«Запрошуються на роботу! Для доставки негабаритного товару! Можна без досвіду роботи! Упевнений користувач техніки на базі Android або iOS. Заробітна плата до 5000 грн на тиждень!» — ще приблизно півтора року тому цю рекламу можна було знайти в газетах, на дошках оголошень і в громадському транспорті. Роботодавці обіцяли потенційним кур’єрам відрядження й чималі гроші за доставку, наприклад, побутової хімії, ліків або схожого за габаритами товару. Коли ж шукачі роботи телефонували за вказаними в оголошеннях номерами, іноді виявлялося, що вакансій в Україні вже немає. Але такі самі є в Росії. Та й на ті слід було швидко погоджуватися, бо їх нібито могли закрити. Адже охочих вистачало. Проте був нюанс: роботу пропонували або анонімні компанії, або сумнівні ТОВ, які не значилися в Єдиному державному реєстрі. А однією з умов співбесід, як згодом розкажуть слідчі, була фотографія з власним паспортом. Або й узагалі на тлі свого житла.
Пізніше поверх таких оголошень почали з’являтися написи маркерами «наркотики» або ж наклейки з аналогічним текстом. Виявилося, що під яскравими картинками й обіцянками великого заробітку ховаються вербувальники наркокур’єрів, які до того ж займаються переправленням українців за кордон. Правозахисники забили тривогу. У жовтні 2016-го під час прес-конференції вони заявили: за неофіційними даними, жертвами цієї схеми з вербування людей могли стати понад 2 тис. українських громадян. Частину з них на той момент уже засудили за ст. 228 КК РФ — незаконний обіг наркотиків.
Читайте також: Біля Іспанії затримали судно з українцями, яке перевозило 18 тонн гашишу
Алгоритм залучення українців до наркотрафіку був такий: людині призначали зустріч, на якій видавали смартфон, квиток і кишенькові гроші. Уже в Росії вона дізнавалася, у якому регіоні доведеться працювати й винаймати житло. Особистого контакту з роботодавцями ці особи переважно не мали. Згодом кур’єри розуміли, що вони займаються розвезенням наркотиків. Частина залучених до наркотрафіку намагалася відмовитися від такої «роботи», однак марно: до них застосовували примус, погрози «дружніх візитів» до місця проживання сім’ї тощо. Якщо ж людина намагалася втекти або передати родичам інформацію про ситуацію, її затримували поліцейські, а згодом судили за згаданою вище ст. 228. Згідно з російським законодавством максимальний строк, передбачений за незаконний обіг наркотичних речовин, — 15 років. Правозахисники зауважували, що свого часу аналогічна схема залучення громадян до наркотрафіку працювала в Молдові, однак її доволі швидко закрили.
Українські правоохоронці активно взялися за цю справу наприкінці 2016-го. Уже в грудні тимчасовий виконувач обов’язків голови Нацполіції Вадим Троян під час прес-конференції заявив про викриття міжнародного угруповання, яке займалося вербуванням українців. Він також додав, що за цими епізодами зафіксували понад 400 звернень громадян і станом на грудень торік довели 25 випадків вербування. Однак, як прогнозував очільник Нацполіції, їх мало стати більше. На тій самій прес-конференції радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Антон Геращенко повідомив про затримання в Дніпрі чотирьох осіб, причетних до вербування.
Згодом удалося встановити, що троє з них громадяни України, ще один — Молдови. Усі мають реєстрацію в Києві або Київській області. У червні цього року начальник департаменту боротьби з торгівлею людьми Нацполіції Артем Крищенко повідомив, що в так званій справі наркокур’єрів визнані потерпілими 200 українців. За його словами, ці люди або вже засуджені, або заарештовані російською правоохоронною системою. Приблизно в цей момент у Солом’янському районному суді почалися підготовчі засідання щодо чотирьох затриманих потенційних організаторів схем. А перед українськими правоохоронцями постало щонайменше два завдання: витягти жертв торгівлі людьми, залучених до наркотрафіку, з-за російських ґрат; і довести, хто із засуджених є жертвою, а хто ні. Адже казати, що всі українці, які потрапили у в’язниці Росії за ст. 228 УК РФ, жертви торгівлі людьми, не зовсім правильно. Цілком імовірно, що частина «працювала» добровільно. І водночас є ті, кого примушували до такої роботи. Їхати за кордон кур’єрами з доставки «негабаритного товару», який виявлявся наркотичними речовинами, людей спонукало скрутне матеріальне становище. Як розповіли правозахисники, у когось серйозно хворіли родичі й потрібні були чималі гроші на лікування, хтось мав великі кредити тощо. Жертвами ставали здебільшого чоловіки. Також можна припустити, що частина таких «найнятих» кур’єрів повернулася в Україну, однак не поспішає розповідати про свій досвід підробітків, побоюючись притягнення до відповідальності. Як розповіли Тижню правозахисники, також є поодинокі випадки вдалих утеч, однак ці люди уникають публічності.
Чиатйте також: У Києві СБУ затримала за збут наркотиків посадовця Національного космічного агентства
Якщо ж говорити про повернення інших постраждалих, то дієвого механізму їх визволення немає. Теоретично це могло б відбуватися через помилування. Однак такий інструмент може застосовуватися лише персонально. Тобто кожному постраждалому треба звертатися до російської влади, якщо він сподівається на звільнення. У разі переведення постраждалих в українські тюрми їм однаково доведеться досиджувати свої строки, але вже за українськими ґратами. Якщо ж Україна випускатиме їх, скажімо, за умовно-достроковим звільненням, то це ставить під питання повернення інших співвітчизників. Зокрема, політичних в’язнів. Виходом можуть бути міжнародні закони, однак і тут проблема.
«Росія не є учасником конвенції Ради Європи «Про заходи щодо протидії торгівлі людьми», на відміну від України. У документі є ст. 26, яка каже: якщо особа, втягнута в кримінальну діяльність, є жертвою торгівлі людьми, то в разі затримання її можна звільнити від відповідальності. Тому що вона жертва. У нас уже є такий прецедент. Свого часу в Бразилії затримали українця з партією наркотиків. Схема кур’єрства була подібна до схеми з Росією. В Україні чоловіка визнали жертвою торгівлі людьми: Мінсоцполітики як виконавець держпрограми з протидії цьому явищу дало йому відповідний статус. Адвокат передав до бразильського суду потрібні документи — і з людини зняли відповідальність, вона повернулася до України. Але Росія не Бразилія, тут так не вийде», — розповідає Марія Томак, координатор Медійної ініціативи за права людини.
За її даними, постраждалі намагалися звертатися до російської правоохоронної системи й судів, пояснюючи, що були залучені до наркобізнесу силою. Однак жодної реакції не було.
«У Росії немає жодного кримінального провадження за цими зверненнями. У суди намагалися передавати відповідні документи про визнання людей потерпілими, однак їх ігнорували. Здається, російська правоохоронна система не зацікавлена в пошуку організаторів. Адже арешти низової ланки підвищують статистику й показують красиві цифри боротьби з наркотиками», — переконана Томак.
Вона додає: «Ще одна проблема, яка виникла у зв’язку з примусовим залученням українців до наркоторгівлі, — додаткові статті, що намагаються інкримінувати постраждалим від торгівлі людьми. А саме ст. 210 КК РФ — організація злочинної спільноти». Втім, зауважує правозахисниця, часто аргументація російської прокуратури доволі слабка й не витримує критики.
Чиатйе також: Наркотрафік.ua. Україна стає важливим "портом" для наркомафії
В Україні тим часом є два провадження, пов’язані з примусовим залученням людей до торгівлі наркотиками. Одне з них об’єднане з трьох справ — дві вели в Дніпрі й одну в Києві — і досі розслідується. По ньому проходять орієнтовно 200 потерпілих від торгівлі людьми українців, а говорити про строки, у які ця справа опиниться в суді, зарано. Водночас на столі перед служителями Феміди з’явилося друге провадження, менше за обсягом. Воно стосується згаданих вище чотирьох "організаторів-вербувальників", троє з яких нині перебувають у СІЗО, ще один — під домашнім арештом. Чи фігурують ці люди в більшому провадженні, наразі не відомо. Крім того, у меншій справі є лише 14 потерпілих. Здавалося б, попри резонанс, Солом’янський райсуд Києва досі не почав розгляд по суті, процес буксує на стадії підготовчих засідань, а судді збираються приблизно раз на місяць-півтора. Чи не єдиним питанням, яке вдається вирішити в судовій залі, є визначення запобіжних заходів.
Фактично за два місяці роботи суд так і не наблизився до нарадчої кімнати, аби з’ясувати: переходити до суті справи чи таки повертати обвинувальний акт правоохоронцям. Очікувано, такий судовий процес дає підстави для занепокоєння. Скажімо, не так давно адвокати підозрюваних у вербуванні наркокур’єрів вимагали перевести одне із засідань у закритий режим. Мотивація була проста: у котромусь із клопотань нібито була медична таємниця одного з підозрюваних. Суд задовольнив таке прохання частково, постановивши закрити засідання для загалу лише в частині оголошення тієї самої медичної таємниці. Але захист на цьому не зупинився. Свого часу адвокати підозрюваних просили суд вивести із зали журналістів із телекамерою, оскільки вони нібито провокували їхніх підзахисних. Такі дії можуть свідчити про спроби перевести процес у непублічну площину, закривши суд від суспільства. Чи продовжуватимуть адвокати цю лінію й чи зрушить справа з мертвої точки, стане зрозуміло приблизно за місяць: 18 вересня в Солом’янському райсуді має відбутися чергове засідання.