Саміт НАТО, який відбувся в Лісабоні 19–20 листопада, продемонстрував, що Альянс має значний запас міцності та здатність до оновлення. Як і передбачав Тиждень (див. № 46/2010), союзникам вдалося успішно розв’язати внутрішні суперечності, що накопичилися перед зустріччю, та узгодити Стратегічну концепцію, яка визначатиме шляхи розвитку організації на найближчі роки. Наприклад, щоб заспокоїти Туреччину, НАТО вирішило не згадувати в тексті документа назв конкретних країн, які вважає загрозою своїй безпеці. Йдеться насамперед про Іран та Сирію, які є перспективними партнерами турків. Ще один конфлікт – між ядерним Парижем та антиядерним Берліном – було вирішено не менш елегантно: Альянс не відмовлятиметься від ядерної зброї, доки вона існує у світі, але водночас докладатиме зусиль, щоб забезпечити умови для без’ядерної планети. Також у документі йдеться про намір НАТО створити територіальну систему протиракетної оборони для євроатлантичного регіону. До участі в цьому проекті запросили Росію, президент якої Дмітрій Мєдвєдєв відвідав саміт й особисто прийняв пропозицію. Щоб зміцнити потенціал цієї співпраці та заспокоїти Кремль, Альянс у Стратегічній концепції документально підтвердив, що він не становить загрози для Росії та прагне істинного стратегічного партнерства з нею. Сторони одразу перейшли від слів до справи, підписавши угоди про зворотний наземний транзит вантажів з Афганістану через російську територію та про підготовку офіцерів афганських і пакистанських антинаркотичних служб.
Згадали в підсумковій декларації Лісабонського саміту й Україну. Альянс поважає позаблоковий статус нашої держави, проте залишає для неї, як і для Грузії, двері відчиненими. Втім, з огляду на безпрецедентне перезавантаження відносин Росії та НАТО важко судити, це просто жест ввічливості чи серйозні зобов’язання.