Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Нашим збройним силам бракує амуніції

Опінії
11 Липня 2022, 13:24

У разі війни з Росією, справдиться страшний сон кожного солдата збройних сил Великої Британії. Подробиці, звісно, засекречені (щоправда, не для росіян). Та загалом картина зрозуміла: Великій Британії бракує оснащення для виконання основних військових функцій. Відставний генерал Бен Годжес, який командував американськими силами в Європі, сказав членам парламенту, що під час минулорічних навчань Warfighter британська армія використала «всю до останнього амуніцію» приблизно за вісім днів. На Конференції сухопутної війни, що відбулася минулого тижня, пролунала версія, що з урахуванням інтенсивності російських обстрілів, артилерійські снаряди закінчаться в нас за два дні.

Небезпека посилюється з огляду на географію. Наразі британським солдатам слід готуватися передусім до війни в Естонії, a це понад 2,5 тисячі кілометрів, тобто не менше 24 годин, від нас. Наша спроможність переміщувати величезну техніку й запаси на такі великі відстані сумнівна навіть за мирних умов. Коли вичерпається конвенційне озброєння, від поразки нас врятують лише американці (і так перевантажені) або ядерна зброя. Росії для перемоги достатньо протриматися тиждень.

У цю халепу ми вскочили внаслідок нечуваної легковажності. Кремль погрожує своїм сусідам з 1990-х років. Та ми зосереджувалися на фінансовій вигоді. Минуло 20 років, відтоді як Велика Британія востаннє проводила масштабні навчання в Омані 2001 року. Виявлені в тих навчаннях проблеми з надійністю оснащення й наявністю запчастин, пального й інших запасів за цей час здебільшого погіршилися. Як зазначає Джастін Бронк з аналітичного центру RUSI, ми зосередилися на виробництві амуніції, як-от високоточні бомби Paveway IV з лазерним наведенням і малопотужним вибуховим пристроєм — ідеальні для війни з погано озброєними афганськими повстанцями, де важливо мінімізувати втрати серед цивільного населення. Та у війні проти Росії з них користі мало.

Політики не дуже-то цікавляться непопулярною і витратною ідеєю накопичення запасів «про всяк випадок». Коли Ґевін Вільямсон був міністром оборони, делегація військових командувачів благала його про фінансування для поповнення неприйнятно мізерних і водночас конче необхідних запасів. За інсайдерською інформацією, він відповів: «Я не збираюся фотографуватися перед чортовим складом боєприпасів». (Щоправда, радник Вілльямсона стверджує, що той «абсолютно не пригадує такого»).

Натомість в урядовій доповіді Integrated Review й раніше у доктрині спільної безпеки Fusion Doctrine, тонко наголошувалося на необхідності об’єднати економічний і військовий потенціал, зосередитися на цифровій війні, інформаційних операціях і високих технологіях, як-от дрони і роботи. У листопаді Борис Джонсон із напрочуд недоречною впевненістю переконував депутатів, що часи танкових битв у Європі в минулому. Видно, до Владіміра Путіна ця інформація не дійшла. Нехай його підхід і не сучасний, зате ефективний. У Сирії він придушив опонентів режиму безжальними бомбардуваннями. А нині робить те саме на сході України. Якщо Росія знатиме, що заходи стримування НАТО ненадійні, далі піде на країни Балтії: не одразу, але небезпека насувається. «Ми не контролюємо розвитку подій, — каже відставний генерал сер Джеймс Бакнелл. — Тож треба озброїтися».

Мислення нібито змінюється. Новий очільник оборони Великої Британії генерал сер Патрік Сандерс, заявив у сенсаційній промові минулого тижня, що зараз увага наших збройних сил зосереджена на Росії. Однак наразі ми переймаємось радше результатами, ніж засобами.

 

Читайте також: Уроки історії

 

Українські втрати (18 тис. загиблих і поранених) перевищують особовий склад всієї нашої піхоти, що стрімко скорочується. Звісно, наші збройні сили значно краще оснащені: британські збройні платформи належать до найкращої у світі. Та жодний найновітніший танк, літак або судно нам ні до чого, якщо бракує необхідних запчастин, пального, екіпажу — або якщо нічим стріляти.

Наші європейські союзники переважно в ще гіршій формі. Такі країни, як Данія, інвестують в ультрасучасні збройні платформи, як-от нові фрегати, але без запасів належної амуніції у справжній війні вони палатимуть. Винятком слугує Фінляндія, яка не припиняє хвилюватися через свого російського сусіда і має сильний артилерійський потенціал, а також великі резерви добре натренованих солдат із частковою зайнятістю.

Допомагати Україні — виправдано з політичної й стратегічної точки зору: на карту поставлено нашу свободу й безпеку. Однак, допомагаючи, ми ще більше вичерпуємо і так мізерні запаси. Тому як ніколи гостро постає потреба терміново ухвалювати складні рішення для нарощування нашого потенціалу, перш ніж Кремль вибере наступну ціль.

Уряд обіцяє зростання бюджету на оборону до 2,5% ВВП, але не раніше 2030 року. Міністр оборони Бен Воллес активно лобіює кошти на Даунінг-стріт. Однак його бюджет роками лишався дірявим з огляду на надлишок задач і нестачу ресурсів. Це вдавалося маскувати за рахунок урізання менш помітних витрат на логістику й запаси. Тепер ми бачимо реальну ціну таких рішень.

 

Читайте також: Ціна виродження

 

Самих лише грошей недостатньо для зміни підходу з «якраз вчасно» на «про всяк випадок». Виробничі лінії використовуються по максимуму. Проблемних місць безліч. Тривалість виконання задач задовга. Деякі комплектуючі доставляються з Китаю. Короткочасним рішенням може бути закупівля компонентів у країнах, які мають великі збройні сили і обмаль загроз (наприклад, Бразилія). Ще один варіант: запастися амуніцією, доцільною у війні з таким противником, як Росія, що й сама не гребує такою зброєю. Однак Велика Британія очолює міжнародний рух боротьби з цією нищівною зброєю.

Очевидно, необхідний більш фундаментальний перегляд підходів. Якщо наш головний пріоритет — допомога НАТО в обороні європейських союзників проти Росії, — то наші дорогі й вразливі авіаносці як валізи без ручок. Мрії урядовців про глобальний вплив Великої Британії наштовхуються на геополітику реального світу, що підступає до нашого подвір’я. Протягом багатьох років ми самі вибирали війни, в яких нам воювати. Та наступна війна може вибрати нас.

 

90