Ледве вийшовши з воріт Менської колонії, екс-міністр внутрішніх справ і колишній «польовий командир» Помаранчевої революції Юрій Луценко запевнив пресу: від політичної діяльності він не відмовиться. Такі заяви потягли за собою купу коментарів, прогнозів і спекуляцій. Головних питань було два. По-перше, наскільки звільнення Луценка змінить нинішній політичний ландшафт? А по-друге, як це позначиться на перспективах «канонічних» опозиційних сил, котрі поки що не спромоглися переконати українську більшість не лише у своїй здатності проводити радикальні перетворення у разі приходу до влади, а й у тому, що вони можуть успішно протистояти режиму Януковича?
Приблизно за півмісяця до звільнення екс-міністр зустрічався з трьома іншими колишніми «командирами Майдану»: Романом Безсмертним, Володимиром Філенком і Тарасом Стецьківим. Усі ці ветерани політичних битв опинилися за межами чинного парламенту, не діставши напередодні виборів підтримки жодної з трьох опозиційних сил. Після зустрічі відразу почали ширитися чутки про те, що «польові командири» готують новий політичний проект. Західноукраїнська газета «Експрес» навіть опублікувала бліц-інтерв’ю зі Стецьківим під назвою «Луценко створює нову радикальну партію». Але сам пан Стецьків запевнив Тиждень, що заголовок є не всього лише помилкою журналістів, а про створення партії не йдеться. Сам Луценко теж стверджує, що про нову партію «під нього» говорити зарано. Проте готується певна структура зі статусом громадського руху.
«До осені 2014 року ми маємо сформувати потужний народний рух мільйонів громадян… Опозиція отримає мільйонну підтримку на вулицях, лише маючи план позитивних змін для всієї країни і для кожного українця. Я називаю це Планом Третьої Української Республіки», – писав Луценко у своїй промові, котру йому так і не дозволили виголосити у вигляді виступу в касаційному суді 3 квітня. Уже на волі, під час одного з телеефірів, екс-міністр наголосив, що, коли він займатиметься поліпшенням свого здоров’я після ув’язнення, з питань щодо нового руху можна звертатися до Романа Безсмертного. В такий спосіб він окреслив певну «ієрархію» ще не формалізованої структури. Сам Безсмертний в коментарі Тижню кілька разів зауважив, що ідеологія «народного руху за третю республіку» (робоча назва, котру Безсмертний радить поки що писати з маленької літери) буде заснована на тезах все того ж виступу Луценка в касаційному суді.
Основний його зміст у тому, що відставки Віктора Януковича і навіть зміни режиму в цілому недостатньо – пріоритетами широкої громадськості мають бути, по-перше, євроінтеграція (як висловився пан Безсмертний, «за будь-яку ціну»), по-друге ж, докорінне реформування державної влади і, зокрема, її силових та правоохоронних органів. Водночас «польові командири» наголошують, що новий рух не стане альтернативою чинним опозиційним силам. Навпаки, він покликаний підтримувати їхні корисні ініціативи, серед іншого через тиск вулиці, але лише мирний.
При цьому очевидно, що між «канонічною» опозицією та Луценком і Ко все-таки є потенційні суперечності. Головна з них – природне небажання лідерів опозиції зіткнутися з іще однією популярною серед опозиційних виборців політичною фігурою в особі Луценка. Крім того, у приватних бесідах організатори «третьої республіки» уже зараз критикують деякі дії парламентської опозиції, зокрема «здачу» виборів у Києві та бездіяльність у євроінтеграційному напрямі.
Загалом нова ініціатива «польових командирів» нагадує початок історії «Народної самооборони» Юрія Луценка. Нині, наголошує екс-міністр, цієї партії не існує – вона влилась у «Батьківщину». (Хоча, до речі, про з’їзд «Самооборони», котрий ухвалив би відповідне рішення, чути не доводилось – був лише лист Луценка із СІЗО про злиття з «Батьківщиною», оголошений на передвиборчому з’їзді останньої.) Між тим «Народну самооборону» Луценко створював у січні 2007 року саме як «широкий громадський рух». Метою його тоді оголосили дострокові перевибори парламенту та скинення уряду Віктора Януковича, сформованого у вересні 2006-го.
Пробу сил нове утворення може здійснити під час тих-таки виборів у Києві, котрі, вочевидь, відбудуться разом із місцевими по всій країні в 2014 році. До речі, Луценко не відкинув своєї участі в них. «Третя республіка» могла б спробувати взяти участь і у місцевих перегонах в інших регіонах. Щоправда, робити це краще саме у вигляді партії. З цього приводу Тарас Стецьків у коментарі Тижню не заперечив такої ймовірності, але наголосив, що перетворення на партію, якщо й відбуватиметься, то ближче до виборів. У зв’язку з цим варто нагадати, що шість років тому саме напередодні голосування «Народна самооборона» так само перетворилася на партію (для цього об’єдналася з партією під назвою «Вперед, Україно!», заснованою 1999 року) і пройшла до парламенту єдиним блоком з «Нашою Україною» Віктора Ющенка, а Луценко в обмін на те очолив спільний список. Тут варто пригадати, що спонсором «Народної самооборони» був ніхто інший, як Давид Жванія, один із основних персонажів у «тушкуванні» НУ–НС в інтересах ПР у 2010 році та, не виключено, причетний до нинішнього «тушкування» депутатів від «Батьківщини», заведених до списку його бізнес-партнером Миколою Мартиненком.
У цьому контексті показовими є ознаки зближення Юрія Луценка із Петром Порошенком та близькими до «шоколадного короля» депутатами від «Батьківщини» (наприклад, Юрієм Стецем). Це змушує згадати, що доля «Народної самооборони», як і багатьох інших подібних проектів минулих років, демонструє всю хибність такого шляху. Наразі, судячи з розпорошених даних, нова ініціатива Луценка і «польових командирів» перебуває на стадії вибору. В будь-якому разі публічне оформлення руху розпочнеться лише після того, як Луценко вийде з лікарні: у вівторок, 9 квітня, медики порекомендували йому пройти стаціонарне обстеження, продовженням якого, найімовірніше, буде курс лікування хвороб, що загострилися під час перебування в неволі.