Найстарша гетьманівна Скоропадська

Попри класову ненависть, яку більшовицькі ідеологи майже століття прищеплювали народу України, в українській традиції збереглося шанобливе ставлення до багатьох представників національної аристократії, які своїм життям продемонстрували відданість українській справі. Однією з таких яскравих постатей була Марія Павлівна Монтрезор-Ско­ро­падська – найстарша донька в гетьманській родині Павла Петровича та Олександри Петрівни Скоропадських. Вона народилася 25 листопада 1898 року в Санкт-Петербурзі. Назвали її на честь бабусі – батькової матері Марії Андріївни Скоропадської, уродженої Миклашевської.

Український світ Скоропадських

Гетьман України (1918) Павло Петрович Скоропадський (1873–1945) виховувався в Тростянці, родовому маєтку діда на Чернігівщині. Іван Михайлович Скоропадський прищепив своєму онукові пошану до української духовності, національних звичаїв, любов до землі та природи. Для Павла ці почуття стали відгомоном традиції цілої низки поколінь, які утверджували дух української аристократії. На щастя, дружина гетьмана – російська аристократка Олександра Петрівна Дурново (1878–1952) – повністю сприйняла українську традицію Скоропадських і жодним чином не намагалася наставити своїх дітей на наслідування ксенофобських тенденцій російської еліти. Вона полюбила Тростянець, пам’я­тала імена всіх мешканців маєтку, їй були відомі найпотаємніші куточки великого дендрологічного парку. Добре знала садибу Павла Скоропадського в селі Полошки неподалік Глухова, яку він успадкував від свого діда Миклашевського. Коли родина на літні місяці виїздила до Тростянця і Полошок, діти, передусім Марія, Єлизавета й Данило, потрапляли в українську мовну стихію, спілкуючись із сільською малечею, а згодом читаючи українські книжки й вивчаючи мову.

Оскільки і гетьман, і його дружина з дитячих років були привчені цінувати природу, опікуватися землею, обробляти город, доглядати за садом, ці навички вони намагалися прищепити своїм дітям. У Полошках Марія, Єлизавета, Петро й Данило збудували дві хатини – невеличкі мазанки з парканом та стайнею. Там був ще й город, де вони вирощували овочі. Поруч тримали поні й маленького ослика, про яких діти мали дбати самостійно. Сільська малеча теж приходила гратися зі Скоропадськими.

Читайте також: Гетьманівна. Скульптор. «Наша Лизавета»

У тому дитячому гурті Марія Скоропадська завжди була ватажком і невтомною винахідницею різноманітних забав. Її молодша сестра Олена через багато років у своїх спогадах назве Марію «надзвичайно привабливою і чарівною»: «Маріка була виразно інтелігентною, зацікавленою і бистрою», навчання їй «давалося легко… без зусиль», і кожен свій успіх сприймала «мовчки і як належить». А гетьманівна Єлизавета розповідала: «Мрією нашого Батька було б мати трьох синів і щоб один із них був агрономом, другий військовим, а третій священиком. Але не було на те Божої Волі». Натомість у родині було троє дочок і троє синів. Коли дівчатка підросли і їм виповнилося по 14–15 років, батьки звернулися до них із проханням визначитися з майбутньою професією. Для Скоропадських було принциповим питання освіти: «Кожна людина, чи то хлопець, чи дів­чина, мусить мати свій фах, і то незалежно від того, чи ця робота потрібна, щоб зароб­ляти на прожиття, чи просто як заняття…» Марія (Маріка, як її кликали близькі та рідні) мріяла стати лікарем і вчитися в медичній школі. Збереглося кілька дитячих світлин, на яких вона із сумкою з червоним хрестом «лікує» селянських дітей.

Попри те що в родині було багато гувернантів, нянь та служниць, брати і сестри завжди гралися між собою: Марія з Петром, а Єлизавета з Данилом. Найстаршою піклувальницею серед дітей була Марія – первісток сім’ї. На її долю випала турбота опікуватися меншим братом Петром, який мав уроджену хворобу – епілепсію. Цієї турботи вона ніколи не уникала й не цуралася, а, навпаки, виявляла милосердне терпіння до хворих із раннього дитинства.

Жінка ХХ століття

Виховання дітей у родині Скоропадських було таким самим, як і в більшості аристократичних сімей тодішньої Російської імперії. Всебічна домашня освіта з великою кількістю вчи­телів різного фаху. Олександра Скоропадська була прогресивною жінкою й усвідомлювала необхідність надати донькам професійну освіту, що в майбутньому могло стати запорукою їхньої особистої незалежності. Гетьманівна Олена згадувала: «Мати хотіла дати своїм донькам ці можливості також для того, щоб визволити їх із гетто їхнього класу. В колах, де оберталися мої батьки, такі погляди вважалися революційними. Але й із власним чоловіком теж довелося проводити деяку роботу з переконання, поки він дозволив, аби його обидві доньки відвідували публічну гімназію».

У 1916 році Марія Скоропадська закінчила повний гімназійний курс із золотою медаллю. Батько, гордий за успіхи доньки, привітав її з фронту телеграмою. Наступним кроком у навчанні стали медичні курси при Петербурзькому університеті, які вона не встигла закінчити через революційні події.

Читайте також: Світлій пам’яті Олени Павлівни Скоропадської

У 1918-му, після проголошення Павла Скоропадського гетьманом України, родина лише через три місяці змогла возз’єднатися в Києві. Попри видиму пишноту палацу очільника Української Держави (колишнього будинку губернатора), дружина і діти мешкали на дуже обмеженій площі. Коли в нижніх апартаментах відбувалися офіційні святкові прийняття, Марія і Єлизавета разом із нянею спали в тісних мансардних кімнатках, а Данило – взагалі у ванній кімнаті. Фактично весь процес творення Української Держави відбувався на очах дітей, і дуже скоро політичні труднощі й турботи, які мав уряд батька, стала відчувати і його родина.

У листопаді 1918 року, коли загострилася внутрішня обстановка в Україні, гетьман Павло Скоропадський відправив своїх дітей у супроводі довірених осіб за кордон. І лише наприкінці 1921-го вся сім’я зібралася в Німеччині, оселившись у Ванзее неподалік Берліна. Марія змогла завершити своє медичне навчання в університеті Лозанни і стала асистентом відомого медика-ортопеда професора Вірхова. Працювала в берлінській клініці Шаріте.

Розповідаючи про життя сестер, Олена Отт-Скоро­пад­сь­­ка у своїх споминах писала: «Мені здається, що обидві сестри, відірвані від власного коріння, були зраджені своєю молодістю». На її думку, «навколо них завжди витало відчуття суму», вони були замкнутими в собі «й через це також зовні залишалися самотніми». Гетьманівна Олена пояснює це «соціальною ситуацією», в якій опинилася їхня родина. «До певної міри навіть я це відчувала, коли, наприклад, для багатьох молодих українців, котрі приходили до нас, я була не просто милою, веселою молодою дівчиною, а «гетьманівною». За її словами, старші сестри відчували це ще більшою мірою, «усамітнювало їх» і далі збільшувало «розрив із минулим».

У 1927 році старша донька Павла Скоропадського знайшла особисте щастя: Марія одружилася з графом Адамом Монтрезором. Він походив із французького аристократичного роду, далекий пращур якого був учасником Фронди й мусив рятуватися від переслідувань утечею до Польщі. Під час походу Наполеона в Росію прадід Монтрезора у складі французької армії брав участь у бойових діях. Рід Монтрезорів осів на Поділлі, й від кінця ХІХ століття його представники брали участь в українському русі. Від початку 1921 року Адам Монтрезор був активним діячем гетьманського руху. Взявши шлюб, Марія та Адам оселилися в Польщі.

У Варшаві Адам Монтрезор працював в одній із польських газет. Але вже невдовзі втратив роботу й Марія знайшла місце лікарки в невеличкій соціальній лікарні. Паралельно давала уроки англійської та французької мов. Із часом стала спеціалізуватися на підготовці з іноземних мов родин польських дипломатів, які виїжджали за кордон.

У передвоєнні роки Монтрезори були добрими знайомими батьків Ольги Надь (Недашківської), що залишила кілька сторінок мемуарів про зустріч із ними. Найбільше її вразило помешкання, у якому жило подружжя: «Це були 4 кімнати, простора кухня і ванна кімната. Вітальня була досить великою і мала балкон, що виходив на середньої величини подвір’я з травою й молодими деревами. За под­ві­р’ям був обгороджений приватний парк, OgródSzustra, з високими деревами». Під час війни подвір’я було розділене поміж мешканцями і їм дозволили саджати овочі, а всі дерева в парку зрубали для опалення помешкань. Після бомбардувань Варшави сім’я Недашківських втратила житло й опинилася на вулиці – Марія Павлівна без вагань запропонувала їм частину своєї квартири. А невдовзі надала притулок іще одній польській родині.

Читайте також: Гетьманова

У 1939 році під час окупації Польщі радянськими військами Адам Монтрезор потрапив у радянський полон. Як згадувала знайома Марії Павлівни, «майже щодня вона ходила до мосту через Віслу й годинами чекала зі східного напрямку в надії його побачити». Дізнавшись, що її чоловік був поранений, всіма правдами і неправдами здобувала перепустки, щоби відвідати лікувальні заклади по демаркаційній лінії між німецькою та радянською сторонами. «Жахливо було дивитися, як вона страждала, – розповідала її знайома. – Краще було б знати, що сталося найстрашніше і прийняти це, аніж гадати, що могло трапитися…» Усі спроби гетьмана Павла Скоропадського через своїх знайомих знайти Адама Монтрезора виявилися марними. Його доля й досі лишається невідомою.

У 1940–1944 роках Марія Павлівна активно допомагала польському руху Опору. Переховувала у своєму помешканні, лікувала та відправляла у сільську місцевість єврейських дітей, яких польські патріоти виводили з Варшавського гетто. Після окупації Польщі радянською армією виїхала до батьків у Німеччину і решту свого життя мешкала в Оберстдорфі (Баварія).

Два роки на чолі руху

А наприкінці 1956-го Марія Павлівна виїхала до Лондона: її молодший брат гетьманич Данило планував заручини з Галиною Мельник і очікував, що Марія, на той час найстарша в родині, дасть своє благословення на шлюб. Заручини відсвяткували в січні, а весілля планували відбути відразу після Великодня. Проте 23 лютого 1957 року, в суботу, за нез’ясованих обставин Данило помер. Лікарі казали про крововилив у мозок, але близькі підозрювали, що це було отруєння. Після смерті брата, згідно з «Актами про дідичність Гетьманської влади та порядок правопреємства в нашому Роді на принципі старшинства», Марія Скоропадська перебрала провід української монархічної організації Союз гетьманців-держав­ни­ків. Померла вона 12 лютого 1959 року в Оберстдорфі.

Олена Отт-Скоропадська з великою любов’ю згадує свою старшу сестру Маріку «з її незвичайною долею, з її нездійсненим подружжям» як «людину з великою мужністю і громадянською відвагою». А приятелька дитинства Олени так писала про Марію: «Ти була молодою, дуже сильною і відважною. Ти, нащадок Скоропадських, Дурново, Кочубеїв, не відмовлялась важко працювати на кухні, чистити туалети. Це справжня аристократія». Комусь важко зрозуміти, що справжній аристократизм виявляється не лише у вишуканому вбранні, досконалому вихованні та гарних манерах, але і в усвідомленості своєї відповідальності перед світом, умінні працювати, творити, своїми руками зробити навколишній світ чистішим і привабливішим, зберігати вірність традиціям та вічним людським цінностям добра й любові.