Найбільша небезпека для сьогоднішньої України полягає не у економіці, яка
дише на ладан і ось-ось полетить у прірву, не у зовнішній загрозі від Росії чи
будь-якої іншої держави, і навіть не від українських політиків всіх калібрів.
Найбільша небезпека у мізках українців. З кожним днем вона стає все більш
сильною та відчутною.
Глобально
В Україні активно культивується
образ ворога. Цей процес тільки розпочався, але успіхи по його входженню в
масову свідомість вражають. Формується цей образ владною системою. Хто стоїть за такою стратегією і чи є вона простим
мавпуванням російського шляху – ці
питання відкриті. В даному випадку причини не настільки важливі,
враховуючи масштаби можливих наслідків, яким потрібно запобігти.
Системі, яка активно модернізується в сторону авторитаризму, ворог потрібен
як повітря. На те є декілька причин.
По-перше, ворог об’єднує. Страх перед зовнішньою загрозою є одним з найбільш
ефективних рушіїв, що використовується в політичних технологіях. Страх змушує
індивідів забувати про те, що вони індивіди і збиватися до купи, отримуючи
психологічну підтримку братів по натовпу. Для чого владній системі агресивно
настроєна купа людей – зрозуміло.
Вже сьогодні формується виграшна для
системи партія другого туру президентських виборів. Захід проти України. Фашизм
проти Справедливості. Бандерівці проти Нащадків Переможців. Тому культ ворога «західняка-націоналіста» потрібно
формувати вже зараз. Адже за минулі п’ять років українці трохи позабули, що
вони перш за все люди, а вже потім «східняки» чи «західняки».
По-друге, боротьба з ворогом відволікає від порожнього шлунку. Щоб
відстояти систему цінностей, яку людина вважає за свою, можна і треба щільніше
затягнути пояс. Можна і треба на певний період забути про блага і в єдиному
пориві зупинити небезпеку ціною неймовірних зусиль і відмов. В ситуації коли
від автівки економіки на ходу відвалюються колеса – це вкрай вигідний системі
порив.
По-третє, правильно вказаний ворог змінює пріоритети бунту. Совкова людина,
як будь-яка особистість, свідомість якої скалічена тоталітарним способом
мисленням і спотвореним відчуттям світу, потребує зовнішнього персоніфікованого
подразника. Всі проблеми в її житті вона звикла перекладати на зовнішні
фактори, а не шукати проблему в собі. Тому ті, хто випивають із крана воду,
Дядько Сем, козли, які заважають жити – це необхідні атрибути в її житті. Без
них вона психологічно безпорадна і відчуває себе вкрай некомфортно.
Владі потрібно дати такій людині образ ворога. В іншому випадку ворогом
буде сама влада. Це питання виживання владної еліти у посттоталітарній країні.
Хтось, як Росія, шукає зовнішнього ворога і погрожує США. Хтось, як Білорусь,
відгороджується від світу і бачить ворогів на Сході по понеділкам, а по вівторкам
шукає їх на Заході. Ну а хтось, як система
в Україні буде намагатися створити не зовнішнього, а внутрішнього ворога.
Тактично
Те що відбувається зараз із націоналістичними організаціями, блоггерами,
письменниками, журналістами, церквою і просто людьми з активною позицією – все це
початок формування негативного образу внутрішнього ворога.
Ніхто в Україні не бореться з інакомисленням. В сучасній авторитарній
системі ХХІ століття інакомислення не виривають з коренем, не випалюють
напалмом. Його купують – грантами, преміями, визнанням, цікавою роботою, просто
грошима. В Україні немає чого особливо купувати та й вплив інакомислячих на
суспільство в цілому вкрай низький. Затрачені на боротьбу ресурси не
відповідають цілі.
Ніхто в Україні не залякує інакомислячих. Залякують також по-іншому. В
будь-якій системі є спеціалісти з даного питання і вони працюють зовсім за
іншими методами.
Ніхто в Україні не збирається повністю винищувати інакомислячих. Владній
системі потрібен ворог. Саме тому вона вдається до провокацій.
Саме провокація протистояння є ціллю
нинішніх дій системи. Саме цим пояснюється
грубість і нелогічність дій «силовиків». Ворог має активно оборонятися, діяти,
демонструвати активність, єднання і звірячий оскал. Саме тому потрібно змусити його до різких персоніфікованих
заяв, промов, дій і агресивних протестів. Далі – справа інформаційної техніки.
Системі в ідеалі потрібна реальна біполярність. Коли ненависть до ворога
буде виходити не тільки з боку Переможців, але й зі сторони Бандерівців. Така
система самодостатня і дозволить їй ефективно розділяти і об’єднувати.
Можливий вихід
В такому випадку єдиною ефективною стратегією для інакомислячих людей буде
просвітництво і ненасильницький спротив. У жодному випадку не можна
інформаційно чи будь-яким іншим способом підгодовувати образ ворога.
Максимальна деперсоналізація. Протест має відбуватися не по відношенню до особистостей
чи соціальних страт, а до зміни системи в цілому. Загроза авторитаризму і
розвалу країни на частини – ось головна проблема.
Максимум інформації до населення. В першу чергу це стосується питання «хліба». Стан
економіки і реальні доходи населення мають стати основою при донесенні
інформації.
Максимальна деполітизація. Спротив до авторитаризму має проходити не під гаслами і
не під патронатом політиків. Довіри до такого спротиву серед населення не буде
ніякого.
Максимум ненасильницьких акцій. Не можна йти по шляху, який тобі завбачливо пропонують.
Це не означає відмови від висловлювання своєї думки і позиції. Це означає максимальне
нівелювання провокацій з боку системи.
Максимум взаємодопомоги. Сила будь-якого руху протесту – це солідарність і
єднання.
Максимум розуміння небезпеки
розповсюдження в Україні біполярної свідомості. Ситуація з двома внутрішніми ворогами в одній країні завжди
закінчується однаково.
Небезпека народження внутрішнього ворога в Україні реальна. І ця небезпека
може дуже круто змінити життя кожного з українців, незалежно від особливостей
свідомості, соціального статусу чи місця проживання. Тому всі зусилля потрібно
направити не на об’єднання
«проти», а на об’єднання
«за».