Вони ніяк не розуміли, чому нічого не виходить: ніби ж і прапорцями махають, і в кокоси вслухаються – все, як "треба". А от великі залізні птахи з-за океану чомусь не прилітають.
Щось подібне в Україні спостерігається на всіх рівнях. Проте якщо для численних представників влади всі ці "магічні" ритуали та заклинання є лише зовнішнім маскуванням (справжню мету – особисте збагачення – вони досягають вельми навіть професійно) то серед громадських організацій та активістів багато хто використовує своєрідний аналог "культів карґо" на повному серйозі.
Чільне місце в системі магічних заклинань займає "Євроінтеграція" та її супутники – "Демократія" та "Громадянське суспільство". Європа в цій системі координат виглядає своєрідним аналогом комунізму за часів совєцької влади: її прийнято згадувати в усіх промовах, про неї пишуть на плакатах типу "Київ – ЄВРОпейська столиця", до неї апелює як влада, так і опозиція. Особливо смішно це виглядає з боку влади, яка – як було вже зазначено вище – використовує "євроінтеграційну" риторику виключно декоративно.
В той же час ніхто не може чітко сформулювати що таке "Європа". Дехто розуміє під цим терміном ЄС як бюрократичну структуру – але більш ніж дивною є позиція "давайте долучимось до міжнародної бюрократичної структури – і всі наші проблеми як рукою зніме", особливо в період. коли ця сама структура добряче пробуксовує. Дехто каже про Європу як систему цінностей, до якою справіку належала Україна. Однак цінності південної Італії добряче відрізняються від цінностей піденної Фінляндії чи Північної Ірландії (в останній досі триває боротьба між католицькою і протестантською традицією). А в часовому розрізі консервативні цінності 19 сторіччя навряд чи співпадають з нинішньою ліберальною політикою, леґалізацією одностатевих шлюбів та мультикультурністю.
Сказане вище не означає, нібито я закликаю відмовитися від Європи. Однак не варто плутати ідеалізований образ Європи-царства свободи та братерства (як у вірші Павличка "Вставай, Україно, вставай,/ Виходь на дорогу свободи,/ Де грає широкий Дунай,/ Де ждуть європейські народи") та реальний Європейський Союз із його проблемами та небажанням посилювати ці проблеми шляхом альтруїстичної допомоги відсталим "братам-європейцям", що не можуть самі дати собі ради.
Потрібно зрозуміти: жодна "вулична магія" з маханням синьо-зірковими прапорами та "євроінтеграційними" промовами нам не допоможе. Ніхто не захоче викорінювати наші проблеми замість нас самих. Взяти хоча б позицію ЄС щодо процесу над Юлією Тимошенко: європейські політики встали на захист колишнього прем'єра не через те, що вважають її ідеальним і бездоганним політиком, а через те, що суд над Тимошенко – це в першу чергу знищення конкурента, а вже потім все інше. В нас же нібито "проєвропейськи налаштовані" діячі мовчки ковтають новини про корупцію нинішньої влади, а щодо засудження Тимошенко кидають зневажливе "є за що…" Перепрошую, але з такою свідомістю "демократичної еліти" нам навіть в недосконалому ЄС нема чого робити, не кажучи вже про ідеально-омріяну Європу.
Я не надто перебільшу, якщо скажу що наша відносна "демократія" і так тримається виключно на небажанні нинішньої влади сваритися з ЄС та США. Громадськість практично не впливає на рішення в печерських кабінетах, ну хіба що "Підприємницький майдан" здобув часткову перемогу і став винятком, що підтверджує правило.
Все-таки слід усвідомити, що ті самі "Демократія" та "Громадянське суспільство", котрі завжди йдуть в промовах поряд з "Євроінтеграцією" – це в першу чергу показники банальної самоповаги громадян. Самоповага ця полягає в тому, що громадяни не дозволяють владі водити себе за носа, переписувати Конституцію так, як вигідно владі і засуджувати лише тих, кого вигідно владі. Якщо такої самоповаги нема навіть у того 1% "свідомих і активних" – то про яку Європу тут може йти мова?
Лишається й далі обговорювати нові вибрики можновладців на своїх блоґах, їздити в забитих електричках з непрацюючими туалетами, обурюватися складністю одержання шенґенських віз та загальною несправедливістю світу щодо нашого знедолененого народу.
Ну і час від часу ритуально махати прапором перед солом'яними літаками власних фантазій. Традиція така.