Наше коріння в Криму

 

 Олег Тістол, художник

 

– На запитання «що нам робити з цим Кримом» у мене може бути тільки одна відповідь: нічого не робити! Крим – творча територія. Для нього небезпечні заданість та жорсткість. Нас лякають очевидна однозначність у розвитку Росії, й жорсткі концепції розвитку України, які нам пропонують. Тому до того часу, поки хтось не візьметься за Крим серйозно, з Кримом усе буде гаразд. Ані який-небудь глобалізм, ані «Третій Рим» чи щось подібне – ніяке гасло не доведе до добра. Концепції можуть виглядати красиво. Але їх реалізація завжди далека від замисленого, адже виконують їх чиновники. Не дай Боже висунути лозунг на кшталт «розвитку Криму»! Нічого нового не створять, а багатство культурної та природної спадщини Криму буде поставлено під безпосередньо загрозу.

 

  

 

 Андрій Кокотюха, письменник

 

– Крим, особисто для мене, є каталізатором неробства. Там неможливо проводити будь-які заходи. Бо є певний стереотип: раз Крим – значить треба відпочивати! У 1995-му українські письменники довго готувалися до творчих вечорів у Криму… Але коли прибули до Ялти, сказали: ми не будемо проводити тут жодних українських заходів! Море, оксамитовий сезон… Хочемо купатися! Коли побачили, що в підвалах Масандри, якщо треба сполоснути склянку, це не водою роблять, а вином з іншої діжки – стало все зрозуміло: тут роботи ніколи не буде! Тож для мене Крим – це місце, яке деморалізує, де слова «дисципліна» й «самодисципліна» вилітають, де час залишається на тому місці, де зупинився. І твоє життя починається знову, коли ти повертаєшся назад, десь після Джанкоя, на порозі великої України.

 

 

 

 Ісмет Шейх-Заде, художник

 

– Крим – це страшенно трагічна земля. Мало яка цивілізація переживала таке руйнування. В Криму нічого немає від тієї цивілізації, що була до російського завоювання. Майже нічого. І те, що збереглося після такого пресингу, – це вже, швидше, метафізичні об’єкти. Поодинокі пам’ятки, поодинокі артефакти… Вони несуть у собі більший концентрат змісту, значимості, енергії. Треба ставитися до Криму як до вчителя. Не як до рекреаційної зони чи плацдарму для будь-чого… Сприймати його як запрошення в студію до роботи, запрошення на лекцію! Важливо Крим зрозуміти як містичне місце, як центр, як трон. Символ Золотої Орди – «Алтин Орда» по-татарськи. Орда – це центр, престол. Звідси маса всього. Україна може увійти до світових анналів через кримський контекст. Коріння великої України – в Криму.

  

 

 Сергій Жадан, письменник

 

– Коли Сід розповів мені про ідею цього круглого столу, він попросив підказати, хто з українських письменників писав про Крим. Я згадав, що Кокотюха в своїх безсмертних мемуарах описував історію з підвалами Масандри, що Наталка Сняданко писала про Крим, що в Олега Коцарєва є вірш «Бахчисарайський чебурек з орденами»… І я можу припустити, що більшість українських текстів суто туристичні – на зразок «Кримських сонетів» Міцкевича. Це свідчить не так про проблему Криму, як про проблему української літератури, для якої багато тем і багато територій є просто не озвученими, не прописаними. Бо українські письменники, як і більшість населення України, і далі вважають Крим не частиною України, а якоюсь туристичною зоною, до якої вони приїжджають як гості і з якої потім їдуть. І в контексті цього круглого столу мене цікавить саме ця неозвученість, непрописаність української літератури. Це все, що я хотів сказати, і я не знаю, що з цим робити.

 

 Олесь Доній, політолог, нардеп

 

– Україні необхідно осмислити своє історичне минуле. Заглибитися в історію європейських народів і визнати, що історія України – це й історія понтійських греків, і історія кримських татар, якщо це стосується Криму… І питання для нас – як інтегрувати всі ці маленькі чудові історії. Цією справою, на жаль, ніхто не займається на державному рівні. Тому Крим постійно може бути мішенню для спекуляцій, для можливої агресії збоку, – і вони відбуваються! Щоб зробити сьогодні свій позитивний внесок, можу сказати, що ми разом із Сідом і Жаданом замислили провести цього літа фестиваль «Барикада» в Криму – українсько-кримськотатарсько-російський варіант, у Керчі й на Тузлі. А щодо повернення історичної пам’яті, місяць тому я дав вказівку своїм помічникам готувати законопроект про повернення історичної топоніміки в Криму, татарських та грецьких назв – замість «Широких», «Роздольних», «Радянських» тощо. Рано чи пізно Україна до цього прийде.

 

 До Криму треба, перш за все, частіше їздити

 Ігор Сід, модератор

 

– У поета Сергія Пантюка є відомий вірш, що закінчується рядком «І від спраги загнеться останній москаль в Севастополі». Текст симптоматичний і відверто провокує до полеміки. Через імперську історію з Кримом тісно пов’язана історія російської культури. Тому український менталітет досі не готовий сприйняти Крим як щось «своє». У вірші йдеться, очевидно, про «москаля» місцевого, кримського, який є, однак, потенційним ворогом. Але насправді, на мій погляд, російсько-мовне населення, зокрема російськомовні інтелектуали і взагалі російська культура в Криму, як і в решті України, – це для України, перш за все, величезний ресурс! Тому на запитання «що робити з Кримом», у мене відповідь проста: треба до Криму їздити, треба дружити з кримчанами… І скасовувати «непрописаність», як висловився Сергій Жадан, Криму в українській літературі.