Наступ України на Курську область став новим поворотом у війні, і російський лідер утратив репутацію невразливого.
Росіяни називають серпень «проклятием». Уперше з 1991 року, коли невдалий переворот прихильників жорсткого курсу прирік Радянський Союз до розпаду, Росія переживає такий шалений місяць: владні змагання, війни, стихійні лиха, вбивства, теракти й інші халепи.
Найяскравіша подія цього року: наступ України на Курську область, укупі з хвилею серйозних атак дронами і ракетами. Ударів зазнали військові аеродроми, зокрема стратегічна база «Оленья» на півночі Росії, а також ще одна на казахському кордоні, склади боєприпасів, нафтопереробні заводи, паливні склади й навіть столична Москва. Українці потопили єдиний пором, який перевозив паливо до Криму, і цінну бойову субмарину класу Kilo, пришвартовані в нібито добре захищеному російському порту.
Інші мішені ще тліють: червоні лінії, табу й упередження. Як зазначає Ед Стрінґер – відставний маршал авіації й експерт із питань оборони аналітичного центру Policy Exchange, Україна «підірвала стару гру». Спершу велася повільна війна на виснаження за достатньої підтримки Західних союзників, які мали запобігати поразці України, але (здебільшого) запроваджували обмеження на використання забезпеченої ними ударної зброї великої дальності. Американські, німецькі й інші можновладці хвилювалися, що застосування Західних снарядів і ракет проти об’єктів на території Росії утвердить переконання Кремля про те, що його справжнім противником є НАТО, і як наслідок спричинить небезпечну ескалацію. Негласною ціллю було підвести конфлікт до переговорів.
Та все змінилося. Україна не лише обернула хід війни з Росією, а й відійшла від нерішучості й песимізму своїх союзників. Американців і решту союзників не інформували про Курський наступ, аби уникнути витоку інформації. Ба більше, Україна активно використовує власну зброю за власними правилами. У суботній промові з нагоди Дня незалежності президент Зеленський оголосив про успішне застосування «зброї абсолютно нового класу» – виготовленої в Україні ракети-дрону «Паляниця» з турбореактивним двигуном.
Ставки в новій грі – високі. Окупація російського регіону тягне за собою певні проблеми: приміром, забезпечення комунальних послуг. Окрім того, Росія може піти в контрнаступ із суттєвою перевагою в силі. Україна кинула на курський гамбіт свої найкращі війська та озброєння. У разі недолугого і кривавого відступу шедевральний удар виглядатиме помилкою.
Однак потенційні переваги – неоціненні. Якщо Україна зупинить російські сили підкріплення і відступ у Курську, то зможе загнати в «котел» три тисячі російських солдат. Захоплені солдати можуть слугувати вигідним важелем для переговорів про долю численних українських полонених у Росії. Із Курської області евакуювалося понад 130 тисяч осіб, які поширюють Росією історії про хаос і приниження, виводячи на поверхню невідповідність між кремлівською машиною брехні й реальністю. Путін мусив тягнути протиповітряну оборону з Криму для захисту Москви й інших міст у серці Росії. Здобутки вторгнення 2014 року виглядають дедалі менш переконливо для Росії, що радше опинилася в заручниках, ніж здобула трофеї. Загальна мобілізація може пробудити одного з найстрашніших драконів Росії – материнську любов. У політичній скороварці Росії наростає тиск і валить пара.
Невдоволення висловлює зокрема Олег Деріпаска – олігарх, що пережив 1990-ті і своєю пропутінською позицією зробив себе мішенню Західних санкції. Представляючи Росію на форумі Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва в Японії, олігарх дав інтерв’ю, в якому назвав вторгнення в Україну «божевіллям», розкритикував витрати на оборону і закликав до «негайного і безумовного припинення вогню». Минулого тижня найближчий іноземний союзник Путіна президент Білорусі Аляксандр Лукашенка закликав завершити війну й заявив, що Росія вже перемогла.
Напевно, найтривожнішою новиною для Кремля є те, що жорсткий лідер найманців Георгій Закревський із ПВК «Паладін» розкритикував війну , саркастично обізвавши Путіна «великим» і «так званим президентом». Його слова перегукувалися з уїдливою критикою іншого воєначальника Євгенія Прігожина, чий минулорічний невдалий переворот теж сколихнув Кремль.
У новій книжці британський науковець Марк Ґалеотті й російсько-американська журналістка Анна Арунтюнян стверджують, що інцидент із Прігожиним засвідчив «моральні й ідеологічні прогалини путінізму». Убивство Прігожина в серпні минулого року (знову цей проклятий серпень) не тільки показало, як працює система, а й засвідчило початок її занепаду, пишуть автори у книжці «Занепад: Прігожин, Путін і нова боротьба за майбутнє Росії» (Downfall: Prigozhin, Putin and the new fight for the future of Russia).
Десятиліттями режим потерпає від недолугої системи прийняття рішень, що є надто централізованою й ізольованою, і реагування на кризові ситуації виходить некомпетентним і невчасним. Ключем до успіху в російських інституціях є приховування поганих новин від боса. Напередодні повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року ніхто не наважився сказати Путіну, що Україна захищатиметься. Тож найпевніше ніхто не встиг належно донести до нього, що «нацистський маріонетковий режим» у Києві випробовує Росію.
Із часом навіть ця розлагоджена система може справляти руйнівний ефект за рахунок непомірних ресурсів Росії, як це сталося з агресивним наступом на українські позиції на Донбасі. Виснажені захисники платять дорогою ціною за додаткові зусилля в Курській області. Однак перед лицем завзятого, інноваційного опонента режим хитається. Це жорстокий, але хиткий режим. І Україна з ним розправляється. Найближчими днями й тижнями слід очікувати сміливіших кроків. Якщо скасувати обмеження на Західну зброю великої дальності, Україна здобуде вирішальну перевагу.
Захід розповідає про солідарність з Україною, але побоюється наслідків потенційної перемоги: хаосу в Росії або приходу до влади когось гіршого за Путіна. Високі ставки Зеленського повинні спрямувати наше мислення в належне річище. Подобається нам чи ні, наші фішки теж на столі.