На останній зустрічі, організованій Меморіальним музеєм Голокосту США в Вашингтоні, Пітер Гелбрейт – колишній посол, котрий став жертвою етнічних чисток в Югославії, зробив лякаючий прогноз. «Наступним геноцидом у світі», – сказав він, – «скоріш за все буде геноцид проти алавітів у Сирії».
Ще кілька тижнів тому розмови про можливі масові вбивства алавітів, які домінують в уряді Башара Асада в Сирії, здавалися провладною пропагандою. Тепер це – реальна можливість. Вже більш як рік уряд Асада коїть злочини проти людяності в Сирії. На фоні боротьби за виживання на вулицях Алеппо та Дамаску ризик нестримних репресій проти секти Асада алавітів та інших релігійних меншин Сирії щодня зростає.
Після приходу в 1970 році до влади батька Асада Хафеза алавіти з переслідуваної меншини перетворились на силу, яка контролює армію й уряд. Використовуючи таку ж систему заохочень як і в інших диктатурах старший Асад ввів інші релігійні та етнічні меншини в свою політичну орбіту в той же час безжально придушуючи повстання членів сунітської більшості, такі, наприклад, як повстання в Хамі в 1982 році.
Коли минулого року Арабська весна досягла Сирії, вона розкрила ворожість, яка таїлася впродовж десятиліть. Тоді протестний рух залучив сирійців з усіх релігійних громад. Але в очах уряду опозиція була лише сунітським фронтом, що прагнув повалити сім`ю Асадів і покласти край правлінню алавітів.
Дії сирійського уряду поглибили поділ між різними сектами. Коли насильницьке придушення протестів поступилося руйнуванню контрольованих опозицією сіл, уряд перейшов від розправи над окремими інакомислячими до колективного покарання цілих околиць. Сунітські області обстрілювали артилерією і танками, а контрольовані урядом групи бойовиків шабіха, які складалися переважно з алавітів, чинили люті вбивства чоловіків, жінок та дітей. Більшість жертв були сунітським мирним населенням.
Зі збільшенням інтенсивності громадянської війни Асад все частіше ставить на аутсорсинг брудну роботу. В Дамаску уряд озброює групи бойовиків, до яких входять друзи, християни та шиїти. Тоді як виправданням для цих ополчень є «самозахист» та захист релігійних об’єктів, шабіха саме з такими цілями і з’явились перед тим як стали загонами Асада для вбивств. А втягуючи християн, друзів, шиїтів та алавітів в громадянську війну на очевидно релігійній основі, сирійський уряд практично гарантував, що у разі, якщо Асад паде, розпочнуться репресії проти цих громад.
Дійсно, коли продемократичні протести переросли в громадянську війну, ідеологічний склад опозиції змінився. Гаслом Вільної сирійської армії залишається «Ми всі – один народ однієї країни». Але всередині Сирії люди, які скандують «Християни – в Бейрут, алавіти – в могили!» стали більш, ніж маргінальним елементом. Human Rights Watchта інші групи зафіксували випадки, коли повстанці страчували сирійських солдатів та алавітів за те, що вони співпрацювали з урядом.
Все більша кількість іноземних сунітських бійців-екстремістів борються не лише за те, щоб звільнити Сирію від Асада, але і щоб її релігійно очистити. В результаті цього багато сирійських християн бояться повторити долю іракських християн, яких війна та релігійний тероризм в основному витіснили з Іраку. Місто Хомс колись було домом для 80 тис християн, зараз за повідомленнями там живе менше 400 представників цієї релігії.
Три вето Росії та Китаю заблокували спроби Ради Безпеки ООН змусити сирійський уряд відповідати за свої злочини. Але ті, хто обрали «війну чужими руками» в Сирії і зараз фінансують повстанців, не зможуть уникнути відповідальності за те, що буде далі. Уряди, які публічно взяли на себе зобов’язання допомагати скінчити страждання Сирії, включно зі США, повинні негайно зробити дві речі, щоб допомогти запобігти насильницьким діям проти алавітів та інших меншин.
По-перше, вони повинні переконати по-новому об’єднану сирійську опозицію, що їх підтримка залежить від суворого дотримання міжнародного гуманітарного права. Збройним групам, що виступають за поділ Сирії за релігійними чи регіональними лініями, повинно бути відмовлено в фінансуванні. Жодної допомоги не має надаватися повстанським групам, які нападають на алавітів та інші меншини за репресії або скоюють воєнні злочини.
По-друге, сторонні уряди повинні активізувати свої зусилля, щоб всі винні у масових звірствах постали перед Міжнародним кримінальним судом незалежно від їх належності. Це також значить залучення коштів для додаткових спостерігачів від ООН за правами людини на сирійському кордоні, щоб зібрати докази та свідчення для майбутніх судових справ.
Впродовж своєї історії Сирія бачила невимовні жахи. Але вона є історичним перехрестям культур, вір та цивілізацій. Справжній вибір у сьогоднішній Сирії лежить не між алавітами та сунітами чи між Асадом і аль-Каїдою, а між діями, які уможливлюють подальші злочини проти людства та діями, направленими на припинення безкарності за такі злочини раз і назавжди.
© 2012 The New York Times