Нафтова спрага планети

 

 

 

 

 

 

 

 

Що буде, якщо просто дорога нафта стане занадто дорогою – на стільки, що її споживання зробить кишені покупців порожніми? Сьогодні для відповіді на це запитання не потрібно заглиблюватися в нетрі економічних теорій – достатньо переглянути новини на тему енергетики. І стає очевидно: час, коли покупець, побачивши нову цифру на нафтовому ціннику, невдоволено супив брови, але ліз до кишені по гаманець, уже минув.

 

 

Показовий факт: у США – найбільшому споживачеві нафти у світі, де бензин трохи дешевший, ніж в Україні, і значно дешевший, ніж у Європі, – люди перестають купувати великолітражні авта. Так, пікап Ford F-150, який понад два десятиріччя (!) був лідером продажів серед американців, у травні опустився аж на п’яте місце. Знамениті далекобійні фури, що возять вантажі від одного узбережжя США до іншого, перестали перевищувати швидкість: водії намагаються менше тиснути на акселератор, щоб заощадити пальне. Більше того, на кордоні з Мексикою бурхливо шириться "човниковий" бізнес – американці встановлюють на автомобілі додаткові баки, заповнюють їх вщерть по пільгових мексиканських цінах, а потім перепродують пальне в США. У Європі ситуація не краща. Чого вартий травневий обвал авторинку – спад продажів сягнув вражаючих 7,8%. Ті ж, хто не можуть не їздити (наприклад, іспанські та французькі перевізники), блокують автостради, вимагаючи від влади знизити ціни на бензин. А от Китай, де ціну на пальне встановлює і субсидує держава, навпаки, днями підвищив її на 18% – щоб знизити попит.

 

Уже ніхто не має сумнівів – ситуація, коли ціни на нафту за якихось дев’ять місяців зросли вдвічі (з $70 до $140), є надзвичайною. При цьому сподіватися, що все якось «розсмокчеться» само собою, вже не випадає. Втім, рецепти в кожного свої. Єврокомісія вирішила запровадити податкові заходи, зокрема, знизити акцизи на нафту (ці витрати лягають на кінцевого споживача) і водночас підвищити податки на прибуток для нафто- і бензотрейдерів. Країни ОПЕК |див. словничок| на позачерговому саміті говорили про те, чи піднімати обсяги виробництва нафти у відповідь на неодноразові вимоги світової спільноти. Президент США Джордж Буш запропонував «розконсервувати» видобуток нафти на шельфі США, а його ймовірний наступник, кандидат від республіканців Джон Маккейн, висунув ініціативу збудувати 45 нових АЕС, щоб зменшити залежність Америки від імпортної нафти.

 

 

Серед усього масиву найрізноманітніших (і часто протилежних за змістом) нафтових прогнозів наразі вирізняються два сценарії. Перший – нафта буде дорожчати й далі. Цього погляду дотримуються аналітики низки провідних інвестиційних банків, а також Росія – голова «Газ- прому» Алєксєй Міллєр нещодавно заявив, що вже в найближчій перспективі нафта коштуватиме $250. Другий сценарій обстоюють представники країн ОПЕК. На їхню думку, нинішня ціна на нафту спекулятивно завищена, і невдовзі знизиться, але водночас залишиться порівняно високою. Орієнтовна «планка», яку неодноразово озвучували чільники ОПЕК, становить нині близько $100. А екс-міністр нафти Саудівської Ара- вії шейх Ахмед Ямані взагалі прогнозує, що скоро ціна чорного золота на світових ринках впаде до $70. За собівартості близькосхідної нафти приблизно $1 за барель і ціна $70, і ціна $170 означають колосальні надприбутки. Але в першому випадку споживачі нафту купуватимуть, а в другому – робитимуть усе можливе, щоб максимально скоротити використання нафти або й зовсім «зіскочити» на альтернативні паливно-сировинні джерела. І коли цей процес піде, коли світова економіка увіллє десятки мільярдів доларів у пошук «ліків від нафти» й отримає результат, тоді знижувати ціну буде пізно, бо для значної кількості споживачів нафта втратить своє значення за будь-якої ціни.

 

Втім, якщо продавці нафти не зацікавлені в такому сценарії, то чому вони дозволили розкрутити «цінову карусель»? Найбільш імовірну відповідь дає старий Маркс: «Немає такого злочину, на який не пішов би капітал заради 300% прибутку». Нині нафтовий капітал і торгівці нафтовими ф’ючерсами |детальніше читайте Тиждень №23, 2008| мають прибутки значно вищі, ніж марксівські 300%. Хто ж тут думатиме про якісь майбутні проблеми?

 

 

У нинішній ситуації спроби передбачити характер нафтових цін – украй невдячна річ. Проте є інформація, достовірність якої можна вважати стовідсотковою. Мова йде про порівняльну статистику – скільки коштувала нафта в різні періоди часу, як змінювалося її споживання й видобування і для чого вона використовувалася в економіці. І тут можна виявити вельми неординарні, але дуже показові факти. По-перше, нинішній сплеск ціни на нафту аж ніяк не є рекордним: куди йому братися до 3,7-разового стрибка на сорт Dubai, який стався в 1974 році (з $2,83 до $10,41). Вищим, ніж зараз, був і «ціновий пік» 1979 року – тоді нафта подорожчала у 2,28 рази. А тим, хто не вірять у можливість різкого спаду цін, варто нагадати про 1986-й – барель, що за рік перед цим коштував $27,53, обвалився до $13,10.

 

Натомість зараз встановлено інший рекорд. Нафта постійно дорож- чає протягом більше шести років, що є найдовшим періодом зростання з 1861 року! Якщо ж урахувати властиву нафтовим цінам циклічність, то постає логічний висновок – дуже скоро ціни підуть донизу.

 

Ще один поширений міф руйнує статистика споживання. Так, прихильники «дорогої нафти» пояснюють її неминуче здорожчання все більшими потребами Китаю – мовляв, економіка Піднебесної стала «випивати» стільки, що на решту світу не вистачає. Натомість дані вказують на інше: хоча частка Китаю в світовому прирості споживання нафти наразі залишається найбільшою, темпи зростання в 2007 році. були нижчими за середні. Більше того, Китай взагалі почав скорочувати обсяги споживання первинної енергії – минулорічне збільшення на 7,7% стало найнижчим за період із2002-го. Тобто в ціновому стрибку 2007 року китайці не винні.

 

 

Але найпоказовіше інше – світова економіка починає відмовлятися від нафти. Так, її глобальне споживання торік зросло на 1,1%, але це нижче, ніж у середньому за 10 років. Натомість використання газу збільшилося на 3,1%, вугілля – на 4,6%. Що цілком зрозуміло – саме вугілля є найкращою ціновою альтернативою нафти в «нетранспортній» галузі.

 

Втім, саме транспорт генерує найбільшу «нафтову залежність». Наразі більше 60% обсягу світової нафти йде на виробництво пального. Цікаво, що в 1973 році. ця частка становила лише 45,4%. Саме транспортна галузь зазнала найважчого удару від різкого здорожчання нафти. Однак завданий нею «удар у відповідь» теж буде найважчим для нафтового лобі. Автовиробникам навряд чи буде до вподоби повторення кризових 70-х, коли раптове зростання ціни на бензин поставило автоконцерни на межу банкрутства. Тоді вихід знайшли в економічніших двигунах внутрішнього згоряння (ДВЗ). Нині суттєвий прогрес в цьому напрямку неможливий. Однак є радикальний шлях – відмовитися від ДВЗ взагалі, до того ж, ще й повністю вирішити проблему викидів вуглекислого газу транспортом. Мова йде про електромобілі. Вже протягом найближчих двох-трьох років у серійне виробництво підуть машини, яким бензин або не буде потрібний взагалі, або ж, у випадку з так званим гібридними авто, допоміжний ДВЗ підзаряджатиме батареї електромобіля в далеких поїздках.

 

Навіть якщо за цей період нафта різко подешевшає, це вже нічого не змінить: потужні інвестиції в альтернативні енергетичні технології спрямовують уже сьогодні, й схоже, що «точку нафтового неповернення» сучасною цивілізацією пройдено. Вже зараз головним «енергетичним конкурентом» нафти стає вугілля, в близькій перспективі до нього долучиться атомна енергетика. Але й це ще не все: провідні високотехнологічні компанії світу буквально наввипередки анонсують проекти з виробництва сонячних батарей нового покоління – дешевших та ефективніших. Якщо масовий попит у цій галузі розвиватиметься за тим самим сценарієм, що й попит на комп’ютери чи мобільні телефони, то наслідки будуть революційні. Й цілком імовірно, що років через 20-30 ціни на нафту хвилюватимуть людей не більше, ніж сьогодні наших сучасників хвилює вартість фуражу для кінних екіпажів.