Після окупації Криму та частини Донбасу майже немає достовірних даних про громадян, які зараз живуть на тих територіях. Ідеться навіть про базову статистику: віковий та освітній розподіл, рівень достатку, кількість мешканців сіл та міст тощо. Відомо, що на Донбасі та в Криму суттєво пожвавилися міграційні процеси. Проте точно відстежити їх неможливо з очевидних причин: статистику ведуть самі окупанти. Брати її до уваги означає певною мірою легалізувати окупаційні органи, не кажучи вже про сумнівну якість їхньої роботи.
Аналогічна ситуація і з відстеженням настроїв населення. З 2014 року великі українські соціологічні центри припинили діяльність на окупованих територіях. Результати всіх опитувань громадської думки містять фразу «за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей». Поодинокі винятки з цього правила часом закінчувалися скандалами. У 2015-му компанія GfK Ukraine оприлюднила результати дослідження соціально-політичних настроїв мешканців Криму. Дослідження провели на замовлення організації Berta Communication політтехнолога Тараса Березовця та за фінансової підтримки одного з канадських фондів. Працівники GfK Ukraine опитали кримчан методом телефонного інтерв’ю. Вже за кілька днів Соціологічна асоціація України (САУ) оприлюднила різку заяву, у якій і сам метод телефонного інтерв’ю розкритикували, і вказали на ризики: респонденти обмежені у вільному висловлюванні думки, оскільки можуть відчувати загрозу від російської влади.
Читайте також: Громадянська пасивність
«Українські центри мають ставитися дуже обережно до опитувань у Криму та на окупованих територіях. Соціолог відповідає за безпеку інтерв’юера й респондента. Звісно, комерційні організації можуть проводити такі дослідження, але на свій страх і ризик», — заявив в інтерв’ю Тижню голова Комісії з професійної етики САУ Євген Головаха.
Прямої заборони САУ на проведення опитувань на окупованих територіях немає. Там лише зазначили, що результати таких досліджень слід особливо ретельно перевіряти та оприлюднювати лише за умов високої надійності. Водночас інформаційних приводів також майже немає. Вартий уваги виняток трапився наприкінці квітня, коли оприлюднили дослідження настроїв мешканців Донеччини, зокрема її окупованої частини.
Дослідження «Особливості свідомості та ідентичності жителів підконтрольної та окупованої територій Донецької області» провели на замовлення Мінінформполітики й за сприяння центру «Фабрика думки «Донбас» та американського Національного фонду на підтримку демократії. Польовий етап відбувся в грудні 2017-го. Понад те, йдеться вже про друге опитування. Перше відбулося в червні 2016-го. Порівняння результатів дає змогу побачити, як змінилися погляди населення.
Обидва рази опитування провели силами українського підрозділу німецької агенції IFAK Institut. Ця організація включно з її українським представництвом входить до об’єднання ESOMAR. Назва мало про що скаже широкій громадськості, але це одна з найвпливовіших асоціацій дослідників громадської думки у світі.
Водночас надійність самої дослідницької компанії не знімає питання щодо можливості проведення якісного дослідження на окупованій території. Самі організатори пояснюють, що опитування вдається провести завдяки збереженим зв’язкам із групами інтерв’юерів, які досі проживають по той бік лінії розмежування. За інформацією з відкритих джерел, керівництво українського офісу IFAK Institut — вихідці з Донецька. Голова цієї організації Сергій Говоруха пояснює, що хоча з 2006-го працює в Києві, а компанія діє на загальноукраїнському рівні, однак чимало проектів стосувалося саме Донбасу.
Читайте також: Портрет української сім'ї
«На окупованих територіях залишилося чимало інтерв’юерів із досвідом роботи. Ми з ними взаємодіяли в межах різних проектів раніше. Це не волонтери, а треновані, професійні люди», — каже Говоруха. І додає, що з окупованої території вдалося вивезти й передати замовникові близько 90% оригіналів анкет. Опитування проводили методом особистого інтерв’ю вдома в респондентів. Домогосподарства обирали випадковим чином.
Щодо загальних даних про населення, на підставі яких слід робити вибірку, то їх визначали за довоєнними часами. За словами Говорухи, саме через відсутність свіжої статистики, зокрема й на контрольованих Україною територіях, вибірку робили за найпростішими параметрами віку й статі.
«Похибка для нашого дослідження закладена на рівні 4%, однак через те, що ми достеменно не знаємо параметрів генеральної сукупності, вона може зростати. Проте іншого способу на сьогодні немає», — розповідає соціолог. На запитання про ставлення до опитувань на окупованих територіях загалом Говоруха відповідає, що волів би їх не проводити, але інших інструментів зрозуміти напрям і характер суспільної думки немає.
За словами радника Мінінформполітики та керівника «Фабрики думки «Донбас» Дмитра Ткаченка, опитування не проводили на прифронтових територіях, однак воно охоплювало і великі, і середні, і малі міста включно з Донецьком. «Нам поки що вдається робити такі дослідження без особливих проблем. 600 анкет у великому регіоні не так вже й помітно», — каже він.
За даними звіту про дослідження, на окупованій Донеччині справді опитали 600 осіб. Ще 705 респондентів перебували на контрольованій Україною території області. Майже така сама кількість була й під час першого етапу дослідження влітку 2016-го. Запитання охоплювали різні сфери включно із самоідентифікацією, ставленням до війни та емоційним станом.
Головна позитивна зміна, на яку звертають увагу організатори дослідження, — зростання громадянської ідентичності порівняно з територіальною на вільній частині Донецької області. Наприкінці 2017-го 42% опитаних ідентифікували себе передусім як громадяни України проти 32% роком раніше. Показники територіальної ідентичності впали з 61% до 45%. Водночас дещо знизився рівень самоідентифікації як «громадянин ДНР» на окупованій частині області (з 18% до 13%). Разом із тим тут зростає територіальна ідентичність населення (з 60% до 72%).
Сергій Говоруха зазначає, що з цих питань необхідно проводити додаткові дослідження: «Важливо зрозуміти, чи це (зростання громадянської ідентичності. — Ред.) не ситуативне коливання. Тож необхідна третя точка замірів. Якщо тренд збережеться хоча б на цьому рівні, можна казати про позитивну тенденцію».
За словами Дмитра Ткаченка, друга, але вже негативна тенденція полягає в тому, що хоча в росіян і не складається з «громадянами ДНР», але Україна досить стрімко втрачає розуми людей, які проживають на окупованих територіях. Про це свідчать і деякі цифри дослідження. Понад 40% опитаних там вважають, що за своїми цінностями й способом мислення вони більше схожі на мешканців Росії, ніж решти регіонів України. Протилежної думки лише 7%. Ще 34% відділяють себе як від росіян, так і від українців.
На думку мешканців окупованих територій, з жителями інших регіонів їх радше роз’єднує більшість факторів, наведених у запитаннях: бажання змінити життя в Україні на краще (35% — об’єднує, 49% — роз’єднує), любов до України (32%, 42%), належність до української громадянської спільноти незалежно від національності (35%, 52%), розчарування в наявних змінах (37%, 54%), цінності та спосіб мислення (29%, 62%) і навіть віросповідання (35%, 51%). Єдині фактори об’єднання — культура й традиції (57%, 34%) та недовіра до нинішньої української влади (53%, 35%). Важливо, що на вільних територіях усі ці фактори все ж таки об’єднують громадян із мешканцями решти країни, до того ж із суттєвою перевагою. Окрім того, більшість населення як на окупованих, так і на вільних територіях Донеччини і далі спілкується з родичами та знайомими в інших регіонах. Таких відповідно 72% і 68%.
Читайте також: Законодавчий акт геополітичної ваги
За результатами дослідження, дві третини мешканців окупованої Донеччини не чули терміна «гібридна війна». Не набагато кращі показники й у решті області: 45% опитаних не чули такого словосполучення. Якщо вести мову про інформування суспільства загалом, то ситуація видається вкрай незадовільною. На окупованих територіях не знайшлося респондентів, які повністю довіряли б українським ЗМІ, частково довіряє тільки 3%. Не краща ситуація й на вільній частині Донеччини. Наприкінці 2017-го лише 16% повністю або частково довіряли українським медіа. Це удвічі менше, ніж роком раніше. Щоправда, на окупованих територіях за понад рік зменшилася кількість і тих, хто повністю не довіряє (26% проти 40%). Пропорційно зросла частка тих, хто частково довіряє, а частково ні (39% проти 25%). Не кращі показники і в російських ЗМІ, однак тут є певна тенденція до поляризації думок мешканців вільної частини регіону: зростає кількість і тих, хто довіряє цим джерелам, і тих, хто не довіряє. Як наслідок — за рік частка тих, хто частково довіряє, а частково ні, зменшилася із 45% до 28%.
Ще однією темою дослідження соціологів став загальний емоційний стан жителів області. Якщо на окупованих територіях переважає відчуття надії (51%), то на вільних — невпевненість у майбутньому (50%). Щоправда, результати в динаміці показують деяке покращення емоційного стану мешканців обох частин регіону. На окупованих територіях крім зростання почуття надії зафіксували також зниження втоми та тривоги. Останній показник суттєво впав і на вільній частині Донеччини (33% проти 51%), натомість зростає почуття надії (29% проти 12%).
Майже половина опитаних на окупованих територіях (49%) не відчуває різниці між рівнем життя в «ДНР» та Україні. На вільних територіях більшість усе ж таки бачить різницю, проте за рік їхня частка зменшилася (55% проти 64% у 2016-му). Загалом у мешканців Донеччини по обидва боки лінії розмежування дещо погіршилося уявлення про Україну як місце з кращими можливостями. Впали показники щодо працевлаштування, рівня цін, медичного забезпечення і навіть дотримання прав і свобод, зокрема свободи слова. Чи не найбільший аутсайдер — судово-правова система. Показник довіри до неї зменшився за рік удвічі. Понад те, зросла частка тих мешканців окупованих територій, які вважають, що в «ДНР» із цим краще (17% проти 12%).
Автори дослідження констатують, що загальний рівень життя в Україні негативно впливає на настрої громадян у Донецькій області. Однак є й інші проблеми, зокрема з комунікацією та висвітленням проблем населення регіону в ЗМІ. Окрім того, йдеться й про доступну та зрозумілу самим громадянам стратегію реінтеграції та післявоєнного відновлення. В ідеалі кожен має розуміти, на що розраховувати після повернення України на весь Донбас.
