Напіврозпад

Економіка
12 Листопада 2015, 11:17

Пенсильванія відіграла неабияку роль в історії американської енергетики. Від 1760-х років там видобувають кам’яне вугілля. У 1859 році Едвін Дрейк пробурив свердловину, з котрої почалася перша нафтова лихоманка Америки. Згодом у Пенсильванії видобули більше природного газу, ніж у будь-якому іншому штаті, за винятком Техасу, де залягає величезне родовище сланців Марселлус. Крім того, Пенсильванія — другий у США за обсягами виробник атомної електроенергії, навіть попри те, що в 1979 році на АЕС «Трі-Майл-Айленд» мало не сталася катастрофа: частково розплавився один із реакторів. Обійшлося без жертв, але страху набралися мільйони американців.

Сьогодні Пенсильванія знову в центрі трансформаційних процесів енергетичної галузі. Не обійшли вони й АЕС «Трі-Майл-Айленд». Завдяки масштабному видобутку газу з родовища Марселлус останніми роками ціни на енергію в США настільки впали, що АЕС у деяких регіонах країни стало важко конкурувати на ринку. Єдиний робочий перший енергоблок АЕС «Трі-Майл-Айленд» — один із багатьох, які борються за виживання. Але тепер проблеми в нього та йому подібних не з безпекою, а з витратами.

Читайте також: ГЗКОР: фантом комбіната

Ситуацію на атомних станціях, яка вже й без того була непростою після аварії на «Фукусімі» в Японії 2011 року, ускладнює падіння цін на сировину в США та Європі. Американська сланцева революція, приріст виробництва енергії з відновлюваних джерел, дотованого державою в Європі, та млявий попит на електроенергію на обох ринках різко підкосили оптові ціни на атомну енергію. Відтак багатьом АЕС стало важче компенсувати поточні витрати, через що власники вимушені їх закривати. Як не парадоксально, часто це спонукає до інтенсивнішого використання викопного палива, хоча саме тепер держави всього світу зобов’язуються зменшувати викиди вуглекислого газу. Акцент на відновлювані джерела енергії не вирішує проблеми: у безвітряну й хмарну погоду атомна енергетика все одно залишається найкращим, надійним основним джерелом електроенергії, котре не продукує парникових газів.

У США найуразливіші атомні станції в зонах нерегульованого енергетичного ринку (де споживач сам обирає, у кого купувати продукт), наприклад на Північному Сході й Середньому Заході: там за те, щоб запропонувати споживачам найдешевшу енергію, атомники мусять змагатися з конкурентами, які працюють з іншими енергоносіями. На Півдні, де ринок регульований (як-от у штаті Джорджія), АЕС почуваються краще, бо ж ціна електроенергії там сформована таким чином, що гарантовано покриває витрати виробника. Завдяки такій гарантії, зокрема, «Ваттс-Бар» у штаті Теннессі стала першою за останніх 20 років новою атомною електростанцією в США, яка отримала ліцензію на експлуатацію (оператор запроектованої британської АЕС «Хінклі-Пойнт-Сі» теж, використовуючи подібну схему, продаватиме електроенергію за фіксованими високими цінами).

На вільніших ринках операторам АЕС важко працювати прибутково й надто ризиковано будувати об’єкти з нуля. У чиказькій компанії Exelon, якій належить найбільше атомних електростанцій у США, кажуть, що 5 із 14 її АЕС (зокрема, й перший енергоблок АЕС «Трі-Майл-Айленд») уразливі до економічних факторів.

Закриття АЕС спонукає до інтенсивнішого використання викопного палива, хоча саме тепер держави усього світу зобов’язуються зменшувати викиди вуглекислого газу

13 жовтня конкурентка Exelon — компанія Enter­gy з Нового Орлеана заявила, що закриє свою АЕС «Пілгрим» у Массачусетсі, почасти тому що виробництво 1 МВт•год обходиться їй приблизно у $50, а ціни на електроенергію в цьому штаті знизилися приблизно до $45/МВт•год. Коли стаття готувалася до друку, компанія мала вирішити долю іншої АЕС — «Фітцпатрик» у штаті Нью-Йорк. У грудні вона закрила станцію у Вермонті — це вже четверта АЕС у США, якої не стало за останні два роки. За даними Інституту атомної енергетики США, торік виробництво 1 кВт•год електроенергії на американських АЕС коштувало в середньому 2,4 цента ($24/МВт•год). Це все-таки дешевше за електроенергію з газових або вугільних ТЕЦ, але за середніми показниками в атомній енергетиці ховаються серйозні нюанси. Операційні витрати на продукування одиниці електроенергії на найменш ефективних АЕС уже більші, ніж у ТЕС, що працюють на вугіллі чи газі. Тим часом основні видатки в атомній енергетиці припадають насамперед на будівництво реактора, а тому зменшення розриву між експлуатаційними витратами нічого доброго галузі не обіцяє. Крім того, в Америці продовжують падіння ціни на газ. У Європі, де виробництво й постачання електро­енергії здебільшого дерегульовані, ціни на кам’яне вугілля та природний газ також знизились, а відтак подешевшала й вартість електроенергії. Роланд Веттер із фінансово-аналітичної компанії CF Partners каже, що в Німеччині й частково в Скандинавії збільшення споживання відновлюваної енергії (див. «Розвіяні вітром») також обвалює оптові ціни. А в середовищі низьких цін дотовані державою вітрові та сонячні електростанції є прибутковішими за атомні. Як наслідок — в особливо скрутному становищі опинилася атомна енергетика Швеції. АЕС «Рінгхальс» на лісистих берегах затоки Північного моря ще від 1969 року була невід’ємною частиною пейзажу й декорацією для містечка Варберг на заході країни. Вона — один із найбільших роботодавців у цьому районі: тут працює 1,6 тис. осіб персоналу. Але державна компанія Vattenfall, якій належить більшість її акцій, заявила 15 жовтня про намір закрити два найстаріші енергоблоки «Рінгхальс» у 2019 і 2020 роках. Того самого тижня німецький енергетичний концерн E.ON повідомив про заплановане закриття двох найстаріших реакторів АЕС «Оскарсхамн» на шведському узбережжі Балтійського моря.

Читайте також: Приватизаційні дилеми

За словами Веттера, ціни на електроенергію у Швеції інколи опускаються нижче за експлуатаційні витрати на АЕС. До того ж лівий уряд (зокрема, противники атомної енергетики — Партія зелених) запровадив нові податки для атомних електростанцій. «Вони потрапили в лещата: доходи зменшуються, а витрати зростають», — каже Веттер. Хвиля закриттів АЕС обабіч Атлантики — удар по галузі, у якій кілька років говорили про «атомне відродження», надихаючись тим, що вона може виробляти чимало енергії без вуглецевого забруднення довкілля. Це свідчення нерішучості західних держав у підтримці атомної технології: вони радше субсидіюватимуть відновлювану енергетику, ніж установлять реальну ціну на викиди вуглекислого газу, таким чином збільшуючи штрафи за використання «брудного» палива (газу та вугілля) й підтримуючи атомні електростанції. Крім того, закриття показують, наскільки на дискусію про атомну енергетику впливають «зелені» організації (багато з яких було створено для боротьби як із воєнним, так і з мирним застосуванням атома). Найбільшого успіху в цьому домоглася Німеччина, яка вже завзято переходить до відновлюваних джерел енергії в межах програми Energiewende. Чотири роки тому країна заявила про закриття всіх своїх 17 АЕС до 2022-го; 9 із них перестали працювати вже. Франція, яка в Європі довго була борцем за «мирний атом», у липні ухвалила закон, що передбачає зменшення частки електроенергії АЕС від 75% до 50% за наступні 10 років. Обидві держави обіцяють, що різницю компенсують чисті види електроенергії, переважно вітрова й сонячна.

Але не факт, що, коли атомні станції закриються, цієї обіцянки вийде дотриматися. Колись німецькі АЕС генерували понад 20% струму в країні. Коли їх почали закривати, зросла частка електрики, вироб­леної на
вугільних ТЕЦ, а з нею і викиди вуглекислого газу. Уряд Швеції заявляє, що на зміну атомним станціям, на які припадає 50% продукованої в королівстві базової електроенергії, швидко прийдуть відновлювані джерела — насамперед із вітрових електростанцій (питання про спорудження нових ГЕС не стоїть). Але колишій генеральний директор шведської інспекції енергетичних ринків Івонне Фредрікссон називає це «наївною ідеєю 1980-х». Питання про заміну втрачених атомних потужностей тривожить і США. Оператори електромереж непокояться, що через брак трубопроводів і ємкостей для зберігання газу залежність від електроенергії, виробленої на газових ТЕЦ, може призвести до перебоїв із постачанням та шалених коливань цін у пік навантажень, особливо в моменти погодних аномалій. Якось у найхолодніший день під час «полярного вихору», що накрив східне узбережжя США в 2014 році, найбільшому в країні операторові електричних мереж PJM (Пенсильванія) забракло 22% електрогенеруючих потужностей. Щоб убезпечити себе від такого сценарію, деякі оператори, як-от PJM, кинули рятівну линву атомній енергетиці: вони платять такі собі страхові внески виробникам, котрі можуть гарантувати енергозабезпечення на випадок пікових навантажень.

Читайте також: Рекомендована дієта для енергетики

Заохочені таким «аукціоном потужностей», атомні енергетики сподіваються, що план Барака Обами зі зменшення викидів вуглекислого газу «Чиста енергія», впроваджений цього літа у США, сприятиме визнанню важливості атомної галузі. Насправді вона навряд чи дуже від цього виграє. Лобісти групи «Інститут атомної енергетики» нарікають, що в плані не враховано витратних процедур поновлення ліцензій, які доводиться проходити атомним енергетичним компаніям, бо він не передбачає їх подовження більш ніж на 40 років, визначених початковою ліцензією. У звіті неурядової організації Third Way, яка займається проблемами клімату, висловлено припущення, що навіть якби ліцензії всіх 100 (чи близько того) атомних реакторів у США продовжили до 60 років (понад 70 уже їх мають), викиди вуглекислого газу все одно зростали б, адже збільшення попиту на електроенергію стимулювало б ширше використання природного газу. «Якби атомні станції Америки почали масово закриватися, було б неможливо знизити викиди відповідно до плану «Чистаенергія», — сказано у звіті.

Ще одна проблема пов’язана з перспективою закриття АЕС — невизначеність у питанні виведення з експлуатації старих станцій. Компанії в галузі атомної енергетики відкладають для цього великі суми, але проблему ускладнює те, що ні Америка, ні більшість країн Європи не знайшли підходящих місць для постійного зберігання ядерних відходів. Ця невизначеність докидає нулів до вже й без того захмарної вартості будівництва нових АЕС. А ще вона демонструє, чому держави повинні формувати свою енергетичну політику так, щоб зберегти робочі АЕС: ті надійно продукують енергію без маси викидів парникових газів, а виведення їх з експлуатації створює не менше екологічних засторог, ніж продовження роботи. Натомість західні держави не перестають воювати з атомними станціями, дотуючи альтернативних виробників енергії або обкладаючи атомну енергетику великими податками. Отже, атомна промисловість і надалі втрачатиме обсяги. Понад три чверті АЕС у багатих країнах працюють уже 25 чи й більше років. Наступними роками темпи їх закриття, швидше за все, тільки прискорюватимуться.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist