Спочатку цей захід планувався як рутинна подія. Але саміт лідерів країн – членів НАТО, що відбудеться 4–5 вересня в місті Ньюпорт (Південний Уельс) і мав ознаменувати офіційне завершення бойових дій в Афганістані, перетвориться, ймовірно, на одну з найважливіших зустрічей за всю 65-річну історію Альянсу. Відтоді як Владімір Путін увів війська до Криму й таким чином розпочав першу в Європі збройну анексію території з часів Другої світової війни, стало зрозуміло: НАТО повертається до того, заради чого блок і створювався, а саме до колективної територіальної оборони.
Путін підхльоснув НАТО саме в час найбільших сумнівів у потрібності блоку, до того ж не вперше. Хоча Альянс і досяг піка активності в 2011 році, провівши шість операцій на трьох континентах (Афганістан, Косово, Лівія, навчання в Іраку, антитерористичні операції в Середземноморському регіоні й боротьба з піратством біля східного узбережжя Африки), більшість із них зараз закінчилися або добігають кінця. Модернізація Збройних сил Росії та її агресивні великомасштабні навчання близько до кордонів НАТО стурбували північних і східних членів Альянсу. Але європейців переважно хвилює зниження рівня життя, а не зовнішні загрози для безпеки.
Навіть якби останні дії РФ і не викликали такого занепокоєння, нинішній генеральний секретар НАТО і колишній прем’єр-міністр Данії Андерс Фоґ Расмуссен все одно взявся б переконувати лідерів європейських держав на саміті в Ньюпорті, що необхідно припинити зменшувати оборонні бюджети й витрачати їх ефективніше. Але в минулому такі заклики залишалися здебільшого без відповіді. Лише четверо європейських членів НАТО (Британія, Естонія, Франція і Греція) змогли наблизитися до взятих у 2006 році зобов’язань витрачати не менше ніж 2% ВВП на оборону, і тільки п’ять виконали інше, не менш важливе: витрачати 20% оборонного бюджету на сучасне обладнання.
Читайте також: Стівен Гедлі: «Україна нині може здобути велику вигоду з уваги, яку їй приділяє Захід»
Після 12-річних зусиль в Афганістані з непереконливим результатом вважалося, що ера масштабних військових інтервенцій за межами Європи минула. Очевидно, там ще на кілька років залишиться невеликий остаточний контингент НАТО під керівництвом США для «підготовки, консультування і допомоги» афганській армії в боротьбі проти «Талібану» (якщо новий президент Афганістану зможе швидко підписати угоди про безпеку). Але з огляду на розширення дуги нестабільності на Близькому Сході та на півночі Африки після Арабської весни і появу джихадистської «Ісламської держави» відповідати на такі складні загрози через заскорублі структури НАТО, які діють за принципом консенсусу, видається надто непростим завданням. Кампанія усунення від влади лівійського диктатора Муаммара Каддафі в 2011 році хоча й була вдалою, але виявила розбіжності всередині Альянсу й у військових потужностях, що викликало гнів Америки через незадовільне фінансування військової галузі в Європі. Крім того, після неї в країні залишився страшний безлад.
Що ж до Америки, то в нових стратегічних рекомендаціях, підготовлених для Барака Обами на початку 2012 року, самовдоволено йдеться про «більшість європейських країн», які зараз є «виробниками безпеки, а не споживачами». У документі йдеться про те, щоб скористатися «стратегічною нагодою перерозподілити американські військові інвестиції в Європу» на користь Азії, аби відповісти на виклики агресивного Китаю. Перезарядка Альянсу, який дехто у Вашингтоні вважає пережитком холодної війни, була десь у самому кінці списку пріоритетів президента.
Зараз усе це змінилося. Україна не має членства в НАТО (а недопущення цього – головна мета російської політики), тож не може скористатися захистом, прописаним у статті 5, що передбачає зобов’язання кожного члена вважати напад на одного нападом на всіх. Але заява Путіна про право діяти там, де, на його думку, утискається російськомовне населення, безпосередньо погрожує країнам Балтії, а вони якраз і є членами Альянсу. Естонія, Латвія та Литва, які вступили до НАТО у 2004 році, перебували в складі СРСР до його розпаду в 1991-му. І кожна з них має російськомовну етнічну меншину. Після захоплення Криму спроба Путіна встановити російську сатрапію на Донбасі через розпалення та озброєння сепаратистських заворушень продемонструвала технології «гібридної війни», якими Кремль може скористатися для дестабілізації Балтії.
Читайте також: Час дорослішати. Україна як об'єкт геополітики
Реакція на путінську агресію була переважно економічною, з поступовим нарощенням санкцій. Але генсекові Расмуссену і головнокомандувачу об’єднаних збройних сил НАТО в Європі генералові Філіпу Брідлаву відразу було зрозуміло, що Альянс теж муситиме реагувати. Це означало негайно заспокоїти найуразливіші прифронтові держави НАТО й водночас домогтися, щоб усі 28 членів дійшли згоди щодо характеру загрози європейській безпеці та заходів, необхідних для протидії їй. Передусім це означало продемонструвати, що стаття 5 залишається непохитною опорою Альянсу саме тоді, коли з’явилися сумніви, наприклад, чи справді захоче уряд Нідерландів або Німеччини послати свої війська воювати за Естонію або Румунію.
Деякі з цих заходів уже вживаються. Патрулювання повітряного простору над країнами Балтії швидко підсилили кількома додатковими реактивними винищувачами. У червні Обама відвідав Варшаву й оголосив про виділення $1 млрд на поетапні військові навчання та підготовку в Східній Європі з додатковою ротацією американського контингенту в цьому регіоні (перед самітом він також зробить символічну зупинку в Естонії). Приблизно тоді ж Північноатлантична рада – основний орган прийняття політичних рішень НАТО – запропонувала генералові Брідлаву розробити надійний спосіб стримування російського авантюризму, який можна задіяти після саміту.
Потенційною проблемою для Расмуссена було те, що навіть після анексії Криму члени НАТО не могли дійти згоди щодо ступеня російської загрози. Дехто, схоже, купився на московську пропаганду «спонтанного» повстання, підтриманого Росією лише згодом; у Німеччині багато хто в силу історичних причин схиляється до політики Russland verstehen – «розуміння Росії», а то й симпатії до РФ. Федеральний канцлер Анґела Меркель, уродженка комуністичної НДР, не має особливих ілюзій щодо Путіна, але рідко виявляє бажання йти наперекір пацифістській громадській думці. Наївний новий уряд Італії, щосекунди пам’ятаючи про залежність крихкої італійської економіки від російського газу, теж сподівався уникнути конфронтації.
Розставляючи пастки
НАТО може діяти лише за наявності консенсусу, а деякі члени боялися, що розміщення військ у Польщі й країнах Балтії порушить досягнуті 1997 року домовленості з Росією в межах Засадничого акта, який офіційно проголосив закінчення ворожнечі. На квітневій зустрічі міністрів закордонних справ держав – членів Альянсу прохання Польщі розмістити на її території 10-тисячний контингент було відхилено. Дехто ніяк не хотів почути думку Расмуссена про те, що багаторічні намагання НАТО перетворити Росію на свого стратегічного партнера зазнали невдачі й що путінська РФ вважає блок лише супротивником.
Проте з накопиченням доказів причетності РФ до дедалі кровопролитніших заколотів на Сході України аргументи натовських «голубів» слабшають. Масовий зсув у громадській думці стався в липні, коли сепаратисти збили літак малайзійських авіаліній МН17 із надсучасної ракетної установки, наданої Росією. «Ті, хто дотримувався оптимістичних поглядів на РФ, були змушені визнати, що помилялися; у них не було відповіді», – заявив один із провідних дипломатів НАТО. За словами Расмуссена, Альянс має бути готовим до довгого протистояння з Росією. «Я хотів би застерегти тих, хто думає, що причина лише в Путіні. Ні, вона глибоко вкорінена в російському суспільстві».
Читайте також: Життя чи праця?
Як наслідок – генерал Брідлав навряд чи побачить значний політичний опір пакету стримувальних заходів, які він запропонує на саміті в Ньюпорті. Складено план «готовності до дій», який дав би НАТО змогу швидко відреагувати на кризу, передбачену статтею 5. Досягнуто компромісу між тими, хто вважає постійне розміщення сил Альянсу на сході та півночі Європи біля російських кордонів порушенням Засадничого акта, і тими, хто вважає, що РФ сама анулювала цей акт своїми діями: генерал Брідлав запропонує розмістити попередній командно-контрольний центр, фахівців із логістики, важкі озброєння і боєприпаси, можливо, на наявній базі в польському місті Щецин (див. «Члени НАТО в Європі»). За його словами, це дасть змогу «легкого пересування і потужного удару за потреби». Очевидно, буде ротація контингенту бази з постійним чергуванням військових різних держав-членів. Часті масштабні навчання сигналізуватимуть про готовність НАТО і підтримуватимуть необхідну взаємодію між національними контингентами за моделлю, виробленою в Афганістані.
Важливою складовою цих планів є утримання відносно недавно створених НАТО сил швидкого реагування (NRF), які налічують 13 тис. добре озброєних військових із країн-членів, у стані набагато вищої готовності, ніж раніше. Вони повинні стати «ударною силою» розгортання частин Альянсу в майбутньому. У межах цих сил мультинаціональна група рівня бригади (близько 5 тис. особового складу) може бути розгорнута за першим же сигналом тривоги, можливо, за кілька годин, за наказом верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО в Європі й без звичайної вимоги політичного погодження шляхом консенсусу.
За словами Расмуссена, це для того, щоб «кожен потенційний агресор знав: у разі нападу на одного з наших союзників він матиме справу не лише з національними збройними силами, а з НАТО». Натяк прозорий: ворогові доведеться рахуватися із силами-«розтяжками», які викличуть реакцію всього Альянсу. Як сказав один високопоставлений чин із Альянсу: «У цієї організації надзвичайна м’язова пам’ять. Ми все ще здатні дуже швидко озброїтися».
Потенційним ускладненням може стати те, що гібридна війна, яку Росія веде в Україні, не така однозначна, як звичайний збройний напад. За словами генерала Брідлава, НАТО має бути готовим до «зелених чоловічків» – сил особливого призначення без розпізнавальних знаків своєї держави, які перетинають кордон і розпалюють заворушення, захоплюють адміністративні будівлі, підбурюють місцеве населення й надають тактичні консультації сепаратистам, дестабілізуючи таким чином країну. В опублікованому 17 серпня інтерв’ю німецькій Die Welt він сказав: «Якщо раптом НАТО виявить проникнення на його суверенну територію [анонімних] іноземних сил і якщо нам вдасться довести, що цю діяльність веде конкретна держава-агресор, тоді можна застосовувати статтю 5».
На цьому Альянс, схоже, перестав гарячково шукати собі якусь місію, але Єнс Столтенберґ, колишній прем’єр-міністр Норвегії і з жовтня наступник Расмуссена, все ще муситиме вирішувати ті самі старі проблеми, від яких потерпає Альянс. Нинішній генсек НАТО каже, що до саміту близько половини членів зобов’язалися не зменшувати далі оборонні бюджети, хоча багатьом ще далеко до запланованих видатків у розмірі 2% ВВП на оборонку. Також, незважаючи на запевнення Обами щодо невіддільності європейської безпеки від американської, Сполучені Штати навряд чи перенесуть центр своєї уваги з Китаю. Президент США схильний вважати Росію радше проблемною регіональною державою, ніж військово-політичним супротивником такого рівня, яким колись був Радянський Союз. Крім того, є сумніви щодо важливості ролі НАТО на неспокійній близькосхідній периферії.
Утім, попри всі свої недоліки, Альянс зберігає надзвичайну здатність оновлюватися перед лицем нових загроз. З ворогами на кшталт Путіна в його потрібності сумнівів немає.