Європейський суд з прав людини зобов’язав Росію сплатити €10 млн компенсації за моральну шкоду внаслідок масової депортації грузинських громадян у 2006 році. Грузія звернулася до суду 2007-го. Як грузинська сторона збирала докази для справи та чи виконає Росія рішення суду?
— Загалом цю роботу провело Міністерство юстиції. Переважно то були свідчення чи заяви жертв виселення, а також документація про рішення щодо виселення. Якщо я не помиляюся, таких етнічних грузинів нараховувалося кілька тисяч. Проблема полягала в тому, що то були не індивідуальні випадки, а цілеспрямована політика, оголошена Росією тільки щодо етнічних грузинів.
Москва де-факто намагалася довести до початку розгляду справи в суді, що рішення про висилку стосувалося й інших національностей, які нібито нелегально проживали в РФ. Але ці заяви Страсбурзький суд не взяв до уваги, адже було занадто очевидно, що таку свою політику Москва зорієнтовувала на грузинів як етнічних, так і тих, які рідко бували на території Росії. Адже осіб із дійсними візами також виселили. Деякі випадки виявилися фатальними: хтось загинув у місцях позбавлення волі, одна людина померла під час перельоту до Грузії. Найгірші епізоди були зібрані для справи в трибунал. В індивідуальних справах є рішення про компенсацію, які Росія вже виконала. Міждержавна заява — це вже дещо інше, тому що справа потрапляє до політичного виміру. Саме тому ми не можемо реально передбачити, якими будуть наступні дії РФ. Ймовірно, вона дотримається рішення суду, адже коли йдеться про виплату компенсації, то Москва зазвичай платить.
Читайте також: Призначення суддів: контрольована демократія
У 2018 році Міністерство юстиції Грузії подало міждержавний позов до ЄСПЛ у зв’язку з порушеннями Росією прав людини на окупованих територіях. У ньому йдеться про масові утиски, затримання, напади та вбивства щодо населення Грузії на окупованих територіях і за лінією окупації, яка особливо посилилася після війни 2008 року. На якій стадії перебуває справа в суді?
— Це ще одна міждержавна заява, подана після війни 2008-го. Вона стосується здебільшого порушень прав людини та прав, передбачених Конвенцією, під час і після конфлікту. Також вона стосується затримань цивільних, руйнування інфраструктури, убивств, бомбардувань деяких цивільних об’єктів. Наразі ми очікуємо на рішення суду. Звісно, є подання, зроблені Росією. Очевидно, що Москва заявляє, нібито суд не має юрисдикції над цією територією. Загалом було не так складно зібрати докази, тому що, знову ж таки, свідки присутні на території, підконтрольній Грузії. Це різні докази, наприклад бомбардування Росією Горі, одного з міст, яке нині контролює грузинська влада. Так, з’явилися матеріальні докази вибухових матеріалів. Москва ж заявляє, мовляв, бомбардування взагалі не було, що це, так би мовити, «фотошоп». Утім, ми сподіваємося, що рішення суду виявиться також позитивним, тому що зібрано достатньо доказів, які показують порушення з боку Росії.
Як недержавні організації борються за права людини на грузинських територіях, окупованих Росією?
— Недержавні організації представляють близько 1 тис. жертв війни перед міжнародним судом. Коли йдеться про іншу роботу правозахисних організацій, то ми багато працюємо з переміщеними особами на підконтрольній території, оскільки такі люди мають різні проблеми. На жаль, ми взагалі не маємо доступу до окупованих територій. Особливо в Південній Осетії, куди грузинські недержавні організації не пускають. Є місцеві НГО, але вони перебувають під великим тиском. Коли йдеться про Південну Осетію, то вона загалом дуже закрита. Регіон посилено контролює Росія, тож більшість міжнародних НГО не можуть туди потрапити, крім Міжнародного комітету Червоного Хреста. Але за допомогою деяких російських НГО, наприклад Russian Justice Initiative, нам вдалося задокументувати певні злочини в Південній Осетії.
Чи допомагає Грузія переселенцям з окупованої території? Чи є соціальні програми для таких людей?
— Так, це можливо. Але проблема в тому, що навіть якщо південні осетини готові приїхати до Грузії на контрольовану територію, то Росія не дозволить перетнути адміністративну лінію. Тож виникає величезна проблема. Звичайно, там є люди, які кажуть, що не мають жодного стосунку до Грузії, тому вони ніколи не подорожуватимуть, але, звичайно, також є ті, хто хотів би мати доступ до медичних послуг. Вони навіть можуть отримувати пенсію в Грузії, адже згідно із законом є громадянами Грузії. Отже, ми не розмежовуємо їх, вони повноцінні громадяни нашої країни. Так що насправді Росія односторонньо контролює лінію розмежування. Водночас люди з Абхазії переважно користуються медичними послугами, і багато хто звідти подорожує до Грузії. Однак служби безпеки постійно ставлять їм безліч запитань, як-от: «Чому ви подорожуєте? Мета вашого візиту?». Крім того, є тиск із боку суспільства. Наприклад, частина людей в Абхазії вважає себе іншими, тому вони хочуть незалежності (це відбулося не без допомоги Росії). Відповідно будь-хто, хто хоче бути в Грузії або подорожувати нею, вважається ворогом свого ж суспільства.
Читайте також: Антикорупнційний суд: фантомна радість
Міжнародний кримінальний суд 2016 року розпочав розслідування щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які були скоєні на території Грузії під час війни 2008-го. Із якими проблемами стикається МКС під час розслідування?
— Я юрист із прав людини й займаюся питанням війни протягом багатьох років, тому знаю, як працюють держустанови Грузії. Мені та моїм колегам відразу було зрозуміло, що національні розслідування щодо конфлікту з РФ не матимуть успіху. Тому ми виступили за підключення Міжнародного кримінального суду. Цей конфлікт став першим міжнародним для Грузії, в ньому по інший бік — могутня Росія. Тож неважко було здогадатися, що тільки грузинського розслідування недостатньо. Водночас ми вважаємо, що грузинські органи, з одного боку, не змогли б усе розслідувати, а з другого — не хотіли б розслідувати злочини, нібито вчинені грузинською стороною. Що стосується Росії, то, звичайно, усе дуже очевидно. Москва також офіційно відкрила розслідування, але, як ми бачимо, нічого не відбувається.
Звичайно, розслідування МКС конфіденційне. Тому ми не маємо інформації про деталі, володіємо загальною інформацією про те, що під час нього було опитано близько 7 тис. свідків і проведено певні експертизи. Насправді МКС відкрив розслідування через лист, надісланий Міністерством юстиції. З початку розслідування (січень 2016 року) наразі нічого немає. Багато свідків злочинів під час війни були дуже старими людьми, які залишилися на окупованій території, вважаючи, що їх не чіпатимуть російські військові, але більшість із них уже померли. Тому щонайменше одного типу доказів МКС уже позбавлений. Ще однією величезною проблемою є те, що до окупованої території ніхто не має доступу, включаючи МКС. Вони ніколи там не були, і зібрати будь-які матеріальні докази теж уже неможливо. Росія у зв’язку з відкриттям розслідування МКС офіційно заявила, що із судом не співпрацюватиме. Але прокурор МКС щоразу запевняє, що вони мають інші методи розслідування. Сподіваюся, це правда.
Читайте також: Адвокатура: проблема монополії
Україна повинна ратифікувати Римський статут?
— Я думаю, що так. Чому? Як я казала, грузинське розслідування багато чого не зробило, щоб зайнятися всіма злочинами. Грузія ратифікувала Римський статут ще до конфлікту та є членом системи МКС. Такий міжнародний механізм існує саме для того, щоб можна було проводити розслідування міжнародних злочинів, якщо всередині країни нічого не роблять. Хоч Росія не є підписантом Римського статуту, але вона вчинила злочини на території держави-підписанта, тому також виконала певний вид роботи. Якби такої міжнародної системи взагалі не існувало, я думаю, що грузинській і російській владі було б набагато простіше залишатися бездіяльними. Тепер принаймні вони хоч на щось спромоглися, і я вірю, що якщо одного дня з’явиться політична воля, це може бути корисним.
Саломе Зурабішвілі, новий президент Грузії, досить стримано говорить про майбутній розвиток російсько-грузинських відносин. Чи зміниться, на вашу думку, європейський вектор Грузії після останніх президентських виборів?
— Я так не думаю. З 2012 року уряд Грузії зайняв іншу позицію, відмінну від попередньої влади. Остання була дуже антагоністичною, вона надто агресивно демонструвала позицію Грузії щодо Росії. Це змінилося. Сьогодні ми не спостерігаємо суворих заяв проти Росії, але я думаю, що це бажання грузинського суспільства бути проєвропейським. Звичайно, у нас є невеликі групи політиків, які відкрито проросійські, і ми цього не помічали раніше, але вони непопулярні в країні. Я вважаю, що нинішня влада більш проєвропейська, як і новий президент. Її висловлювання іноді заплутують, але вона чітко заявила: «Ні, я не зустрінуся з Путіним» і «Росія — це окупант». Грузинське суспільство не проти російських туристів у країні, але є частина людей, які критикують бізнес або компанії, що мають виробництво в РФ. Ми маємо щодо цього дуже активну дискусію в суспільстві. Своєю чергою, в Україні досі триває конфлікт, тому ставлення до Росії набагато чіткіше, помітніше для всіх. Одразу після війни, у 2008-му, в Грузії навіть не хотіли слухати, як хтось говорить російською, але це змінилося. На мою думку, наявність російських туристів не означає, що грузини не відрізняють, хто є окупантом в їхній державі.
————————–
Натія Касітадзе — фахівець із міжнародного права в галузі прав людини, виконавча директорка громадської організації «Стаття 42». З 2013-го працювала в Управлінні державного захисника Грузії, а у 2015–2017 роках обіймала посаду першого заступника омбудсмена Грузії. Зокрема, у 2007–2013-му була стратегічним юристом у судових справах із прав людини та координатором проекту в Асоціації молодих юристів Грузії. Представляла інтереси позивачів, що постраждали в російсько-грузинській війні 2008 року, у справах, поданих до Європейського суду з прав людини.