П’ята розповідь літературознавця Ростислава Семківа з циклу «Український сміх», записана для проєкту «Тижня» «Skovoroda auditorium».
Говоримо про розвиток комічного в другій половині ХХ сторіччя поза материковою Україною.
Антирадянська сатира, появи якої прагнули діаспоряни, не поспішала з’являтися – її повсякчас поглинали або гумор, або бурлеск зразка Івана Котляревського. Численні гумористи, що проявилися в діаспорі, починаючи з 50-тих, як Іван Евентуальний, Зоя Когут і Микола Понеділок та інші, не переходять межі «вихованого» гумору. Втім, ці автори були чи не найбільш популярними на еміграції.
Дві сатиричні поеми постають у повнішому насвітленні: «Сталін у пеклі» Василя Онуфрієнка та «Антон Біда – герой труда» Івана Багряного. Щоправда, в першій з них сатиричний імпульс погашає карнавальний настрій, бурлеск. Проте другу поему цілком можна вважати зразком української еміграційної сатири.
Цілісний сатиричний простір витворює журнал «Лис Микита», що існував від 1950-го до 1990-го року. Це одна із найбільш яскравих сторінок українських гумору та сатири за кордоном.