Наш «Титанік»

Євген Кожевін потрапив за ґрати Лук’янівського СІЗО наприкінці лютого. Оперативники УБОЗу «взяли» його прямо на центральному залізничному вокзалі столиці. Правоохоронці мотивували свій вчинок тим, що президент ЧМП, попри дану підписку про невиїзд, мандрував по всьому світу, а також усіляко ухилявся від слідства. Правомірність утримання підлеглого Йосипа Вінського під вартою підтвердив Апеляційний суд Києва.

 

Під слідством Євген Кожевін знаходиться з липня 2005 року. Згідно із повідомленням прес-центру ГУБОЗ, ще тоді президенту пароплавства слідчий Генпрокуратури висунув звинувачення у зловживанні службовим становищем та службовому підробленні, які завдали державі збитків аж на 50 млн грн. Злодіяння, які приписують Кожевіну охоронці закону, датують другою половиною 2004 року, коли арештований обіймав посаду заступника начальника Одеської залізниці. У разі обвинувачувального вироку, президентові ДСК загрожує до 8 років ув’язнення.

 

Офіційні речники МВС та прокуратури не вдаються до подробиць, втім, деякі епізоди «дерибану» на Одеській залізниці «світилися» у ЗМІ раніше. Зокрема, УСБУ Одеської області повідомляло, що викрило на залізниці розкрадання понад 30 млн грн. На згадану суму очільники державного підприємства замовили у комерційної фірми (швидше за все, підставної) проведення аерофотозйомки. Насправді ж роботи виконувало ТОВ «Авіаційний розрахунковий центр», за що отримало «аж» 1 млн грн. Решта грошей одеських залізничників зникла у невідомому напрямку.

 

Нагадаємо, що у 2004 році на підприємствах, підпорядкованих Міністерству транспорту та зв’язку, «випарувався» не один мільярд гривень. Головний підозрюваний зможе відповісти хіба що перед судом Божим: 27 грудня 2004 року тодішній міністр транспорту Георгій Кирпа вкоротив собі віку, пустивши кулю в голову. За місяць до цього, у листопаді, він призначив президентом Чорноморського морського пароплавства Євгена Кожевіна.

 

Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за фактом доведення до самогубства, але винних досі не знайшла. Як не знайшла і «скарби Кирпи» – навряд чи усі гроші, зниклі в Мінтрансзв’язку, осіли на рахунках небіжчика. Також досить сумнівно, що, в разі правдивості закидів правоохоронців, Євген Кожевін «освоїв» 50 млн грн самостійно. Резонне питання: куди поділися всі ці гроші?

 

«Справа Кожевіна» викликає низку інших досить риторичних запитань. Зокрема, чому слідство триває майже 3 роки, коли головний фігурант не від кого не ховається? Чому підозрюваний у багатомільйонних махінаціях донедавна спокійно керував чималим державним підприємством?

 

До речі, у вересні 2005 року, через місяць, як Кожевін опинився під слідством, розгорівся скандал навколо одеської страхової компанії «ТАСТ-Гарнтія». Антимонопольний комітет України з’ясував, що Одеська залізниця незаконно нав’язувала своїм пасажирам поліси добровільного страхування згаданої компанії. При цьому, той, хто купував квиток на потяг у Одесі, Херсоні чи Миколаєві, навіть не здогадувалися, що разом із проїздом придбавав ще й добровільну страховку. Втім, з часом скандал згас. Зараз же найцікавіше в цій історії те, що співзасновником «ТАСТ-Гарантії» з 2000 року є Кожевін Євген Никандрович. Також він володів часткою у статутному фонді охоронної фірми «Супер-Кентавр», що тривалий час забезпечувала порядок і безпеку… Правильно, на Одеській залізниці.

 

У біографії цієї людини безліч білих плям. Відомо, що Євген Никандрович народився 1964 року у місті Читі (Росія). У 1993 році отримав диплом правознавця в Українській академії внутрішніх справ, 1997 року став заступником начальника юрвідділу Одеської залізниці (цим же роком, як не дивно, датується створення «Супер-Кентавру»). А 2000 року – заступником начальника залізниці із економічних питань. При цьому, Кожевін тоді не мав економічної освіти – Одеський університет народного господарства він закінчив тільки 2002 року.

 

В іпостасі президента Чорноморського морського пароплавства Євген Кожевін пережив чотирьох міністрів транспорту. Вони репрезентували різні групи впливу і, відповідно, різні бізнес-інтереси. Але ніхто з них не зробив помітної спроби замінити Кожевіна своєю людиною. Звідси можна зробити логічний висновок, що Євген Кожевін міг догодити будь-якому начальнику. Втім, сказати, що перебування Кожевіна на посаді президента ЧМП було безхмарним, не можна. Вже у 2005 році у нього окреслилися конфлікти з бізнес-елітами Одеського регіону. У пресі, як місцевій, так і київській, стали з’являтися критичні публікації про Євгена Кожевіна, втім, приписати йому відвертий кримінал не могли, а справа про зловживання на залізниці тоді не згадувалася.

 

«Чорноморське морське пароплавство» дісталося Кожевіну розореним. Колись найбільша у світі судноплавна компанія, що могла конкурувати навіть з корабельною імперією грецького магната Онасіса, у 2004 році не мала жодного торгового судна на плаву; один за одним втрачалися «сухопутні» активи. Навесні 2005 року, імовірно, не без клопотання нового президента ЧМП, прокуратура області втрутилася у конфлікт навколо Міжрейсової бази моряків (санаторно-готельного комплексу), яку шляхом махінацій у 2001 році захопила приватна структура.

 

2006 року Президент України Віктор Ющенко наголосив, що Чорноморське морське пароплавство необхідно відродити. Заява голови держави співпала із судовою тяганиною у Одеському госпсуді, який почав процедуру санації підприємства і призначив її керівником Владислава Іванова. На той момент пароплавство мало понад $10 млн боргів, і внаслідок боргових зобов’язань окремі бізнесові структури намагалися отримати об’єкти нерухомості компанії. Завдяки втручанню з Києва Іванова усунули (він потрапив у СІЗО за підозрою у хабарництві), однак, деякі активи ЧМП таки було втрачено. Зокрема, земельна ділянка 11 га, вартість якої дорівнювала усім борговим зобов’язанням пароплавства, опинилася у власності фірми «А-трейдінг».

 

Судові претензії до ЧМП також висувало ЗАТ СК «Укртанкер». Попри ідентичність назв, цю структуру не варто плутати з державною судноплавною компанією «Укртанкер», що є власністю України. ЗАТ контролюється бельгійським офшором «Вікол» і групою бізнесменів родом із Дагестану (РФ). Попри те, що ЗАТ «Укртанкер» є орендатором майна ЧМП (зокрема двох наливних танкерів), воно якимось дивом примудрилося стати основним кредитором пароплавства. Конфлікт з «дагестано-бельгійцями» було залагоджено, але судна, на поверненні яких наполягали Фонд держмайна і ЧМП, на баланс підприємства Кожевіна досі не повернулися.

 

Й нині точиться боротьба між пароплавством і впливовою в регіоні родиною Дубових, структури якої, за словами юристів ЧМП, претендують на об’єкти нерухомості підприємства, розташовані у центрі Одеси. На дострокових парламентських виборах Олександр Дубовой пройшов у Верховну Раду за списками Блоку Юлії Тимошенко. А його молодший брат Андрій кілька тижнів тому був помічений разом з головою Спостережної ради Нацбанку Петром Порошенком на щорічному національному молитовному сніданку у Вашингтоні у компанії Джорджа Буша, на якому збираються пожертви для американських обездолених. Начальник юрслужби ЧМП Оксана Шпілєвая висунула припущення, що за арештом Євгена Кожевіна може стояти саме Олександр Дубовой.

 

 

Не виключено, що арешт Євгена Кожевіна пов’язаний з його відносинами з іншими бізнес-структурами. Ледь не з дня свого призначення на посаду президента ЧМП, він заявив про існування інвестора, готового вкласти у спільний з пароплавством проект 2,2 млрд грн. Зауважимо, що згадана сума ледь не у двічі перевищує балансову вартість усіх активів підприємства. Що за проект, не було таємницею: Кожевін мав намір віддати «гуляючі» земельні ділянки пароплавства під забудову. На скільки відомо, пропозицією зацікавилася столична компанія «Атланта інвест девелопмент» – вона навіть надала ЧМП 1 млн грн на облаштування Міжрейсової бази моряків.

 

Однак, головним інвестором зазначали ЗАТ «ФК «Чорноморець». Футбольний клуб входить у сферу впливу потужної одеської фінансово-промислової групи «Примор’я». Її представник Леонід Клімов входить до фракції Партії регіонів у Верховній Раді. Відомо, що у зв’язку з Євро-2012 ця ФПГ розпочала будівельну активність в Одесі. Зокрема, в її планах реконструкція стадіону «Чорноморець» і будівництво нового. А земельні ділянки ЧМП прислужилися б для будівництва готельно-розважальних комплексів. Щоправда, ні «Примор’я», ні футбольний клуб жодним чином не коментують перспективи партнерства із мореходами.

 

За неофіційною інформацією, у Мінтрансзв’язку не заперечували проти такої співпраці, і нібито частина відповідних документів між пароплавством і «футболістами» була підписана ще у березні минулого року. Згідно з ними, частка ЧМП у проекті має становити 20%, що не так вже й мало з огляду на загальну суму імовірних інвестицій.

Минув рік, але жодних рухів із втілення цього грандіозного проекту помічено не було. Пояснення такої пасивності доволі просте: запропонована Євгеном Кожевіним схема передачі під забудову земельних ділянок державного підприємства, м’яко кажучи, не зовсім законна. Зробити це у межах правового поля можливо лише через Фонд державного майна. Але Фонд має продавати ділянки з аукціону, який, якщо його проводити прозоро, «Чорноморець» може і не виграти.

 

Можливо, Євген Кожевін виношував й інші, не менш грандіозні, плани щодо ввіреного йому підприємства. Так чи інакше, за всієї поваги до МВС і генпрокуратури, мало віриться, що справжньою причиною арешту президента ЧМП є скоєне ним на Одеській залізниці і злісне ухиляння обвинуваченого від побачень зі слідчими. Це підтверджують і заяви адвокатів арештанта про те, що правоохоронці вилучили певну документацію в офісі пароплавства. Тобто, Феміду цікавлять не стільки старі «гріхи» президента, а його нещодавня діяльність в судноплавній компанії.

 

Євген Кожевін став другим президентом Чорноморського морського пароплавства, який опинився за ґратами. Він повторив долю Павла Кудюкіна, який провів у в’язниці 5 років за схожими звинуваченнями, що сьогодні висувають Кожевіну.

 

Павло Вікторович Кудюкін якось зателефонував мені сам. Втомленим голосом, що видавав людину похилого віку, скаржився, що ніхто з журналістів, зокрема і я, так і не написали правду про те, що відбувалося з Чорноморським морським пароплавством. Я попросив його розповісти ту саму правду. Але він нічого не обіцяв. І більше не телефонував.