Російсько-українська війна змінила роль Північноатлантичного альянсу в парадигмі європейської безпеки. Як НАТО допомагає Україні, як змінився його вплив протягом попередніх років і що потрібно робити для вдосконалення його функцій?
Організація мирного часу
«НАТО був створений для того, щоб не воювати», — свідчить загальна думка щодо призначення Північноатлантичного альянсу. З часу створення організації в 1949 році й аж до суперечки щодо Гренландії її представники не поставали перед серйозною загрозою втрати територіальної цілісності (крім хіба що претензій Аргентини на британські Фолклендські острови).
Відповідно, знаменита 5 стаття НАТО ніколи не застосовувалася для захисту від масштабної зовнішньої агресії, подібної до тієї, з якою нині зіткнулася Україна. Власне, механізм 5 статті був запущений лише один раз — після терористичних актів 11 вересня 2001 року в США. Вжиті заходи включали патрулювання повітряного простору над США й антитерористичну операцію в Середземному морі.
Події російсько-української війни, прихована (гібридна) агресія Росії проти країн Європи, а також нещодавні конфлікти всередині самої організації надали НАТО репутацію безхребетності, вічної глибокої стурбованості за майже цілковитої бездіяльності. Дедалі більше оглядачів говорять, що в разі російської агресії проти, наприклад, країн Балтії ніхто й не подумає ставати на захист своїх партнерів.
Утім, роль НАТО в допомозі України доволі суттєва. Станом на початок 2026 року організація є центром, що координує ресурси охочих допомагати й забезпечує логістику передачі допомоги. Пропонуємо розібратися в особливостях еволюції ролі НАТО у підтримці України, якими є формат і розміри такої підтримки.
Механізми підтримки
Допомога НАТО для України з 2016 року відбувалася через Комплексний пакет допомоги (CAP). Він включав розбудову спроможностей України у сферах інституційної трансформації, взаємної сумісності з НАТО, медичної реабілітації та розмінування, а також надання нелетальної допомоги, як-от пальне, медичні засоби та запасні частини.
До 2022 року Україна отримувала нелетальну допомогу через Агенцію НАТО з підтримки та постачання (NSPA). Після початку широкомасштабної війни сторони уклали близько 20 додаткових контрактів. Процедури постачання через NSPA відрізняються складністю, спричиняючи суттєві затримки. Наприклад, згідно з даними Центру аналізу європейської політики (CEPA) зимові уніформи, замовлені Україною у 2022 році, були доставлені тільки на початку 2025-го.
Активне залучення НАТО як організації до процесу підтримки України почалося після саміту у Вашингтоні у липні 2024 року. Тоді країни-представники погодилися надати нам озброєння на $46 млрд до кінця 2025 року. Тоді ж була створена Місія НАТО з допомоги Україні (NSATU), що на початку 2025-го перебрала на себе організацію військової допомоги.
Створення NSATU стало справжнім проривом. Тепер у НАТО функціонує окреме командування, що займається Україною. Ба більше, до завдань Місії належить не тільки тренування бійців і доставка зброї, але й довгострокове структурне перетворення українського війська. Згідно з даними того-таки CEPA, метою є перетворення наших Збройних Сил на «натівську» армію до 2035 року.
Значний підйом ролі НАТО відбувся в середині 2025-го, коли адміністрація Трампа запустила механізм Prioritized Ukraine Requirements List (PURL). Він передбачає грошові внески країн НАТО для закупівлі американської зброї згідно з переліком, наданим Україною. Перелік погоджується Вашингтоном і Верховним головнокомандувачем Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Саме постачання відбувається під контролем NSATU.
Від серпня до жовтня 2025 року сім європейських країн внесли в рамках ініціативи понад $2 млрд. Ще шість країн заявили про готовність приєднатися.
Проблема з грошовим фондом
Головною проблемою чинного формату співпраці є невизначеність обсягів і термінів допомоги. Згадана домовленість на саміті 2024 року себе вже вичерпала, та й сформульована доволі розмито. Зокрема, не була розв’язана проблема нерівноцінних внесків між країнами, через що одні країни вносили значно більше за інших в абсолютному (США, Німеччина) чи відносному (Данія, Естонія) вимірах.
За підсумками саміту НАТО в Гаазі у червні 2025-го взагалі не було заявлено про конкретні суми підтримки. Натомість було підтверджено «відданість» союзників подальшій підтримці України та рекомендовано зараховувати внески в оборону та оборонну промисловість України до виконання союзниками їхніх цільових показників загальних витрат на оборону.
НАТО слід зайнятися створенням постійного фонду для України, що наповнювався б країнами відповідно до чинних формул розподілу витрат. Це забезпечило б передбачувану допомогу Україні у сфері безпеки на роки вперед.
Іншою потребою є створення додаткових потужностей для ремонту та обслуговування озброєння, переданого Україні. Особливо після рішення керівництва США на початку 2025 року вивести свій Дистанційний центр обслуговування та розподілу для України (RMDC-U) з Польщі. В Україні накопичилася значна кількість пошкодженої західної військової техніки, яку неможливо використовувати чи відремонтувати через брак ремонтних баз. Це сфера, де НАТО та європейські партнери могли б узяти ініціативу на себе.
Реальне зміцнення безпеки Європи
Таким чином, на початок 2026 року НАТО — важлива структура, що координує зусилля наших союзників щодо отримання й доставки озброєння. Попри низку проблем, під керівництвом Марка Рютте організація нарешті почала реально працювати в напрямку зміцнення безпеки в Європі.
Для України такий формат співпраці можна порівняти з нашими відносинами з Європейським Союзом: де-факто нас уже можна назвати учасниками цих організацій. Можливо, нині це навіть краще за повноцінне членство, адже ми отримуємо багато користі без потреби виконувати частину зобов’язань, покладених на реальних членів. Навіть якщо нас завтра формально приймуть у НАТО, це навряд чи змінить наміри Росії. А 5 стаття може виявитися не кращою за Будапештський меморандум.
