Сьогодні, як і в попередні століття, питання рівності, соціальних гарантій і благ хоч і трансформувалося, проте нікуди не відступило. Недарма нам подобаються європейські цінності, адже вони базуються на соціалістичній еволюції, яку пройшов старий континент у ХХ столітті. Українська національна ідея, крізь колоніалізм, розділеність і загарбання чужинцями основних ресурсів, завжди містила соціалістичну складову. Тому комуністи змогли заморочити неосвічених українців, але й тому в Україні завжди проривалася своя гілка соціалістів чи то й марксистів, аж поки московити не встановили монополію на політичну думку терором. Український же соціалізм, своєю чергою, мав не інтернаціональне, а національне забарвлення. А найвідомішим в українських та європейських колах соціалістичним мислителем, який не лише зустрічався з Марксом, а й подолав наслідки його помилки, був Сергій Подолинський.
Сергій Подолинський — прагнув соціалізму, але відкрив причину прогресу
Народжений на Черкащині у не бідній родині (батько — відомий в імперії поет, мати — княгиня), Сергій Подолинський навчався в Київському університеті, багато подорожував, стажувався і досліджував різні країни Європи. Він студіював, практикував медицину та писав огляди щодо санітарного стану в Україні.
Тісно співпрацюючи з українськими соціалістами, зокрема з Михайлом Драгомановим та Михайлом Павликом, Сергій Подолинський підтримував контакти з російськими революційними колами і навіть особисто зустрічався та листувався з Карлом Марксом. У тридцять з лишком років пояснив зв’язок соціалізму з дарвінізмом так, що це питання викликало ажіотаж у кількох імперіях. У той же час у 1880 році видав «Соціалізм, нігілізм та тероризм» та один із перших у світі підручників із політичної економії «Ремесла та фабрики в Україні», причому йшлося саме про наші території, а не про російську імперію. Іван Франко вбачав у Подолинському провідника українського соціалістичного руху, так само про нього писав і Грушевський.
На відміну від багатьох українських діячів, які долучалися до дореволюційних соціалістичних рухів, Сергій Подолинський дуже заглибився в теоретичний корінь проблем і виявив природні причини для рівного розподілу благ. Карл Маркс ознайомився з його висновками, підтримував та, імовірно, включив їх до останнього тому відомого «Капіталу». Але соратник Фрідріх Енгельс не зрозумів і затаврував українця «відхиленцем». Пізніше це підхопили більшовики, тому й мовчали про Подолинського.
Так само було йому не по дорозі й із «хорошими росіянами» його часу, адже акценти на українському питанні для них були чужі. Його основні праці базувалися на українському досвіді, писалися драгоманівкою, а періодичні видання «Кіевскій телеграф», «Громада» (Женева) та «Слово», з якими він співпрацював, великою мірою були зосереджені навколо власне українського суспільства.
Тож саме так — через постійну тривогу, безмежну емпатію до чужого й власного болю — загострилися хвороби Подолинського, які й звели його у могилу сорокарічним. Але його праці — як-от «Про багатство і бідність», «Про хліборобство», «Людська праця людини та її відношення до розподілу енергії» та інші — вплинули на свідомість не одного десятка нащадків.
Надихав націоналів
Сергій Подолинський — постать, яка мала вплив на майбутнє покоління, причому навіть на його представників, зовсім не націлених на соціалізм. Коренем такого успіху були його невеликі популярні праці, орієнтовані на широкі кола населення. Вочевидь таких впливів було досить багато, але розкриємо тут кілька знакових фактів.
У шістнадцятирічному віці майбутній ідеолог «Братерства тарасівців» — обʼєднання націоналів (або перших націоналістів) — редактора словника української мови та очільника київської «Просвіти» Бориса Грінченка заарештували російські імперські жандарми. Під час обшуку у нього знайшли заборонену літературу, зокрема «Парову машину» Сергія Подолинського. За цей «злочин» юнак потрапив до вʼязниці на декілька тижнів, а далі отримав заборону навчатися в університеті як політично небезпечний для імперії.
Що ж це за текст, за читання і поширення якого найвпливовіший український просвітник та ідеолог самостійності України так і не зміг отримати університетської освіти? «Парова машина» — невелика утопія, опублікована у 1876 році, й перший із подібних творів, написаних Сергієм Подолинським. Автор назвав його казкою, хоча там описано дійсну трагедію селянського наймита і цілу політичну програму перетворення поміщицької власності на кооперативну з переходом на безгрошовий обмін товарами між містом і селом. Крім того, згадано необхідні елементи прав робітників, як-от восьмигодинний робочий день та виборність керівництва. Водночас цей текст був власне українським баченням соціалізму. Втім, у «Паровій машині» підіймаються й теми «жидів», під якими Подолинський має на увазі не національність, а діяльність — лихварство та спекуляцію, панів — поміщиків-експлуататорів, (збірний образ такого пана у «Паровій машині» навіть не глянув на покаліченого його молотаркою наймита), а також москалів — солдатів, а не росіян. А найцікавішим у ньому є те, як побудова соціалізму має, на думку автора, зруйнувати імперію. Саме українські селяни, які проженуть лихварів і панів, мають надихнути й спонукати сусідні народи до подібного на їхніх землях. І московити, на думку Сергія Подолинського, побачивши, що відбувається в Україні, підуть влаштовувати соціалізм у своєму краї. Україна ж залишиться вільною.
Якщо поглянути на останні політичні праці Бориса Грінченка в часи Революції 1905–1907 років, коли він займав лідерські позиції в національному русі, то він висловив досить багато спільного з ідеями Сергія Подолинського. Видатний просвітник звертав чимало уваги на побудову справедливого ладу як у земельному питанні, так і в питанні організації промисловості. Але цілком поділяв думку, що за умови неможливості співіснування з підмосковською федерацією українці можуть створити свою «Українську демократичну (народну) республіку».
Допоміг виявити фатальну помилку марксистів
Сьогодні ми вже лишили далеко позаду сприйняття важливості філософії/ідеології марксизму та її діалектики. Проте ще пів століття тому як обмежені, так і геніальні голови совєцьких громадян та українців зокрема замислювалися над різними твердженням, що ніяк не поступалися теологічним диспутам у часи Середньовіччя чи Нового часу. Десь то була гра в імітацію, але десь вирішувалися фундаментальні проблеми, які прямо впливали на суспільство. Марксизм, як і будь-яка філософська система, мав чимало хиб, але знаходити їх у тоталітарній системі було заборонено. Тому це зробив дисидент — людина, для якої правда була важливішою за власну безпеку і блага. Причому розбив Маркса і його «спадкоємців» саме дисидент-українець.
Засновник Української Гельсінської групи, поет і письменник Микола Руденко, у юності відданий ідеям комунізму, зрозумів фатальну помилку його ідеологів. Осягнути її вдалося, лише усвідомлюючи порушення балансу в природі на прикладі сільського господарства в Україні. І в цьому йому посприяли саме праці Сергія Подолинського, написані за майже століття до того, зокрема «Людська праця і єдність сили» (1882 рік), яка починається словами: «Нічого не може бути створене працею… її мета і корисність полягає лиш у перетворенні певної кількості сил». Саме цією фразою український соціаліст перекреслив основний постулат Маркса щодо важливої складової його вчення — додаткової вартості, коренем якої, на думку німецького економіста, була праця. Основні тези цього твердження викладено у публікації «Людська праця людини та її відношення до розподілу енергії» (1880 рік). Сергій Подолинський зрозумів, що людина лише може надати нової форми певному обʼєкту, але аж ніяк не примножити щось, що позичила у природи. Сама ж природа (розвинули цю думку фізіократи, а згодом і Микола Руденко) може примножуватися тільки за рахунок фотосинтезу, тобто енергії сонця. Завдяки їй людина отримала всі вичерпні ресурси, на кшталт нафти і газу, та невичерпні — створені живою природою, зокрема сільським господарством.
Микола Руденко, усвідомивши цю істину, яку йому подарував «земляк» (дисидента тоталітарні карателі примусово утримували в тій самій психлікарні, де доживав віку Подолинський), довів хиби СССР у господарстві та передбачив його крах за кілька десятиліть саме через нехтування відновлюваними ресурсами. Спочатку він писав листи до керманичів СССР та опублікував кілька популяризаційних науково-фантастичних і популярних текстів, аби суспільство і держава схаменулися й відмовилися від хибної системи, заснованої на помилці Маркса. Далі, наштовхнувшись на нерозуміння та опір сліпої каральної системи, цілковито перейшов на бік її опонентів. Так саме Сергій Подолинський посприяв тому, що українські дисиденти не просто розкритикували совєцьку систему за її людиноненависницьку політику, a й продемонстрували абсурдність її теоретичної основи.
Пізніше саме Микола Руденко заснував і очолив Наукове товариство імені Сергія Подолинського. Воно займалося популяризацією й аналізом праць видатного мислителя, чиї ідеї були спрямовані на поліпшення соціального ладу українців крізь краще розуміння природи. Сьогодні постулати Сергія Подолинського часто додають до концепцій, висловлених Володимиром Вернадським щодо його відомого поняття ноосфери. Ймовірно, заповіти цих двох мислителів, спрямовані на формування екологічного мислення, розуміння людини як частини природи та виявлення справжніх причин прогресу, ще колись зіграють на користь нашому суспільству.