НАТО: деклрація відкритості

Напередодні візиту до України Генерального секретаря НАТО Андерса Фоґа Расмуссена, який має визначити напрямки співпраці на новому етапі відносин між Альянсом та Києвом, з Тижнем поділився своїми думками натовський інсайдер.

Небезпеки і виклики 

У. Т.: Коли, на вашу думку, стануть відчутні конкретні зміни у діяльності НАТО у зв’язку з проголошенням нової стратегічної концепції Альянсу?

– У листопаді в Лісабоні ухвалена нова стратегічна концепція, й усі голови країн-членів поставили завдання своїм прем’єр-міністрам та міністрам оборони розробити конкретні заходи, спрямовані на втілення цієї концепції. У квітні, а потім у червні, відбудуться чергові зустрічі міністрів оборони, на яких розглядатимуть аспекти партнерства. Також на цих зустрічах наші штабісти мають викласти більш конкретні міркування щодо самих понять та ідей глобального партнерства. У Лісабоні також ішлося про реформування НАТО. За цими питаннями ухвалені лише часткові рішення. Йдеться про скорочення чисельності особового складу в штабах Альянсу. Протягом цього року буде прийнято конкретне рішення щодо географії цих скорочень.

У. Т.: Зміна політики НАТО в Афганістані пов’язана насамперед із тим, що Альянс опинився у глухому куті, як колись СРСР, а ще раніше Велика Британія?

– Я взагалі неохоче порівнюю дії Радянського Союзу та Великої Британії в Афганістані з НАТО. У нас зовсім різні завдання. Ми прийшли до цієї країни, щоб, перш за все, сприяти знищенню тероризму та допомогти афганському народові сформувати уряд, на який вони заслуговують, створити таку соціальну систему, яку вони не бачили, можливо, всі 23 роки. Тобто нашим завданням є підтримка афганського уряду й народу цієї країни. Ми не воюємо з афганцями, не ведемо бойових дій з ними. Але тут є такий аспект: чим довше ваші війська перебувають у країні, то вищий ризик, що у місцевого населення складеться враження, що це окупація. Тож, коли ви вводите війська в якусь країну, ви маєте докладати всіх зусиль, щоби наочно демонструвати людям, що їхнє життя покращується щодня і що це надовго. На жаль, протягом останніх декількох років нам не завжди вдавалося це поєднувати, і це є наша основна проблема.

Саме тому міжнародна спільнота й Альянс вирішили змінити стратегію в Афганістані: більше зусиль спрямовувати на підготовку особового складу правоохоронних сил, щоб вони самостійно були спроможні гарантувати безпеку своєму народові. Крім того, наше завдання полягає в тому, щоби заохотити місцевий уряд робити більше на користь своєї країни: боротися з корупцією, вкладати максимум зусиль для розвитку країни, забезпечувати кращу взаємодію між міжнародними організаціями, раціональніше витрачати кошти.

Окрім того, наша проблемаа пов’язана зі специфікою афганської ситуації. Ми вели бойові дії з «Талібаном» в окремих селищах, і коли здобували перемогу й визволяли людей, то не мали можливості залишатися там, щоби підтримувати порядок. Тож таліби поверталися й учиняли розправу над місцевим населенням за те, що ті підтримували війська НАТО. Так ми втрачали довіру місцевого населення: вони боялося бути на нашому боці. Тому треба добиватися того, щоб очистити країну від бойовиків «Талібану», не втрачаючи водночас прихильного ставлення місцевого населення. Ми направили більше інструкторів для підготовки особового складу сил безпеки Афганістану, і тепер переконані, що до 2014 року зможемо повністю передати їм всю відповідальність за внутрішню безпеку країни. Тобто вони переберуть на себе ті функції, які зараз виконуємо ми.

У. Т: Чи не повториться ситуація, яка склалася після виведення радянських військ? Адже тоді також діяли афганські армія і поліція, проте спалахнула громадянська війна, в якій перемогли таліби.

– Я сподіваюся, цього не станеться, бо, як я знаю, зараз в афганських силах безпеки до 400 тисяч особового складу, і вони будуть спроможні контролювати ситуацію з безпекою в країні. Питання безпеки є одним із ключових. Дуже важливо, щоб представники уряду завоювали підтримку народу, щоб люди їм довіряли та були впевнені у покращенні економічної ситуації, в подальшому економічному зростанні. Саме тому НАТО заявило, що хоча й планує вивести війська 2014 року, давши змогу афганцям перебрати на себе всі безпекові завдання, однак не покине напризволяще народ Афганістану та його уряд. Міжнародна спільнота й надалі допомагатиме Афганістану. Це стосується й сусідів Афганістану, й загальної ситуації в цьому регіоні. Маю на увазі перш за все Пакистан. Важливо, щоб уряд Пакистану контролював ситуацію всередині своєї країни. І, звісно, треба забезпечити такий стан речей, щоб «Талібан» не зміг перебратися до Пакистану.

У. Т.: Які потенційні небезпеки несе хвиля арабських революцій країнам – членам НАТО?

– У нас дуже добрі зв’язки з Єгиптом, Йорданією. Ці країни – партнери НАТО. Певна річ, всі ми занепокоєні ситуацією на Близькому Сході. Проте кожній країні притаманні власні особливості, кожна держава відрізняється від іншої. Тому я не можу з упевненістю заявити, що є якийсь домінантний загальний ефект, який може поширитися на всі близькосхідні країни. Але мені зрозуміло, що коли скидають уряд, то майбутнє стає непевним, розпочинається протиборство всередині країни, тому не можна спрогнозувати, як розвиватимуться події. І коли ситуація нестабільна, то держава може опинитися в категорії країн, які ми називаємо «нездатними нормально функціонувати». Такі країни завжди стають центрами злочинності й тероризму, нестабільності в самому регіоні. Цього ми боїмося.

У. Т.: Більшість європейських країн – членів Альянсу перебувають під прицілом іранських ракет (і, мабуть, російських також). У Лісабоні було вирішено трансформувати американську ПРО у загальнонатовську. Як просувається цей процес?

– Як ви знаєте, ведуться переговори, на зустрічі у Лісабоні була зроблена пропозиція як Росії, так і іншим державам, співпрацювати, щоб забезпечити систему протиракетної оборони для захисту європейських країн. Звісно, Україна не виключена з цього процесу, але ці перемовини ще на початковому етапі, і протягом цього року побачимо, як вони розвиватимуться і які будуть досягнення.

Альянс, Україна і світ

У. Т.: Яких змін зазнали відносини Альянсу та нашої країни після заяви президента Януковича про позаблоковий статус України?

– Так, президент Янукович та уряд України вирішили не продовжувати роботи щодо набуття членства в НАТО, але водночас було ухвалено рішення про подальшу співпрацю з НАТО. І це дуже конкретні проекти. Зокрема, співпраця між Національним університетом оборони України та Оборонним коледжем НАТО, – тут у нас не відбулося жодних змін. У мене навіть склалося враження, що стало легше говорити про співробітництво, тому що, мабуть, тепер немає побоювання з українського боку стосовно росіян та їхніх дій, тепер, так би мовити, «повний штиль». Ваш уряд хоче підтримувати добрі відносини і з Росією, й із НАТО. Альянс теж вирішив розбудовувати добрі відносини з Росією та, звісно, й надалі поглиблювати співпрацю з Україною. Я втретє приїжджаю в Україну в рамках Міжнародного тижня НАТО в Національному університеті оборони України і в практичній спільній діяльності не сталося жодних змін. Скажімо, нещодавно у нас в Оборонному коледжі НАТО в Римі проходила церемонія випуску старшого курсу. Серед випускників був і полковник з України, який пройшов у нас курс підготовки. Зараз починається наступний курс підготовки, й там теж є полковник з України. У мене був також науковий співробітник з України, тобто особисто я не відчуваю жодної різниці порівняно з минулими роками.

У. Т.: Чимало українців іще перебувають під впливом радянських стереотипів. До того ж противники Альянсу, користуючись підтримкою Росії, часто здатні доносити свою думку до великої кількості людей. Чи планує НАТО співпрацювати з українськими організаціями, щоби висвітлювати з їхньою допомогою правду про діяльність блоку?

– В Україні діє Центр інформації НАТО, який займається саме цим. Разом ми проводили минулого року відео- та телеконференції з різними українськими організаціями, установами. Одинадцятий Міжнародний тиждень НАТО в Національному університеті оборони України, що триває зараз, теж не обмежується виключно військовими. До нього долучилися 11 різних організацій. Ми намагаємося залучити всі соціальні групи українського суспільства: і працівників дипломатичної сфери, і науковців.

У. Т.: Альянс вирішив співпрацювати з Росією, це зрозуміло (Іран, Афганістан). До якої межі може тривати ця співпраця? Тобто які дії Росії будуть для НАТО зовсім неприйнятні та які санкції можуть бути в такому разі застосовані?

 – Коли йдеться про початок якоїсь співпраці, думаю, не слід встановлювати межу, за яку не варто заходити. Треба чинити, як із паростком: плекати, поливати. Після сутички в Грузії нарешті вдалося в Лісабоні покласти сім’я, воно пробилося, тож треба його ростити та шукати нові можливості, а не думати про погане.

У. Т.: Мабуть, Грузія до війни із Росією теж не гадала, що може втратити майже 20% своєї території. І нас по-справжньому непокоїть відбудова нової російської імперії. Чи можлива трансформація п’ятої статті Вашингтонського договору, зважаючи на те, що Україна бере участь у Силах реагування НАТО? Або ми можемо розраховувати лише на Хартію 1997 року між Україною і НАТО, яка передбачає «термінові консультації» України і НАТО у разі виникнення небезпеки для України?

– Мета глобального світового партнерства є, певна річ, залучити всі країни до співпраці і покращувати відносини між ними, щоби це напруження, яке, можливо, є, зменшити. Зверніть увагу на розвиток Європи. Багато країн, які, здавалося, не можуть стати партнерами, зараз разом в ЄС чи рухаються в напрямку набуття членства в ньому. Напруження зникає. Якщо зазирнути в минуле, тисячі людей гинули, конфлікти вирішували зазвичай військовими методами, проте вони зараз об’єднані під однією парасолькою, вони стали членами однієї родини. Навіть в одній родині можуть виникати певні непорозуміння, проте вони не такі серйозні, як між різними родинами.

У. Т.: Як на вашу думку, чи достатньо кваліфіковані українські офіцери, щоб очолити місії НАТО?

 

– Як і в будь-якій діяльності, важливо, ким є людина, наскільки вона професійна, який має досвід роботи, які навички. Це питання не країни, а конкретної людини. Стосовно українських офіцерів, то вони мають певні проблеми з мовою, і, звичайно, сама система командування, управління, роботи у штабних системах в НАТО доволі відмінна від аналогічної в Україні. А ось ментальність, це не проблема, хоча й потрібен час, щоб узгодити всі розбіжності.

У.Т.: Яке найнесподіваніше чи найцікавіше запитання поставили вам українські слухачі?

 

– Завжди запитують про Афганістан, про протиракетну оборону, а сьогодні поставили запитання, на яке я не зміг відповісти: як у західних країнах співіснують різні релігії? Це було несподівано, оскільки у нас немає таких проблем. 

У.Т.: Серед ваших хобі політика та сучасна історія, класична музика, зимові види спорту, фізичне тренування на витривалість та теніс. Якщо можна, ваш улюблений композитор, і чи стали вам колись в нагоді в приватному житті тренування на витривалість?

– У мене декілька улюблених композиторів. Коли я ще вчився у гімназії, то дуже полюбив Бетховена, Баха, потім Мендельсона Бартольді… На щастя, мені не приходилося рятувати свою родину. Це моя дружина рятує мене щодня. Але, як піхотинець, я проходив підготовку для офіцерів спецназу, займаючи командну посаду у наших альпійських гірських підрозділах спецпризначення, тож доводилося стикатися там з серйозними ситуаціями. А коли брав участь в бойових операціях в Афганістані, то бувало й втрачав свій особовий склад.