Однією з подій, яка матиме вплив для України та європейської безпеки, вони назвали відмову України від інтеграції до НАТО та проголошення позаблоковогоо статусу української держави. Про що ж насправді іде мова?
Весною з ініціативи Президента В. Януковича. Верховна Рада прийняла закон «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України», в якому закріплено позаблоковий статус України.
Експерти Центру дослідження миру та конверсії моментально відреагували критикою. На їхню думку, відтепер можна вже говорити про відмову України реформувати та модернізувати свої Збройні Сили.
Київський політолог, фахівець з міжнародних питань Валерій Чалий зауважує: «Якщо говорити про Харківські угоди, продовження перебування Чорноморського Флоту Росії на українській території, то важливість цього рішення визначається наступним: уперше закріплено на стратегічну перспективу перебування військової бази на території України, мілітаризацію Чорноморського басейну. Це новий стиль у зовнішній політиці, та і у політиці внутрішній. Маю на увазі пролиту у залі українського парламенту кров та мітинг протесту довкола парламентської будівлі у Києві у ті хвилини, коли коаліція ратифікувала Харківські угоди». Нова Доктрина внутрішньої та зовнішньої політики, на думку В. Чалого, слугує розколу українського суспільства, що, знову ж таки, на руку антидержавницьким силам.
Експерт з питань безпекової політики Григорій Перепелиця вважає, що позаблоковий статус України ослаблює її позиції на міжнародній арені, адже досі держави – гаранти її безпеки (США, Росія, держави ЄС) не підтвердили офіційно цих гарантій. До того ж, статус позаблокової держави чинна влада «приліпила» Україні, аби догодити Росії – але, як наголошує Перепелиця, загарбницьку (стосовно України) політику Кремля це не змінило. Водночас, позаблоковий статус України перешкоджає поглибленню взаємин між Україною і НАТО: «Згідно із статутом і правилами Альянсу наукова, технічна, військова співпраця розвивається перш за все між членами НАТО. Адже кооперація «підганяється» під принцип колективної оборони, з відповідною сумісністю та відповідним тактично-технічним рівнем озброєнь. Уже кілька років Росія намагається долучитись до кооперації з Альянсом, домовитися з НАТО щодо модернізації власних озброєнь, але досі не здобула успіху. Хіба що можна назвати успіхом переговори росіян з французами навіть щодо не кооперації, а стосовно закупівлі Росією французької військової техніки…».
Водночас, українські експерти радять не применшувати значення того факту, що Росія посилює свій вплив на європейському просторі . Так, в ухваленій новій стратегії НАТО (це сталось на саміті Північноатлантичного альянсу у Лісабоні), Росія перестала бути у списках ворогів НАТО, а отримала почесну місію «партнера у системі регіональної та колективної безпеки». До того ж, за словами київського дипломата, аналітика і публіциста Юрія Щербака, «стратеги Альянсу врахували і внутрішню ситуацію у Росії. А там – початок виборчої кампанії, початок жорсткої конкуренції між Медвєдєвим і Путіним за голоси виборців, власне, за бачення кожним з них перспективи розвитку Росії та моделі її співпраці із зовнішнім світом. Так, Медведєв та його амбітна команда розробляють модель зближення із Заходом, ідуть розмови про поглиблення співпраці з Альянсом. Домінуюча роль в Організації договору колективної безпеки СНД робить Росію більш інтегрованою у систему регіональної безпеки, на відміну від України, з її нинішнім позаблоковим статусом».
На думку Посла України при НАТО Ігоря Долгова, закріплення позаблокового статусу України відіграє позитивну роль для системи європейської безпеки, яка нині проходить складний процес модернізації відповідно до старих, нових і майбутніх ризиків та викликів: «Позаблокова Україна може налагоджувати співпрацю у галузі безпеки як з державами – членами НАТО, так і з країнами, які свого часу вступили до Організації договору колективної безпеки (ОДКБ) СНД. Моя особиста точка зору: майбутнє – за практичним партнерством України з НАТО. Цього року від закликів щодо набуття Україною членства в Альянсі ми перейшли до практики. Маю на увазі і річні Плани дій Україна – НАТО, і Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО, і спільні дії у «гарячих точках». І не варто відкидати такі непомітні на перший погляд, але важливі для нашої національної безпеки акції, як допомога Альянсу нашим військовим та працівникам МінНС – навчання, тренінги, тощо. Немає сумніву, що кваліфікацію, професіоналізм відповідних служб в Україні треба піднімати. Враховуючи стандарти та якість економічно розвинених держав».
За словами міністра оборони України Михайла Єжеля, «безпека буває різною», адже серед безпекових ризиків фахівці вирізняють і такі, що стосуються підготовки та професійної кваліфікації відповідних спеціалістів (військові, пожежники, міліціонери та інші), рівня безпеки для людини і довкілля промислових виробництв та циклів, наявність або ж відсутність на підприємствах сучасних засобів захисту персоналу, тощо. У цьому, Україна «пасе задніх»: як стверджує правник Олексій Толкачов, «можна констатувати, що захист прав людини в Україні на надзвичайно низькому рівні. ЦЕ стосується і захисту громадян від сваволі правоохоронців та бюрократів, від корупції та кримінальних небезпек – так і захисту від екологічних або виробничих лих…». «Українські промислові цикли, основні виробництва походять з часів СРСР, приватизовані вітчизняними олігархами «заводи, фабрики і пароплави» у більшості не модернізуються. Старе обладнання, що його термін життя або скінчився. Або спливає найближчим часом, несуть великі ризики для безпеки, оскільки загрожують як життю та здоров’ю людей, так і природі. Що-небудь серйозне має трапитись, аби власник нарешті «відірвав від серця» частину прибутку і вклав ці звільнені кошти у технічну реконструкцію виробництва», – гірко відзначає відомий аналітик Володимир Горбулін.
Виробничі ризики, як і проблеми енергетичної безпеки, чинна влада воліє не помічати. І тим більше – співвідносити ці ризики з тими, що стосуються регіональної безпеки. Досвід країн – членів НАТО у спільному подоланні екологічних лих (паводків, лісових пожеж) або промило свого забруднення (витоки ядовитих речовин у річкові басейни або в океан, шкідливі викиди з хімічних підприємств в атмосферу) вельми корисний для України. За словами військового експерта Сергія Згурця, «хоча наша держава не володіє ані сучасними методами інформування про техногенні та природничі катаклізми, ні сучасною технікою для їх ліквідації, варто повчитись у НАТО-вців хоча би вмінню за короткий термін організувати протидію та знешкодження лиха… Іноді, ці рятівні акції нагадують голлівудські блокбастери, оскільки ідеться про високі технології, сучасні комунікації та чітко налагоджені командні дії рятівників (оперативників)».
Власне, це і є своєрідний вирок корумпованій, технічно відсталій Україні: допоки цивілізація рухається у напрямку зменшення ризиків для людини за рахунок модернізації технологій і виробництв, залучення наукових розробок у повсякденне людське життя – українські реалії усе більше нагадують пейзажі з «Сталкера» Андрія Тарковського. А українці – перетворюються на сталкерів і заручників недалекоглядної політики влади.