноярським прапорами. Тут також встановлено пам'ятник холодноярському повстанцю, автору роману «Холодний Яр» Юрію Горліс-Горському. Минулого року щорічний фестиваль «Холодний Яр» розпочався саме з урочища Чорний Ворон. Уже розроблено й туристичний маршрут «Холодноярські стежки Поінгулля», бо ж згадані пам’ятки не єдині, їх тут чимало.
І саме в урочищі Чорний Ворон минулого року раптом почали вирубувати дерева. Громадськість відразу забила на сполох. Виявилось, нібито це була планова вирубка. Але ж у такому місці її не мало б бути ніякої!
А дрова де брати?
Ще раніше, у 2012 році, розгорівся скандал щодо вирубки лісу для будівництва автодороги в обхід містечка Знам’янка. Її здійснювали з відома місцевої влади, яка й пояснила, що та ділянка лісу не належить до природоохоронної території. Зовсім недавно, у грудні 2017 року, обласна ради ледь не передала три тисячі гектарів мисливських угідь Чорного лісу у приватні руки. Завадила тільки активність громадськості.
З кожним роком кількість бажаючих мати зиск від дарованого природою тільки збільшується. Кандидат географічних наук Лариса Семенюк наводить сумні цифри: «Незважаючи на незначний відсоток (15,6%) лісистості території в Україні за останні роки обсяг реалізованої продукції підприємствами лісового господарства щорічно стабільно зростає на 20-25%. У Кіровоградській області ця тенденція ще вражаючіша: за 2014-2016 роки обсяги продукції лісового господарства зросли на 222,6% ! При цьому площа відтворення лісів зменшились на 18 відсотків».
Читайте також: Малі форми
Такими темпами ми дуже швидко знищимо ліс. І що далі? Між тим, його можна оберігати і мати від цього прибуток. Ось що розповіла кандидат географічних наук Ольга Гелевера: «Члени громадської організації "Еко ліга-центр" (м. Кропивницький) відвідали Національний природний парк "Сколівські Бескиди" та переконалися, що створення парку генерує масштабний туристичний потік і позитивно впливає на розвиток місцевих громад. За три роки кількість туристів, які відвідали парк «Сколівські Бескиди», зросла на третину, це більше чверті мільйона людей! Місцеві жителі заробляють сотні мільйонів гривень, пропонуючи відпочивальникам проживання, харчування, купання в чанах та саунах, а працівники національного парку – понад півмільйона проводячи екскурсії до середньовічної фортеці-граду Тустані, показуючи туристам зимову підгодівлю зубрів, водоспад на річці Кам’янка та озеро Журавлине. Ніхто уже не думає, що можна заробляти, вирубуючи дерева, продаючи дрова».
На прикладі національного природного парку "Сколівські Бескиди" спростовуються багато хибних думок, пов'язаних із створенням НПП «Чорноліський». Наприклад, про те, що лісогосподарські підприємства припинять свою діяльність, люди втратять роботу. Насправді національний природний парк просто стає частиною державного лісового об'єднання.
Так само нічого не зміниться у забезпеченні населення паливом. У парку проводитимуться рубки догляду та санітарні рубки, а деревина буде спрямована на опалення помешкань місцевих жителів. Як і раніше, збиратимуть вони також гриби і ягоди. У рекреаційних і господарській зонах (більше 80 відсотків території) це дозволено. До складу Національного природного парку не входять людські паї та території населених пунктів.
У НПП "Сколівські Бескиди" працюють близько 200 людей, Відпочиваючих тут приймають майже 50 баз відпочинку. Тут виготовляють фіточаї, наливки, мед, які можна придбати у сувенірних упаковках, друкують науково-популярну та туристичну літературу, облаштовують туристичні маршрути та проводять екскурсії. Відповідно, місцеві бюджети наповнюються податками. За минулий рік НПП "Сколівські Бескиди" сплатив їх понад п’ять мільйонів гривень.
Звісно, усе це не з’явиться в одну мить, але у цьому є розвиток і перспектива.
Спроба №?
Ідея створення заповідного об’єкту високої категорії на базі ландшафтів довкола верхів’їв Інгульця з’явилася майже сто років тому. Розповідає Андрій Домаранський: «У 20-их роках минулого століття територія північної частини сучасної Кіровоградської області розглядалася як тло для створення степового заповідника. Ідея мала бути реалізована впродовж другої п’ятирічки. Наступна хвиля проектів заповідання регіону належить до 80-х – 90-х років і пов’язана з напрацюваннями науковців НАН України. Пізніше, протягом 2008-2010 років було оприлюднено ще кілька проектів заповідання, зокрема у статусі національного природного парку. Майже десять років тому, у квітні 2009 року розпорядженням голови Кіровоградської обласної ради було створено робочу групу з розробки засад Чорноліського національного парку, проте жодного разу вона не збиралася. Як би там не було, але теза про цінність ландшафтів довкола верхів’їв Інгульця та доцільність їх заповідання, давно не викликає сумнівів».
Читайте також: Україна, яку ми не знаємо
А сьогодні вона ще й підсилена вкрай незадовільним станом охорони природи на теренах Кіровоградської області. Всупереч ряду Законів та урядових документів, зокрема й Державній стратегії регіонального розвитку України на період до 2020 року, якою передбачено для території Кіровоградської області показники заповідності на рівні 5,57 % на 2018 рік, (6,33 % на 2019 та 7,1 % на 2020), вона становить 4,04 відсотка і є одним з найнижчих в Україні.
На початок минулого року на території Кіровоградської області було 222 заповідні об’єкти, проте тут та пам’ятки природи. Жодного природного чи, тим паче, біосферного заповідника, жодного національного природного парку, ботанічного саду чи зоопарку. Жодного об’єкту, що за своїм статусом повною мірою убезпечував би ландшафти від деформації та знищення.
Хочеться вірити, що цього разу спроба створення національного природного парку «Чорноліський», яка отримала підтримку на обласному та міністерському рівні (заступник міністра екології та природних ресурсів Василь Полуйко під час підключення висловився «за») буде таки успішною.