Друга половина 1989-го та 1990–1991 роки були надзвичайно насичені подіями. У тих, хто пам’ятає ті часи, закарбувався нескінчений потік різноманітних подій, переважно — вуличних акцій.
Від заснування Народного руху України у вересні 1989 року й до остаточної крапки в існуванні СРСР у грудні 1991-го (після проведення референдуму про незалежність та укладання Біловезької угоди) вулиці Києва та інших міст не раз заповнювали велелюдні мітинги. Одним із таких періодів, коли київські вулиці бурлили від великої кількості народу, був кінець вересня й жовтень 1990 року.
1 жовтня у Києві мала почати роботу друга сесія Верховної Ради України дванадцятого скликання. Більшість у Верховній Раді того часу становили комуністи — так звана група 239. Саме вони, а також партійно-політична верхівка УРСР стояли, на думку громадськості, на перешкоді здобуття Україною незалежності. Того часу керівництво СРСР і КПРС висунуло ідею про підписання так званого Союзного договору поміж радянськими республіками. Ця ідея викликала велике невдоволення серед громадськості як в Україні, так і в інших республіках.
30 вересня — 1 жовтня 1990 року в Києві та інших містах почався всеукраїнський страйк, спрямований проти Союзного договору й комуністів. Нині про цей страйк вже й не знайдеш жодної інформації. Але він відрізнявся великою кількістю людей, плакатів з актуальними гаслами та неймовірною кількістю національних прапорів. І вся ця історія збереглася на фотографіях Олеся Воляника.
А вже 2 жовтня в Києві почалась Революція на граніті — голодування студентів, які вимагали відставки Голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола, відмови уряду республіки від підписання Союзного договору, передачі місцевим органам влади майна КПРС і ВЛКСМ, відбування юнаками військової служби на батьківщині, перевиборів до Верховної Ради. Ці акції урочисто закінчилися 17–18 жовтня перемогою студентів-голодувальників.
Революція на граніті закарбувалася в історії завдяки не лише численним фотографіям, а й телерепортажам вітчизняних та іноземних телеканалів. А ось про події, що передували їй — всеукраїнський страйк — ми можемо дізнатися хіба що з випадкових фотографій. Зокрема, досить великої добірки Олеся Воляника.
Збори громадськості 30 вересня відбувалися біля Республіканського (Олімпійського) стадіону в Києві. Усі плакати мали яскраво виражений антикомуністичний зміст. На цьому фото в правому нижньому кутку, імовірно, випадково потрапив у кадр відомий політтехнолог Михайло Погребинський
«Геть Кравчука, Масола і групу 239 з їхнею ідеєю закабаленням України». Цікаво, що на плакатах того часу теж траплялися помилки. А ось Леонід Кравчук, проти якого також був спрямований цей плакат, незабаром став президентом України
Демонстранти вулицею Леніна (нині — Богдана Хмельницького) йдуть до Київського університету підіймати на страйк студентів. А це місце в Києві майже не змінилося
Демонстранти дісталися до Верховної Ради. Посередині, в окулярах, з чорними вусами, потрапив в об’єктив у майбутньому відомий дослідник та автор книжок про повстанський рух та Холодний Яр 1917–1924 років Роман Коваль
Хлопчик з національним прапором поруч зі строєм людей у стилізованих формах Українських січових стрільців. Символічне фото поєднання минулого та прийдешнього. Було б цікаво дізнатися, як склалася доля цього хлопчика
«Геть Кравчука і «239» — провідне гасло того часу, позаду — фонтани на Хрещатику під кінотеатром «Дружба», яких уже давно немає
«Геть пам’ятники ката з України» — до реалізації заклику із цього плакату в Україні минуло 24 роки
Але «в тилу» завжди стояли КамАЗи для швидкого загородження вулиць і загони ОМОНу
Площа перед Палацом спорту в Києві, початок заходів: того часу національні прапори намагалися прикрашати й іншою історичною символікою, як, зокрема, на цьому фото: галицькі леви тримають тризуб
Особовий склад радянської міліції зовні мав демонструвати спокій і безпеку. Саме тому публічно радянська міліція на політичних заходах не носила зброї та кийків
Пам’ятник Леніну охороняло потужне кільце «партійних активістів». Насправді більшість з них були працівниками КДБ СРСР
«Газики» та «бусики» міліції напоготові
Червоний корпус Київського університету: наступного дня багато його студентів на чолі з Олесем Донієм та іншими активістами опинилися на гранітних плитах площі Жовтневої Революції (нині — майдану Незалежності)
Не всі викладачі Київського університету того часу підтримували перебудову. Але деякі все ж таки долучилися не лише до страйку, а й до голодування. А навколо плакату викладачів — прапори з тризубами, зображеними відповідно до мистецького смаку їх власників
Як і в наші часи, плакати 1990–1991 років мали надзвичайно антимосковський зміст. Пізніше, за часів Леоніда Кучми, така риторика на досить тривалий час зникла з політичного небосхилу України
Початок ходи демократичних сил по Хрещатику під час всеукраїнського страйку 1 жовтня 1990 року. Попереду — національний прапор з дивакуватою символікою однієї з новостворених, але ще не зареєстрованих партій
