Що сталося
Пізно увечері 14 вересня на офіційній сторінці Ради суддів України (РСУ) повідомили про напад на суддю Святошинського районного суду Києва Сергія Дячука. За інформацією РСУ, подія сталася біля помешкання Дячука, а поліції не вдалося затримати зловмисника одразу після нападу. Кримінальне провадження відкрили за ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу – йдеться про хуліганство «із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень». Також стало відомо, що Дячука госпіталізували.
Окрім того, у повідомленні зазначили, що сам суддя пов’язує напад із професійною діяльністю, але прямої мови Дячука не навели.
«Попередньо, напад зловмисника на нього, Сергій Дячук пов'язує з професійною діяльністю, про що свідчать погрози розправитися з суддею і вислови, що повторюють риторику людей, які невдоволені тими рішеннями, які судді ухвалюють, та закликають до розправи над суддями», – йдеться у тексті РСУ.
До ранку суботи, 15 вересня, нової інформації від офіційних органів не надійшло. Зранку на запити журналістів відповіла прес-секретар Святошинського райсуду Катерина Роганькова. Однак вона лише підтвердила сам факт нападу і додала, що «зараз життю судді нічого не загрожує». За годину після цього прес-служба Національної поліції повідомила про затримання підозрюваного. Також стало відомо, що поліція не пов’язує напад із професійною діяльністю судді.
«За словами заявника, він помітив, що біля автостоянки розклали вогнище. Коли вийшов на вулицю, то побачив, що охоронець парковки палив сміття. Суддя зробив чоловікові зауваження, а той схопив металеву палицю та почав наносити йому удари по руках та голові. Свідки конфлікту викликали потерпілому «швидку», а зловмисник тим часом із місця події втік. Працівники столичної поліції встановили особу підозрюваного та затримали його. Ним виявився киянин, 1964 року народження. На даний час зловмисник надає пояснення слідчим Святошинського управління поліції», – зазначили у тексті.
Хто такий Сергій Дячук та чому до події посилена увага громадськості
Дячук – суддя в одному із найважливіших процесів останніх років. Йдеться про розстріли протестувальників у найкривавіший день Революції гідності – 20 лютого 2014-го.
На лаві підсудних у цьому процесі – п’ятеро працівників так званої «чорної роти» спецпідрозділу МВС «Беркут» Павло Аброськін, Сергій Тамтура, Сергій Зінченко, Олег Янишевський та Олександр Маринченко. Їх обвинувачують у вбивстві 48 людей та замаху на вбивство ще 80 осіб. Справу слухають понад три роки – з середини 2015-го, однак представники потерпілих та обвинувачення вважають організацію процесу зразковою та наводять його у приклад в порівнянні з іншими справами Майдану.
У той час, коли в більшості процесів суди зупинилися на підготовчій стадії, справа Дячука вже перебуває на етапі розгляду по суті. Засідання відбуваються раз або двічі на тиждень і кожне з них має змістовне наповнення. При цьому кожен зі 128 епізодів розглядають окремо із залученням відеозаписів та заслуховуванням потерпілих. В інших процесах перерви між засіданнями можуть сягати кількох місяців
Станом на 14 вересня, коли стався напад на Дячука, майже завершено допит потерпілих – залишилося розглянути лише п’ять епізодів справи. Після чого розпочнеться допит свідків, за ним дослідження доказів, а потім коротка стадія дебатів та останнє слово обвинувачених. Потім суд оголосить вирок по справі.
Суддя Сергій Дячук під час одного із засідань у справі розстрілів на Майдані
Якщо обвинувачення та сторона потерпілих задоволені організацією процесу, то захист «беркутівців» вчиняв кроки для зміни суддів (при цьому офіційно порушень у діях самої колегії вони наразі не вбачають – Ред.). Зокрема, у березні 2018-го адвокати подали клопотання про відвід Дячука та двох його колег. Підставою стала судова реформа, а конкретно недосконала норма про створення нових окружних судів. На думку захисників «беркутівців», судді стали залежними у своїх рішеннях від влади. Суддів фактично беруть на роботу в установу, створену з нуля, на підставі їхньої біографії та рішень. Тож за логікою адвокатів, ці рішення повинні бути вигідні владі та громадськості, яка негативно налаштована щодо їхніх підзахисних.
Тоді судді відхилили клопотання, а пізніше, завдяки низці змін, які ухвалила Верховна Рада, відпала й інша проблема – можливість того, що після створення окружного суду справу почнуть слухати від самого початку. За новими нормами, старі справи залишаються за суддями, які пройшли кваліфікаційне оцінювання, і продовжили роботу у суді на тій же території. Дячук пройшов оцінювання у липні цього року. Заяву про те, що проблеми більше немає Дячук зробив на самому наприкінці серпня у судовому засіданні.
Вже за кілька тижнів після цього відбувся напад на Дячука. Чимало активістів почали бити на сполох у соцмережах. Активно подією зацікавилися і ЗМІ. Окремі коментатори провели паралелі із нападами на активістів у різних регіонах. Лише останнім часом можна згадати випадки із Катериною Гандзюк, Сергієм Нікітенком, Михайлом Кузаконем і Григорієм Козьмою та чимало інших.
Читайте також: Справи Майдану. Чергові загрози
Позиція судді Дячука
15 вересня сам Дячук у коментарі виданню «Громадське» заявив, що раніше знав нападника, але наполіг на тому, що йдеться не про побутовий конфлікт. Нападник, який є власником автостоянки поруч із будинком Дячука, почав палити багаття, а Дячук нібито зробив йому зауваження.
«Після того, як багаття було погашене, я отримав зі спини палкою, біля нас нікого не було. Він вдарив мене, я звичайно захищався. Він бив виключно по голові. Коли я побачив, що я вже весь в крові, я відійшов, бо зрозумів, що він мене провокує, щоб я його вдарив», – зазначив суддя.
Щодо підстав конфлікту, Дячук зауважив таке: «Якщо був би побутовий конфлікт, він би висловлював претензії з приводу багаття, але він висловлював до мене претензії як до судді».
«Я сказав, що викликаю поліцію, він далі висловлював претензії до мене як до судді. Я викликав також швидку і попросив, щоб він залишився на місці, але він закрився на стоянці, і потім зник», – йдеться у коментарі Дячука*.
*Додано до тексту: згідно даних медичної довідки, яку прокуратура долучила до матеріалів справи та оприлюднила у суді щодо запобіжного заходу підозрюваному, у Дячука діагностовано гематоми, забої та різана рана на руці, грудях та голові.
Читайте також: Законність і справа Бубенчика
Позиція підозрюваного та його захисту
Пізно ввечері 17 вересня у Солом'янському суді Києва обирають запобіжний захід підозрюваному у нападі. За даними низки документів, 53-річний Василь Кононенко – пенсіонер, офіційно ніде не працює, раніше не судимий. Він інвалід 3-ї групи. «В мене інсульт був і контузія», – каже сам підозрюваний. Згідно довідки, контузію Кононенко отримав ще наприкінці 80-х років, коли проходив службу у Збройних силах СРСР (він кадровий військовий, освіту отримав у Вищому танковому інженерному училищі – Ред.). Згідно з довідками, це сталося ще у 1988-му, після чого Кононенко звільнився з армії.
Василь Кононенко під час судового засідання
Захист заявляє, що у Кононенка на утриманні матір похилого віку, а також дочка 23 років, яка сама є матір’ю-одиначкою. «Вони повністю на його піклуванні, так сказати», – заявляє адвокат Кононенка Віталій Чумак. Під час першого ж діалогу з суддею Максимом Вишняком Кононенко справляє враження доволі емоційної людини (помилки у вимові Кононенка збережено навмисно – Ред.):
– Де ви проживаєте?
– В настоящій час проживаю з дочкою, нянчу внучку.
– Адресу назвіть…
– [називає]. Ну там мене міліція забирала.
– Слідчий вказує вашу адресу [називає іншу адресу].
– Так ми ж там із Денисюком випивали [нерозбірливо] нас же бачили [нерозбірливо].
– Скажіть, що це за адреса?
– Ну адреса… Там стоянка, коопєратів і це стоянка мною особисто зроблена. На етой стоянцє єсть кунг, я там позволяю сєбє 100 грам випить… і так далєє… Люди ж бачать мене…
Під час фрази про «випивали із Денисюком» адвокат Чумак починає злегка постукувати рукою по поверхні так званого «акваріуму», де перебуває затриманий Кононенко під час засідання. Жест, вочевидь, має означати «зупинися», але Кононенко мало зважає на заклики. Вже після засідання станеться ще один епізод: тележурналісти записали дуже емоційний коментар Кононенка, в якому він звинувачує суддю Дячука. Техніка не спрацювала і журналісти просять Кононенка повторити. Той погоджується, але його відтягують від преси друзі та дочка.
Адвокат Віталій Чумак
Під час вступної промови Кононенко фактично звинувачує у побитті Дячука: заявляє, що суддя наніс йому удар, а сам він взагалі не чіпав потерпілого. Більше того, Кононенко не визнає навіть того, що сам палив сміття, що й стало підставою для конфлікту. За його словами, він саме намагався загасити вогонь.
– …Я беру два відра, отгрібаю цей мусор… [далі нерозбірливо, далі на місці події з'являється Дячук] – «Ну что, что ты здесь творишь?» Та нічого, кажу, Сєрьога, розгрібаю. «Пєтух ти майданутий». «Пєтух ти, – каже, – майданутий. Я тєбя, бл*ть, унічтожу». Я вибачаюся.
– Давайте ви не будете…
– Я вибачаюся. Я кажу, як, Сєрьога, давай потушим і с міром. «Я тєбє щас патушу». І як дав осюди в грудь. Спочатку дав у пєчєнь. А жінка як почне (вочевидь, мається на увазі дружина судді Дячука – Ред.): «Сірьожа, шо ти робиш, люди!» Пішли. Карочє, я в сознанії, проснувся утром, міліція…
– Скажіть, будь ласка, ви наносили якісь тілесні ушкодження?
– Та як? Трубою… В мене труби не було! В мене два відра було з водою! Жінка його знімала на камеру. І слідчий сказав, що у нього є… Давай! Ета самоє…
– Не наносили ударів?
– Ні одного!
Суддя Максим Вишняк
Сторона захисту викликала до суду чотирьох свідків. Суддя задовольнив це клопотання, однак особливих деталей вони не додали. Свідок Руслан Герасименко заявив, що бачив як «Дяченко» (так він і адвокат Кононенка називали суддю Дячука – Ред.) наніс удар підозрюваному. Однак на уточнення прокурора він не зміг сказати, якою рукою це було зроблено, пославшись на темряву. Також він нібито почув одну фразу «Дяченка», яку можна розцінити як погрозу, але жодних інших деталей розмови не пам’ятає. Ще двоє свідків – Микола Ремез та Валерій Скорик – діючі військові, які працюють відповідно у Міноборони та Генштабі ЗСУ. Обидва тримають автомобілі на згаданій стоянці, але безпосередньо під час конфлікту на місці не були. Скорик зазначив, що бачив багаття і Кононенко нібито заявив йому, що запалив його хтось інший. Ще одним свідком захисту стала донька Кононенка Марія, але її взагалі у той день не було на місці події.
Під час суду Кононенко неодноразово намагається звинуватити Дячука у поведінці, яку можна розцінити як невідповідну посаді судді. Наприклад, він звинувачує потерпілого суддю у зловживанні спиртним та водінні в нетверезому стані (понад те, Кононенко каже, що з Дячуком знайомий давно і вони навіть часто випивали разом – Ред.). Крім слів самого підозрюваного, підтверджень цьому наразі немає. Загалом таку поведінку можна вважати стандартною для підозрюваної у злочині особи. Окрім того, підозрюваний акцентує на тому, що він нібито учасник Майдану, а Дячук ображав його саме з цих підстав. Про це йдеться і в уже згаданій заяві для преси, повторити яку Кононенку заборонили друзі та адвокат.
Заява Кононенка щодо участі в Майдані і конфлікт з Дячуком саме на цій підставі звучить найдивніше з усього почутого ввечері в понеділок. Це не має жодного прямого стосунку до суті справи, яка полягає у відповіді на прості питання – чи було побиття Дячука, чи було воно заздалегідь спланованим і чи пов'язано це із професійною діяльністю судді.
Читайте також: Тітушкам тюрми
Прогалини у слідстві та рішення суду
Сторону обвинувачення на суді представили прокурор прокуратури Києва Дмитро Кулініч та слідчий Солом’янського управління поліції Віталій Коваленко. На їхній роботі слід зупинитися окремо. Можна виділити принаймні два моменти, які свідчать про ненайкращу роботу слідчих органів.
Прокурор Дмитро Кулініч та слідчий поліції Віталій Коваленко
По-перше, станом на вечір 17 вересня (через три доби після нападу – Ред.) залишається невідомим, чи долучили в якості доказу предмет побиття Дячука – «металеву трубу». Адвокат підозрюваного наполягає, що цього не відбулося. Прокурор Кулініч відмовився відповідати на всі запитання журналістів та відправив до прес-центру київської прокуратури. Цей момент є важливим з огляду на кваліфікацію злочину по ч. 4 ст. 296 – вона передбачає «спеціально пристосований або заздалегідь заготовлений» предмет нанесення ушкоджень. Вочевидь, його необхідно буде надати.
По-друге, спосіб зміни підслідності. Подія сталася на Борщагівці, яка належить до Святошинського району столиці. Тож справа мала піти до місцевого Святошинського райсуду. Однак там її розглянути не могли, оскільки Дячук – суддя саме цієї установи. У слідства було два варіанти дій. Перший – направити клопотання про запобіжний захід до Святошинського суду і чекати поки судді самі визначать, куди перенаправити розгляд (Святошинський суд передав би клопотання в Апеляційний і вже Апеляційний призначив новий розгляд в іншому суді). Другий варіант – змінити підслідність рішенням керівника регіональної прокуратури. Обрали саме останній варіант. В постанові, яка підписана заступником прокурора Києва, йдеться про зміну підслідності «з метою неупередженого розгляду» і посилаються на ч. 3 ст. 218 КПК. У цій статті вказано: «якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме або його вчинено за межами України, місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор з урахуванням місця виявлення ознак кримінального правопорушення, місця перебування підозрюваного чи більшості свідків, місця закінчення кримінального правопорушення або настання його наслідків тощо». У тексті постанови про зміну підслідності немає пояснень, на яку саме з цих підстав послалися в прокуратурі.
Коваленко з Солом’янської поліції також не зміг дати чітких відповідей на запитання кореспондента Тижня. Він заявив, що справу вони отримали тільки зранку 17 вересня і фактично слідство вели саме поліцейські Святошинського району. Тож обставин того, чому вони приймали ті або інші рішення він не знає.
Суддя Максим Вишняк, який розглядав клопотання про запобіжний захід Кононенку, відмовився його задовольнити. Прокуратура вимагала тримання під вартою. Натомість Вишняк присудив підозрюваному два місяці цілодобового домашнього арешту з носінням електронного засобу контролю. Час запобіжного заходу спливає 15 листопада.