У різних регіонах України. 22 вересня в Кривому Розі невідомі увірвалися до будинку активіста Артема Мороки. Чоловіка сильно побили. За словами його знайомих, Артем писав про Департамент внутрішньої безпеки поліції.
Того самого дня в Запоріжжі двоє невідомих напали на голову місцевого осередку партії «Демократичний альянс» Сергія Лукіна. У чоловіка діагностували струс мозку. Його однопартійці пов’язують напад із громадсько-політичною діяльністю Сергія. Але найбільш резонансні події відбувалися в Одесі. Увечері 22 вересня невідомі напали на активіста, керівника міської організації «Сила людей» Олега Михайлика. Чоловік отримав вогнепальне поранення в груди, втратив багато крові й потрапив до реанімації, де лікарі боролися за його життя. Невідомі чекали Михайлика неподалік будинку, де він мешкає. Цікавим є той факт, що поряд також розташоване Головне управління Нацполіції Одеси. Після того, як потерпілий потрапив до лікарні, його колеги й знайомі майже відразу заговорили про можливу причетність до нападу керівництва міста, оскільки Михайлик брав участь в акціях проти мера Одеси Геннадія Труханова.
Правоохоронні структури, як зазвичай це й стається, почали бурхливу діяльність. Проходили наради керівництва прокуратури й Міністерства внутрішніх справ. До Одеси з Києва відрядили «посилену групу правоохоронців» зі слідчих і прокурорів, яка мала допомагати розслідуванню. Також поліція заявила, що вони почнуть «відпрацювання» області через замах на Михайлика. Заступник голови МВС Сергій Яровий заявив, що в області відбудеться «комплекс заходів, спрямований на недопущення дестабілізації оперативної ситуації». І справді, Одещина — дуже непростий регіон на півдні України, який про себе регулярно нагадує. Ось тільки проблема в тому, що дестабілізація, про яку згадує пан Яровий, у місті вже давно почалася. Можна згадати, наприклад, серію нападів на місцевого активіста Сергія Стерненка. Під час останнього, до речі, одного із нападників Сергій убив, захищаючись. Цього могло б і не статися, якби чоловікові як мінімум надали державну охорону.
Читайте також: Поліція посилила патрулювання Одеси після нападу на активіста Михайлика
Власне, всюдисуща «рука Москви», про яку так люблять говорити вітчизняні можновладці, за такою логікою вже давно розхитує човен. Адже напади на активістів стали чи не повсякденним явищем. А їхні прізвища подеколи стали затиратися в пам’яті. Варто нагадати, що два місяці тому в Херсоні облили кислотою місцеву активістку Катерину Гандзюк. Цього самого дня у Бердянську застрелили активіста, ветерана війни на Донбасі Віталія Олешка. А через кілька днів після цих нападів у Сумах убили місцевого депутата Анатолія Жука, в Кам’янському ж підірвали автівку місцевого депутата Віталія Чернявського.
Запобіжником від цих, без сумніву, трагедій могла би стати якісна й швидка робота правоохоронців. Однак суспільство нерідко стикається з тим, що представники силових структур, які мали б захищати спокій громадян, працюють «аби відчепилися». У тій же історії з нападом на Гандзюк можна звернути увагу на те, як місцева поліція, яку активісти прямо пов’язували з нападом, узялася за розслідування. І за кілька днів витягла на очі обуреного суспільства Миколу Новікова. Окремі «речники» МВС навіть порадили активістам вибачитися перед поліцією. Мовляв, «дарма ображають правоохоронців». Проте причин для вибачень не знайшлося. Як показало судове засідання, під час якого Новікова запроторили до СІЗО, вагомих доказів проти чоловіка у слідства не було. Хіба що інші розслідування за хуліганство й зберігання зброї. Ось і вся доказова база. Водночас і сам підозрюваний, і його родичі стверджували: у Новікова є алібі. Бо в момент нападу на Катерину він відпочивав на морі. Здавалося б, цю історію мали перевірити слідчі. Тим паче, їм із Херсона до місця вказаного відпочинку підозрюваного їхати близько двох годин. Але ж ні. Тож роботою правоохоронців зайнялися журналісти. З Києва. І вони за один день (!) підтвердили алібі, опитавши родичів та свідків. І фактично виконали роботу правоохоронних органів, учергове замінивши собою владні інституції. Уже за кілька днів Новікова відпустили й затримали нових підозрюваних, серед яких Гандзюк навіть упізнала нападника.
І це лише один із прикладів недолугого розслідування в резонансних справах. Саме тому скепсис викликають заяви поліції Одеси про затримання нападників на Михайлика. Мовляв, їх було троє, вони громадяни Грузії. Місцеві ЗМІ з посиланням на джерела з поліції вже встигли повідомити, що за одними даними всі «професійні барсеточники», за іншими — один із нападників «за п’ять хвилин злодій у законі». Під час затримання в одного з підозрюваних поліція знайшла револьвер, з якого нібито й стріляли в одеського активіста. Однак без гільз (яких у поліції поки що немає) і без кулі (її досі не вийняли з Михайлика) правоохоронці не можуть довести, що зі знайденої зброї хтось стріляв. І стріляв саме в одеського активіста. До всього, адвокати затриманих заявляють, що їхні підопічні самі прийшли до поліції. Тож робити бодай якісь висновки поки що зарано.
Читайте також: У посольстві США очікують ретельного розслідування нападу на Гандзюк
Між тим, якщо влада, як вона декларує, хоче запобігти замахам на вбивства, каліцтвам та просто нападам на активістів, — потрібно не лише красиво говорити. А підкріплювати свої слова хоч якимись діями. Наприклад, забезпечити незалежність слідства. Щоб на лаві підсудних опинилися не лише виконавці й організатори, а й замовники цих нападів. Невідворотність покарання може бути доволі непоганим запобіжником для чергової групи гопників, яких найматимуть для «передачі привітів» активістам. Та й замовники можуть замислитися, якщо знатимуть, що «криша» не гарантована. Бо ж ці напади давно переросли локальний рівень. І доводиться говорити про небезпечну тенденцію. Адже такі атаки на активістів, яких після Революції гідності стало більше, дестабілізують суспільство в регіонах. І фактично доводять: після Майдану бути активістом так само небезпечно.
Проте такий сценарій наразі видається дуже фантастичним. Особливо якщо згадати, яких зусиль вартувало активній громадськості змусити поліцію працювати в тій-таки справі Гандзюк. Акції протесту, звернення, активна кампанія в соцмережах. І все заради того, щоб слідчі виконували свою роботу, а на лаві підсудних опинилися виконавці й організатор нападу на активістку. Однак навіть за такої активності система пручалася. Два місяці знадобилося слідчим, аби почути юристів і таки почати розслідування за фактом замовного злочину. Хоча про це колеги херсонської активістки говорили від самого початку. І якщо розслідування кожного резонансного нападу на місцевих активістів просуватиметься з таким скрипом, то розповіді про розхитування човна перестануть викликати сміх. Бо це вже давно наша реальність, вирватися з якої могла б допомогти відповідь на доволі конкретне питання: хто замовив Катерину Гандзюк?