Найстарішому опису Києва більше тисячі років. Щоправда, це не послідовний і детальний реєстр усього, що було в місті, зроблений досвідченим екскурсоводом для зацікавлених туристів. Це фактично декілька згадок у середньовічній хроніці. Але з чогось треба було починати. Причому джерело справді унікальне.
Це латиномовна хроніка Титмара, єпископа німецького міста Мерзебург. Він завершив її наприкінці листопада 1018 року, а 1 грудня помер. Причому його твір дійшов до нас в оригінальному рукописі. Це взагалі розкіш, зважаючи на те, що більшість писемних джерел з середньовічної історії Києва і Русі збереглися в пізніших копіях. Рукопис хроніки Титмара, на жаль, дуже серйозно постраждав під час бомбардувань Другої світової, але ще до початку війни цей твір встигли опублікувати і навіть зробити повну фотокопію.
Пам’ятник Титмару Мерзебурзькому у місті Мерзебург
Читайте також: Святий чи достовірний? Що (не) відомо про Аскольда
Німецький єпископ мав привід написати про Київ – туди спрямував свій похід польський князь Болеслав Хоробрий, багаторічний партнер і противник німецьких королів, сильний і яскравий володар, яким Титмар дуже цікавився. Болеслав пішов на Київ, щоб відновити на престолі свого зятя, князя Святополка Володимировича, якого вигнав інший син Володимира Великого – Ярослав. Перемігши Ярослава на берегах річки Буг 22 липня 1018 року, Болеслав зі Святополком тріумфально рушили до міста на Дніпрі.
Описуючи урочистий в’їзд союзників до Києва 14 серпня 1018 року, Титмар повідомляє, що архієпископ цього міста зустрічав їх «з мощами святих у монастирі святої Софії». Роком раніше, як тут же зазначає хроніст, ця Софія зазнала пожежі.
Повідомлення Титмара про софійський «монастир» є вирішальним свідченням у суперечці про ранню історію київського храмового будівництва на честь святої Софії.
Усі інші джерела, які використовують у цій дискусії, є другорядними. Зокрема, звістку про заснування якоїсь Софії можна знайти у статті за 1017 рік новгородського літопису. Проте, ця пам’ятка укладена у XIV столітті, а її текст за XI століття містить низку грубих фактичних помилок – це не дозволяє покладатися на точність повідомлення про Софію. Є також декілька настінних написів (графіті) Софії Київської, які нібито містять номери років за 1020-1030-і роки. Однак їхнє прочитання неоднозначне, а найновіші археологічні дослідження на території Софійського заповідника не підтверджують існування будівлі собору у першій третині XI століття. Що вже казати про різноманітні пізні домисли XV–XVIII століть, наприклад про будівництво церкви святої Софії княгинею Ольгою. На цьому тлі хроніка Титмара вирізняється як свідчення сучасника, що прямо вказує на церковну установу й будівлю, присвячену святій Софії у Києві 1018 року.
Аркуш Хроніки Титмара, де згадується «монастир святої Софії» (2 рядок зверху)
В історіографії давно панує думка, що до зведення нинішнього собору існувала якась попередня Софія. Втім, підозріло, що досі жодних решток цієї «першої Софії» знайти не вдалося. Вона невідома й жодним пізнішим писемним джерелам київського походження – так ніби після Титмара розчинилася в повітрі.
Щоб вийти із становища, частина вчених пропонувала вважати, що «перша Софія» була дерев’яною. Це дуже зручна гіпотеза, адже дерев’яна споруда може не лишити слідів. Щоправда, її ніяк не довести. Водночас складно уявити її цілком функціональною через рік після пожежі. Натомість для кам’яного храму вогонь був би не катастрофічним.
Оскільки, за Титмаром, київський архієпископ зустрічав Святополка і Болеслава у Софії, напрошується думка, що цей храм був кафедральним. Але чим тоді була Десятинна церква? В науці існує припущення, що вона виконувала роль «палацової церкви». Така практика відома у Візантії, але жодних доказів її існування у Давній Русі немає. Власне, не було тут і «палацу» як державної інституції. Натомість з руської історії XII століття добре відомі приклади надання десятини саме кафедральним церквам. То що ж, Володимир влаштував одразу два кафедральні храми, «щоб мало не здалося»? Вкрай малоймовірно.
Читайте також: Чи були реформи в Київській Русі?
Отож, уявлення про співіснування Десятинної церкви і «першої Софії» у Києві 1010-х наражається на низку проблем, що не мають задовільного розв’язання.
Але вихід є. Його пропонували історики Церкви ще на початку XX століття, хоча й без достатньої аргументації, яка з’явилася тільки нещодавно. Усе просто: згадана Титмаром Софія це і є Десятинна церква.
Мерзебурзький єпископ писав, що київський архієрей зустрічав Болеслава і Святополка у Софії «з мощами святих». Єдині наявні тоді у Києві реліквії – це мощі святого мученика папи Римського Климента і його учня Фіва. Їх привезли з Херсона у Криму за життя Володимира і поклали у Десятинній церкві. В ній же було поховано й самого Володимира. Те, що саркофаг руського володаря і мощі цих святих перебували у тому самому храмі, зрозуміло з іншого місця хроніки Титмара, що називає споруду, де спочивав правитель церквою святого Климента.
Якщо так, виходить, що хроніст описав ту саму споруду під двома різними назвами. Втім, це легко пояснюється тим, що він черпав відомості про Київ від різних інформаторів. Їх ідентифікувати не важко. Одним з них був аббат Туні, якого Болеслав із Києва відрядив до німецького імператора. Іншою групою інформаторів були саксонські вояки, що брали участь у поході Болеслава, але швидко повернулися додому. І справді, хроніка Титмара містить у різних розділах два окремі блоки вражень про Київ.
Читайте також: Література Русі в оптиці українських медієвістів, російських пропагандистів і західної академії
Один блок зображає Київ очима «зовнішнього спостерігача»: в ньому йдеться про загальну кількість церков, ринків, багатолюдність міста, а також згадується «монастир святої Софії». Інший блок подає більш «інсайдерські» свідчення. Зокрема, цей інформатор знає про місце розташування саркофагу Володимира та його дружини у церкві і про те, кому належать мощі. Це зрозуміло з того, що церкву тут названо іменем святого Климента. Це навряд чи була офіційна присвята, а радше сконструйоване (інформатором або й самим Титмаром) позначення храму за його головною реліквією. Що ж до іменування Софії «монастирем», то й тут суперечності немає. По-перше, у тодішній латині «monasterium» могло означати й собор. По-друге, Десятинна церква разом з комплексом прилеглих до неї «палацових» будівель і помешкань духовенства справді могла справляти враження монастиря.
Ідея про те, що Десятинна церква у часи Титмара мала назву Софійської, на перший погляд, суперечить тому факту, що в подальшому вона була відома як церква Богородиці. Але усі джерела, які знають її під цією присвятою, датуються не раніше ніж серединою XI століття.
Територія Десятинної церкви на Старокиївській горі у Києві
У 1039 році відбулася непересічна подія, коротку звістку про яку зберегла Сильвестрова хроніка або «Повість временних літ»: «освячена була церква святої Богородиці, яку збудував Володимир, отець Ярослава, митрополитом Феопемптом». Оскільки Десятинна церква до того давно функціонувала, це було друге освячення. Про докладні причини такої акції можна говорити окремо, але важливо, що це був момент, коли храм міг змінити присвяту.
У той час Київ з ініціативи Ярослава Мудрого переживав безпрецедентну розбудову. Вона включала зведення нової величезної лінії укріплень із Золотими воротами та храмового комплексу із кафедральним храмом святої Софії, а також церквами на честь небесних покровителів княжого подружжя: Георгія та Ірини. Важливо, що переосвячення Десятинної церкви відбулося синхронно із закладанням нового, нині існуючого, Софійського собору. Двох кафедральних Софій в одному місті бути не могло, і «стара Софія» отримала іншу присвяту – перетворилася на церкву Богородиці.
Як учив нас мудрий Вільям Оккам, не треба припускати існування певної сутності без необхідності. Якщо видимі факти можна пояснити простіше, то так пояснювати і слід. У нашому випадку немає потреби припускати існування у 1018 році якогось окремого Софійського собору, про який немає жодних інших надійних свідчень. Це була б зайва сутність. Натомість ототожнення Титмарової Софії з Десятинною церквою дозволяє просто і несуперечливо пояснити наявні факти.
У висновку: так, «перша Софія» у Києві була, і до 1040-х років вона служила першим кафедральним храмом Русі. І це була Десятинна церква.