Зовсім інша ситуація в Україні, тут старанно винищують усякі сліди національної самобутності, зневажають мову, плюють на традиції й формують націонал-євнухів, а провідні євнухологи, задля солідності надаючи собі академічних ступенів і заводячи борідку а-ля Ульянов, прагнуть узагалі вивести слово «українець» з ужитку, вигадуючи то «співвітчизників», то «народ України» (Донбасу, Криму, Конча-Заспи й печерських пагорбів), то «виборців», і договорилися до того, що взагалі позбавили автохтонних українців Батьківщини, бо, мовляв, на їхній «території» проживає 130 «народів» («рівноправних», як писали в колишній Сересерії) і всі вони нібито претендують на неї.
Але ж у США чи Франції живе набагато більше представників різних націй та етнічних груп і всі вони ― американці чи французи, всі становлять у кожній країні єдину націю, тож іноді сама згадка про расове, етнічне або національне походження громадян цих країн уже становить образу. (Скажімо, французькі араби дуже кривилися, коли згадували, що недавній тулузький убивця мав алжирське походження). І навіть «братєц» Путін нічтоже сумняшеся називає всіх на своїй території ― і катів, і жертв ― «росіянами».
А в нас формують євнухів, безвольних і апатичних, позбавлених прагнень і надій, накидають їм як «отєчество» найкривавіший режим світу, брешуть малим дітям ― хто з тих святенників і лицемірів пам’ятає про Христову засторогу! ― у школах і розводяться про «Велику Вітчизняну». Апологети колишнього совєтського тоталітарного режиму й теперішнього агресивного православно-російського націоналізму вбивають у зародку появу справді національних почуттів і всякого «самостійництва», проголошують, що історичне призначення українців ― розчинитися в «єдиній слов’янській православній нації», живити своєю кров’ю і плоттю сусідній народ, що вже й так, якщо добре розібратися, відсотків на двадцять, а то й тридцять має українське походження.
Виховують євнухів, слуг, попихачів, а щоб ці валахи не мали часу й нагоди замислитись над своєю долею, їх тішать найрізноманітнішими шоу: блондинок, гладух і гладунів, злочинців, аферистів та безлічі інших «талантів» і, нарешті, політичних карликів, які приїхали з далекого Нардепістану, де все по-іншому і свої закони, виходять на кін і, вдаючи гнів та млосно підкочуючи очі, спокушають євнухорат картинними позами і гучними словами.
Виховують рабів, рабство стало сутністю українського менталітету, немає ні колективних дій, ні колективних прагнень, немає реальних протестів проти твані, в яку щодня занурюють країну, ― і хіба здатні висловити протест кволенькі голосочки євнухоїдів, що стали «зайвими» на рідній землі, тож їх ліквідовують, триває, започаткована ще першим Іллічем, масштабна операція «перетворення національної природи», перековують не «мечі на орала», а українців на росіян. У 1920―1930-х роках українців винищували «як клас», але вже 360 років їх ліквідовують як націю, як народ, як етнос, і це все тепер ― «під патронатом держави». Витонченими механізмами психологічної обробки («Рускоє ― родноє», ― гугнявить по всій Україні «Русское радио»), які діють уже десятки років, євнухів залякали так, що вони вже «соромляться» (бояться!) називати себе українцями, цураються рідної мови, докладають і свою лепту до етнічної чистки, яку здійснюють методами культурного експансіонізму та гуманітарної освіти, й успішно допомагають урядовцям ліквідувати себе як націю і країну.
Суїцид нації ― ось що відбувається на очах приголомшеного світу, ось у чому полягає українська унікальність, ось чим пишаються наші державні мужі як своїм найвищим здобутком. На чи не найбагатших у світі землях, у благословенному краї живе нікчемний народ, який докладає всіх зусиль, щоб навіки стерти з лиця землі своє ім’я і країну.
Суїцидні потяги ― хвороба, але як охарактеризувати стан, коли ненастанно здійснюваний суїцид став нормою, ба навіть життєвим ідеалом? Які тут можна пропонувати ліки? Мабуть, треба стати людьми і не лягати покірно під ніж наділених державною владою запопадливих євнухотворців.