США полишають свої міжнародні медіа — хід за Європою
«Розберемося». Таким має бути послання Брюсселя до Вашингтона, коли адміністрація Трампа знищує один із найбільших оплотів американської «м’якої сили». Radio Free Europe (RFE) почало транслюватися в поневолених республіках Радянської імперії 1950 року: спочатку чеською мовою, а за рік — російською на Радіо Свобода. Сестринська радіостанція «Голос Америки» (VOA) була заснована 1942 року.
Усім очевидно, що реформи давно назріли. Славні часи Холодної війни давно минули. Апетити ЗМІ змінилися разом із технологіями (хтось ще пам’ятає короткохвильове радіо?). Агентство США з глобальних медіа — міжпартійний орган, що здійснює нагляд за медіа, — неодноразово визнавалося найгіршим федеральним агентством для роботи.
Але повне припинення фінансування Радіо Свободи й «Голосу Америки» — не реформа. Також не йдеться про заощадження коштів, адже на ці ЗМІ витрачається незначна сума — близько 120 мільйонів доларів на RFE/RL (Радіо Свобода): враховуючи 50-мільйонну аудиторію у 23 країнах, це десь 4 центи на особу на тиждень. Це рішення ознаменувало свідомий історичний відхід від стратегічної культурної й політичної місії, яку США взяли на себе в найтемніші дні Холодної війни.
Контраст разючий. Перші кроки до заснування RFE було зроблено у квітні 1949 року, коли Радянський Союз блокував Західний Берлін, а західні союзники оголосили про створення майбутньої нової Західної Німеччини. За «залізною завісою» слухати «голоси» було ризикованим актом непокори. Комуністична влада витрачала величезні кошти на глушіння радіопередач. На той час США з упевненістю накинули на себе мантію світового гегемона, якою щойно обзавелися. Тепер це вбрання зім’яли й відкинули в куток, а колишня наддержава жалюгідно відступає. Нам казали, що «Америка понад усе» не означає «Америка сама по собі», але збоку це рішення, безумовно, видається символом «Америки з послабленою роллю».
Європа повинна вхопитися за можливість, створену цим колосальним, історичним актом самодеструкції. Поступово зникають табу. Уже не бентежно говорити про європейські збройні сили з використанням військової техніки виключно європейського виробництва, з місцевими ланцюгами постачання, а зрештою, можливо, навіть про європейський ядерний арсенал стримування. І все це під командуванням європейської військової структури, підзвітної європейським політикам і консультованої європейською розвідкою. (Для повної картини зізнаюся: наразі я працюю над польсько-бельгійським планом Європейського банку переозброєння).
Але все це займе роки і коштуватиме багато мільярдів. RFE/RL — готовий проєкт: інформаційний еквівалент введеного в експлуатацію, укомплектованого екіпажем і оснащеного авіаносця. Його найважливіший офіс розташований в Європі, у Празі (скорочення американської бюрократичної частини дозволить заощадити кошти і, ймовірно, підвищити ефективність). Час діяти зараз, поки талановиті співробітники не перейшли на іншу роботу, поки будівлі й обладнання не розпродали, а інституційна культура не занепала. І все це вартістю одного виготовленого у США винищувача F-35, який, найпевніше, не функціонуватиме, коли нам знадобиться.
І не слід на цьому зупинятися. Якщо Європа збирається протистояти Росії, Китаю й Сполученим Штатам, їй потрібні не лише економічний вплив і військова міць, але й арсенал «м’якої сили», що поєднує допомогу з розвитку й поширення інформації. Колишній прем’єр-міністр Швеції Карл Більдт пропонує потроїти бюджет Європейського фонду за демократію (близько 50 млн. дол.), щоб почати заповнювати прогалину після відступу США. Я б пішов далі, додавши до цієї цифри принаймні пару нулів, й ініціював би пошук талановитих спостерігачів за Росією і військових експертів, щоб дати раду з іншими зазнаними втратами.
Якщо європейські можновладці поквапляться, цілком можна з усім устигнути до 75-ї річниці Радіо Свобода. Це буде 4 липня — день, коли в Європі слід очікувати менш гучних святкувань, ніж зазвичай.