Власне, сумнівів і не було, але нарешті американці підтвердили це обвинувачення офіційно на всіх можливих рівнях — від спецпрокурора до президента — разом із претензіями на адресу 13 конкретних осіб та 3 організацій. І краще б Кремль із Луб’янкою цього не робили: користі, як від комара сала, а осад, як від Перл-Харбора, років сто не забудеться.
Навряд чи ідея покерувати американською політикою через мережу спала на думку самим російським кіберпокидькам. Напевно, вони підхопили приклад міжнародних хакерських груп, які складаються з лівуватих, просто лівих і дуже-дуже лівих. Але якщо Марсель Легель або Джуліан Ассанж діяли виходячи з хай там вже яких, але переконань, то цього разу йшлося (йдеться!) про тверезу атаку на рівні держави, і ця держава — Російська, з дозволу сказати, Федерація.
Читайте також: Дивіться, хто прийшов!
Сказати, що спецоперація велася зовсім без фантазії, було б перебільшенням. Злам поштових скриньок членів передвиборчого штабу Гілларі Клінтон, спроба залізти безпосередньо в систему підрахунку голосів, масовані викиди пропагандистських повідомлень у соціальних мережах — усе це потребує певного креативу. От тільки креатив надто специфічний, тхне гебешним цинізмом і ґрунтується саме на російських уявленнях, вельми обмежених та провінційних, про західне суспільство. І дарма казати, що в такий спосіб ти слоника не продаси. Бо насправді ніхто з кібердиверсантів у вушанках ні на який успіх і не розраховував, от у чому притичина!
Нормальні, розумні люди гадають, що будь-які цілеспрямовані узгоджені дії робляться заради певного результату. Виявляється, не обов’язково. Інколи результат другорядний, точніше результатом як таким є схвалення моїх дій начальством, а що там станеться в далекому реальному житті, не так уже й важливо. Саме це, а не гібридний характер диверсій і не змішаний державно-приватний характер задіяних сил є особливістю поточного моменту. Групи хакерів і бійців інформаційного фронту не обов’язково входять у структури ФСБ або іншої офіційної російської контори. Навпаки, як відомо, горезвісна «Фабрика тролів» (вона ж Агенція інтернет-досліджень із Петербурга), що каламутить воду за океаном, належить наближеному до президента РФ колишньому бандюгану, а нині респектабельному рестораторові Євґєнію Пріґожину (як і приватна військова структура «ЧВК Вагнера», яку щойно поскубли в Сирії). Але кінцевий сенс їхньої активності — сподобатися одній-єдиній людині, довести свою необхідність. Тому не надто й ховаються агенти «русского мира», вкидаючи свої інформаційні бомби поганою англійською з 9-ї до 18-ї за московським часом із перервами на російські державні свята. Навпаки, сенс їхніх маніпуляцій у тому, щоб володар головного кабінету в Кремлі пробурмотів у відповідь на викриття спецпрокурорів: «Наша людина, корисний пацан».
Читайте також: Погляд крізь оптичний приціл
Тому для кремлеботів не так важливо справді накрутити голоси Трампу чи комусь іншому, кого в кремлівських кабінетах сьогодні вважають ситуативним союзником, як посіяти хаос, розгубленість, зневіру в найстабільніших, здавалося б, інституціях. Це стосується не лише Штатів: по всій Європі Москва підгодовує маргіналів, аутсайдерів, покидьків і корисних ідіотів. Одна річ — бізнесові інтереси, можливість заробити на відкатах і вивести гроші на Каймани, тут справді треба підкуповувати політиків та лобістів, тут зрозумілі й мета, й засоби. Інша — просто влаштувати безлад, по можливості заводити клятих капіталістів у глухий кут. Це логіка бомжа, люмпена, гопника: зайти в порядний дім і накласти купу посеред вітальні. Господарі змушені кидати нагальні справи й прибирати, а покидьок тим часом хвалиться перед братвою.
Читайте також: À la guerre comme à la guerre
А тепер подивімося ближче. Спроби вивести з ладу за допомогою вірусів українські об’єкти енергетики, державні установи або системи зв’язку вже робилися й робитимуться. Проте значно важливіше збурити суспільну свідомість, збити з пантелику простих і не дуже простих людей. Згадайте, що робили за допомогою Twitter пітерські провокатори: вони призначали на той самий час на тій самій площі якогось американського міста демонстрації, скажімо, расистів та антирасистів. І з кайфом спостерігали, як вони чубляться між собою.
Нічого не нагадує?
Навала сигналів «зрада», «всепропало», «всівониоднакові» й «владугеть» змушує опустити руки й припинити боротися з конкретними зрадниками та крадіями. Запитаймо себе, чи я, бува, не поводжуся, як корисний ідіот? Чи не розношу я чуже лайно по паркету? Піду помию руки.