7 липня розпочинається дводенний саміт НАТО, який цього року проходитиме у столиці Туреччини Анкарі. Ще увечері 3 липня у ЗМІ зʼявився доступ до тексту підсумкової декларації, попередньо затвердженої послами усіх країн-членів Альянсу. Як пише Reuters, лідери країн НАТО (зокрема і Дональд Трамп) збираються підтвердити «непохитну прихильність» до колективної оборони відповідно до статті 5 Північноатлантичного договору. «Ми… зібралися в Анкарі, щоб ще раз підтвердити нашу непохитну відданість принципам колективної оборони відповідно до статті 5 Вашингтонського договору та трансатлантичним зв’язкам. Напад на одного — це напад на всіх», — зазначатиметься у декларації.
Після двох значних криз, які Альянс пережив цього року, зокрема однієї повʼязаної із вимогою Трампа приєднати Гренландію до США та іншої — повʼязаної із незадоволенням Вашингтона через небажання деяких членів Альянсу підтримувати американсько-ізраїльську війну проти Ірану, підпис американського лідера під таким текстом став би значним сигналом для спільноти. Щоправда у той же день, коли в медіа просочився текст декларації, президент Трамп у мережі Truth Social написав, що для США «смішно» підтримувати нинішній рівень підтримки НАТО, «коли ці відносини не є взаємними». Ще раніше американський президент також скаржився, що США «витрачають на НАТО набагато більше коштів, ніж будь-яка інша країна, щоб захищати їх, не отримуючи при цьому жодної вигоди» та називав НАТО «паперовим тигром».
Тож привид цього «розходження» між Вашингтоном та іншими членами Альянсу, навіть якщо Трампа вдасться «задобрити» на час саміту, витатиме у повітрі. Водночас участь американського президента у цьогорічному саміті вважається не в останню чергу досягненням саме країни-господарки та її президента Реджепа Тайїпа Ердогана. «В Туреччині неохоче говорять про сценарій НАТО без Сполучених Штатів, щоб не створювати ефекту самоздійснюваного пророцтва. В Анкарі добре розуміють, що американська ядерна парасолька, стратегічні спроможності, системи протиповітряної оборони Patriot, розвідувальні та інформаційні можливості (ISR), а також низка інших критично важливих спроможностей або надзвичайно складно, або взагалі неможливо замінити в короткостроковій перспективі», — пояснює Тижню старша дослідниця аналітичного центру Atlantic Council Євгенія Габер.
Тому, за її словами, турецький підхід полягає не в тому, щоб готуватися до НАТО без США, а в тому, щоб зберегти Сполучені Штати як ключового гаранта і підсилювача європейської безпеки, навіть якщо Вашингтон поступово зменшуватиме рівень свого прямого залучення до європейських справ. «Саме тому одним із головних успіхів майбутнього саміту в Анкарі вважають підтвердження наміру президента Трампа взяти в ньому участь. Неофіційно, але доволі відкрито, у Туреччині говорять, що це значною мірою стало результатом особистого діалогу між Дональдом Трампом і Реджепом Тайїпом Ердоганом — прикладу так званої strongman diplomacy. Збереження участі США в НАТО залишається для Анкари важливим», — зазначає експертка. Під час зустрічі із Генсеком НАТО Марком Рютте у Білому Домі 24 червня американський президент і особисто зазначив, що не їхав би на цьогорічний саміт НАТО, якби він був не в Туреччині. Дональд Трамп наголосив, що «Ердоган сильний чоловік» і він його дуже поважає.
Серед інших важливих намірів, які закріплені у тексті декларації, що потрапив до ЗМІ, буде намір виділити $80 млрд на військову допомогу Україні на 2026 рік та «принаймні еквівалентний обсяг» підтримки у 2027 році. Росія залишається «довгостроковою загрозою» для «євроатлантичної безпеки та стабільності», а країни-члени підтверджують, задекларований на минулорічному саміті в Гаазі, намір підвищити витрати на оборону. Так, 3 липня канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що його країна подвоїть оборонні витрати вже упродовж наступних чотирьох років.
З тексту також виглядає, що у декларації буде закріплено більш активну роль Європи щодо власної безпеки — це те, чого вимагають у США, і такий концепт реформування Альянсу на початку року з подачі заступника міністра оборони США Елбріджа Колбі отримав назву «НАТО 3.0».
Виклики НАТО напередодні саміту в Анкарі
Мабуть одним із ключових викликів є непередбачуваність американського президента та загальний тон і його, і його адміністрації спрямований за різке зниження присутності США в Європі. Так, ще під час зустрічі міністрів оборони країн НАТО у Брюсселі 18 червня міністр оборони США Піт Геґсет оголосив про перегляд розгортання американських військ та військової позиції в Європі упродовж наступних півроку. Попри те, що це була очікувана для європейців дія, швидкість, з якою відбуваються ці зміни, та різка тональність міністра, як пишуть європейські медіа, роздратували його європейських колег.
Збільшення оборонних бюджетів також залишається значним викликом для членів Альянсу. На минулому саміті у Гаазі вони домовилися збільшити видатки до 5 % від ВВП. Очікується, що на саміті в Анкарі буде проведена оцінка поступу кожної із держав у цьому напрямку. Більш справедливе фінансове навантаження серед членів НАТО у тому, що стосується видатків на оборону, — це також вимога Вашингтона, про що часто нагадує американський президент.
Експерти зазначають, що генсек НАТО Марк Рютте знову спробує зберегти Альянс єдиним, вкотре намагаючись задобрити Трампа (і в нього це поки добре виходить) та роблячи наголос на перевагах членства в Альясі для США. Про це зокрема говорить німецька експертка із аналітичного центру «Німецький фонд Маршалла» Клаудія Майор в коментарі німецькому виданню DW. На її думку, лідери прагнутимуть донести громадськості меседж про єдність Альянсу та намагатимуться «задовольнити Трампа та обґрунтувати необхідність НАТО». Ідея зробити одним із ключових елементів цьогорічного саміту Форум оборонних індустрій також, на думку експертки, служить цим цілям. За словами Майор, мета Рютте полягає в тому, «щоб продемонструвати, що для американської промисловості існує ринок збуту, а також навести економічні аргументи на користь НАТО, які, сподіваємося, здадуться Трампу привабливими».
Вочевидь господар саміту — президент Туреччини Ердоган також намагатиметься переконувати американського лідера у тому, що НАТО має бути єдиним і за участі Вашингтона. «Для Туреччини членство в НАТО є одним із засадничих принципів як національної безпеки, так і власної стратегічної ідентичності», — зазначає Євгенія Габер. Окрім того, ця країна є одним із найсильніших членів Альянсу: має другі за чисельністю збройні сили в Альянсі, була одним із найбільших контрибуторів до операцій НАТО і має потужний ВПК. Тож набір цих факторів мав би також впливати на американського президента, який поважає силу.
Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган та президент США Дональд Трамп під час зустрічі у Білому Домі 25 вересня 2025 року. Джерело: https://www.tccb.gov.tr/
Водночас є й ті, хто наголошує, що на відміну від саміту у Гаазі, цьогоріч у членів Альянсу вже зникли ілюзії щодо того, що вони все ще можуть «задобрити» американського президента. «Цього разу має стати зрозуміло не лише те, що Трамп буде відчувати образу на своїх північноатлантичних союзників доти, доки він залишатиметься президентом, а й те, що НАТО переживає структурні зміни, зумовлені розбіжностями у трансатлантичних уявленнях про інтереси та загрози», — зазначає експерт Carnegie Endowment For Democracy Стівен Вертгейм.
Незгода щодо предмету загроз — це мабуть чи не найбільше цьогорічне «яблуко розбрату» в очах Білого Дому. Для європейських членів Альянсу пріоритетною є боротьба із російською загрозою та підтримка України. Водночас США, по-перше, прагнуть більше фокусування на Індотихоокенському регіоні (адже ключовою довгостроковою загрозою для США є Китай) і це був один із аргументів Колбі під час презентації концепту НАТО 3.0. По-друге, ключовим для Вашингтона зараз є протистояння із Іраном, в якому декілька членів Альянсу відмовилися підтримувати США.
Тут знову ж таки господарка саміту Туреччина може відіграти позитивну роль. «Немає сумнівів, що Туреччина використає саміт для просування підходу «360 градусів», наголошуючи, що південний фланг є не менш важливим за східний. Для Анкари загрози з півдня — це Іран, Ізраїль, Палестина, Газа, ситуація на Близькому Сході загалом, а також Східне Середземномор’я, Греція та Кіпр. Усі ці питання залишаються для Туреччини надзвичайно важливими», — говорить в коментарі Тижню Євгенія Габер. Це утім не виключає зменшення уваги до України. «Це не означає, що питання України зникає з порядку денного або відходить на периферію для НАТО як Альянсу. Порядок денний саміту формує не лише Туреччина як країна-господар, а й Брюссель та всі союзники», — каже експертка. Вона очікує, що Україні буде приділено значну увагу. «Для самої Туреччини Україна залишається важливим, але не центральним пріоритетом», — зазначає вона.
Загалом південний фланг НАТО та ширша увага до нього з боку європейських членів НАТО — це один із пріоритетів Туреччини на цьому саміті. Окрім цього господарка саміту має два інших пріоритети — це, за словами Габер, наголос на власній зростаючій ролі як у межах НАТО, так і в європейській безпеці загалом, а також забезпечення активнішої участі Туреччини, її компаній і потужного турецького оборонно-промислового комплексу в європейській безпеці. Водночас, для виконання останнього пункту є певні виклики. Оскільки Туреччина не член ЄС, то вона значною мірою виключена із PESCO чи SAFE — двох ключових інструментів оборонної політики ЄС. Насамперед, це через позицію Греції, Кіпру та частково Франції. «Це викликає серйозне роздратування в Анкарі», — зазначає Євгенія Габер. «Загалом у Туреччині переконані, що без її участі забезпечити європейську безпеку неможливо, особливо в умовах, коли Сполучені Штати дедалі більше очікують від європейських союзників більшої відповідальності за власну безпеку, а загрози для НАТО одночасно зростають на всіх стратегічних напрямках. Саме тому Анкара готова брати активнішу участь у зміцненні європейської безпеки, але за кількох принципових умов: із повноцінним доступом до європейського фінансування, із можливістю інтеграції турецької оборонної промисловості та, найголовніше, із правом брати участь у виробленні політичних рішень, а не лише в їхній подальшій імплементації», — каже дослідниця Atlantic Council.
Загалом експерти не висувають очікувань, що цей саміт може принести якісь особливі нововведення чи різкі зміни в політиці Альянсу. Ймовірно саміт в Анкарі буде присвячено реалізації рішень, прийнятих на саміті в Гаазі. Можливо, Туреччині вдасться підштовхнути європейських членів до більшої уваги щодо південного флангу. Водночас, якщо вдасться згладити протиріччя в межах Альянсу — це вже буде чималим успіхом.
