Алла Лазарева власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

Наполеон: між пристрастю та незгодою

Світ
17 Травня 2021, 14:15

«Переможцеві Наполеону від вдячної Франції», — зазначає напис над сходами в Будинку Інвалідів, де поховано імператора. Усипальницю Наполеона облаштовано так, що кожен, хто хоче побачити його могилу, змушений мимоволі схилити голову. А сама постать Бонапарта — і за життя, і після смерті — викликає у французькому суспільстві гострі суперечки. Сучасники-республіканці закидали йому зраду революції, монархісти — узурпацію трону, ліберали нарікали на зневагу до людського життя, буржуазія — на зависокі податки. Революціонери бачили в Наполеоні відновлювача «старого антинародного режиму» та жорстокого деспота, аристократи — зарозумілого вискочку… Полеміка між прихильниками та критиками історичної постаті триває досі. Водночас Наполеон Бонапарт, разом з де Ґоллем та Людовиком ХІV, став одним з наймасштабніших державних діячів Франції, відомих далеко за її межами. «Він був геніальною людиною, — зазначив на двохсоті роковини імператора Емманюель Макрон. — Небагато осіб так вплинули на кількість інших життів поза власним».

Рішення Макрона вшанувати пам’ять імператора з нагоди 200-річчя від дня смерті Наполеона здійняла у французькому суспільстві хвилю емоцій. Раніше жоден керівник П’ятої республіки не наважився на такі державні заходи. Президент Ширак відмовився від церемоній у річницю важливої для французів перемоги при Аустерліці, президент Помпіду на 200 років від дня народження Бонапарта обмежився меморіальними урочистостями на його рідній Корсиці. «Ця постать дуже контроверсійна, — зазначив у розмові з Тижнем французький учитель історії Домінік Тібо. — Вона спонукає до конфліктів, а не об’єднує. Макрон хоч і поступається Наполеону масштабами, але так само не вміє домовлятися й не здатний до компромісів, не дослухається до суспільних настроїв і чує передовсім себе. Історія перемог Великого Корсиканця — це особливі військові таланти й унікальна структурованість мислення, натомість історія його поразок — це про захмарну зверхність».

 

Читайте також: Die Welt: Союз, якого більше ніхто не приховує

 

«Вшанувати пам’ять — не означає уславлювати», — уточнили в Єлисейському палаці у відповіді на критику з боку опонентів заходу. 5 травня президент республіки поклав жалобного вінка на могилу Наполеона в супроводі міністра оборони, начальника Генерального штабу армії та одного з нащадків імператорського роду — Жана-Кристофа Наполеона Бонапарта. «Республіка не вилучить жодного факту та жодного імені зі своєї історії», — наголосив Емманюель Макрон торік під час протестів через вбивство американця Джоржа Флойда. Тоді французькі крайні ліві закликали повалити статуї Наполеона та Кольбера через «расистські погляди».

На хвилі руху Black Lives Matter мер Руана Ніколя Майєр-Россіньйоль запропонував демонтувати статую Наполеона у своєму місті й натомість установити пам’ятник письменниці та феміністці Жізель Галімі. Політик покликався на історичний прецедент: у 1871 році Паризька комуна демонтувала один з пам’ятників Наполеону «як монумент варварству, символ грубої сили та примарної слави». Попри карантинні обмеження, молодь виходила на вулиці, лунали заклики «викреслити з пам’яті расистів і рабовласників», вшанованих у граніті. «Ми не валитимемо монументи, — наголосив Макрон. — Мусимо приймати власний історичний спадок спокійно й цілісно».

Образ Наполеона апелює до історичного періоду, коли Франція здобула велич, славу та вплив — нехай і ненадовго. Масштабність його постаті в очах французів превалює над її недосконалостями. Пам’ять про завойовника й реформатора живе в суто французькій чутливості до всього масштабного, видовищного, величного.

 

Урочистості з нагоди 200 років від смерті Наполеона майже збіглися в часі з іншою знаковою для французів датою: 10 травня. Цього дня, починаючи від 2001 року, французи відзначають День пам’яті жертв работоргівлі та скасування рабовласництва. Власне, саме відновлення рабства найбільше закидають Наполеону його критики. «Бонапарт не був расистом, — стверджує один з найкращих наполеонознавців, історик Жан Тюляр. — У 1802-му він справді відновив рабовласницьку систему, але з суто економічних причин». Жан Тюляр був поряд з Макроном на роковинах смерті імператора. Коли він виступав у Будинку Інвалідів, то пояснив, що на той час колоніальні війни між Францією та Британією супроводжувалися не менш жорсткою конкуренцією. Коли республіка скасувала рабство, французькі товари подорожчали та стали неконкурентоздатними, бо в Іспанії та Великій Британії рабство збереглося. «Наполеон зменшував собівартість виробництва», — пояснив експерт. Ось так просто.

 

Читайте також: Брет Шафер: «Упродовж останніх двох років Пекін почав більше віддзеркалювати російські методи, ніж раніше»

 

Схожу аргументацію категорично не приймає чутлива до расової тематики категорія французів. «Франція — єдина держава у світі, що спромоглася вдруге встановити рабство! — не приховує емоцій історик Домінік Тібо. — Сумнівна, сказав би, винятковість. Безперечно, аналізуючи події минулого, треба зважати на контекст і не судити ситуацію за сучасними критеріями. Проте Наполеон, попри очевидні державницькі таланти, вирізнявся фантастичною черствістю. Щодо расизму, то краще не плекати ілюзій. «Я за білих, бо сам білий», — казав він. Звісно, такі погляди тоді панували на території материкової Франції. Але ж Руссо, скажімо, їх не поділяв».

Наполеон Бонапарт захопив владу в 1799 році. Республіка захлиналася від розгулу корупції та галопу інфляції. Країну розривали гострі суспільні протистояння й виснажували зовнішні війни. «Це звучить парадоксально, але республіка не вижила б, якби Наполеон не прийшов до влади й не відновив імперію, — зазначив у розмові з Тижнем Домінік Тібо. — Експериментальний період державотворення тоді майже вичерпався. А Наполеону вдалося за короткий час запустити ефективні інституції, що працюють досі, суттєво сповільнити інфляцію, розробити й ухвалити чинний досі цивільний кодекс, а також, що дуже важливо, — скасувати привілеї дворянства й обмежити владу духівництва. Тобто він зумів інституційно поховати феодалізм. Без цього кроку назад в імперію подальший успішний розвиток майбутньої республіки був би неочевидним. Наскільки виправданою була авторитарність Наполеона? Однозначно не скажеш, бо йдеться про багатогранну, складну, суперечливу та в певному розумінні геніальну особистість».

Читайте також: Оборона за Байденом

 

У Парижі сьогодні збереглися лише дві статуї Наполеона: в усипальниці Будинку Інвалідів та на Вандомській площі. Загалом у країні вулиць і площ на його честь доволі небагато — може, навіть менше, ніж проспектів Леніна в «червоних» паризьких передмістях. Але справжні бонапартисти у Франції не перевелися, про що свідчать продажі з аукціонів власних речей і предметів культу імператора. Зокрема, якраз напередодні роковин за €10 тис. було продано пару панчіх Наполеона. Щасливий власник повідомив пресі, що речі, які зберігають фрагменти ДНК його кумира, не мають ціни та що він планує випускати шкарпетки з детальним репринтом наполеонівських панчіх. Преса писала про трон Наполеона, який нещодавно пішов з аукціону за €500 тис. «Бонапартизм — це не лише фетишизм колекціонерів-оригіналів, а й світоглядна течія, — наголошує аукціоніст Жан-П’єр Озена. — Вона просуває концепт сильної, величної, впливової Франції, до якої дослухаються у світі. Артефакти періоду Першої імперії легко знаходять собі нових власників».

«Наполеон Бонапарт — це частина кожного нас», — зазначив в урочистій промові Емманюель Макрон. — Формула влучно узагальнює причини пристрасного ставлення французів до цієї постаті. Образ Наполеона апелює до історичного періоду, коли Франція здобула велич, славу та вплив — нехай і ненадовго. Навіть якщо міністр з питань рівності Елізабет Моріно цими днями назвала імператора «одним з найбільших жінконенависників в історії людства», масштабність постаті в очах французів превалює над її недосконалостями. «Наполеон живе в кожному з нас, бо міф, що сформувався довкола нього, став частиною тієї Франції, яка підкорює світ», — зазначив Макрон.

 

Читайте також: Погляд на Схід

 

Величний саркофаг, під яким впокоїлися останки імператора, був і є одним з найпопулярніших монументів Франції. До пандемії усипальницю щороку відвідували понад мільйон туристів. Нещодавно купол Будинку Інвалідів реставрували: поновили позолоту, підрихтували фасад будівлі. Пам’ять про завойовника та реформатора живе в букві французького закону та в камені, а також — в особливій, суто французькій чутливості до всього масштабного, видовищного й величного. Кожен француз — справді трохи Наполеон. Макрон у цьому не помилився.

96