Десять днів тому сталася аналогічна подія — директоркою Київського літературно-меморіального музею Тичини обрали 23-річну Євгенію Кушнір. Звісно, музей — це не масштаб Міністерства внутрішніх справ, тому й пристрасті вирували тільки в межах музейної і, трохи ширше, культурницької спільноти. Кушнір очолила музей за результатами відкритого конкурсу, хоча перевага у неї була мінімальна: із дев’яти членів конкурсного журі за неї віддали свої голоси п’ятеро. Обійшлося без порушень, юну директорку без зв’язків ніхто не кришував і не просував. Синхронність, подібність і водночас відмінність цих двох скандалів свідчить, що в суспільстві щось негаразд.
Ми не любимо молодих, ми їм не довіряємо. Зрештою, у нас гіркий досвід. Пригадаймо хоча б Олеся Довгого, Андрія Ющенка, ба навіть старший син Петра Порошенка викликає підозри. І можна навіть не наводити протилежні приклади — від Олександра Македонського й Жанни д’Арк до Амелії Андердоттер, яка стала депутаткою Європарламенту у віці 27 років. Чого далеко ходити: Володимир Гройсман пройшов у міськраду, маючи 24 роки, а вже через чотири роки став мером Вінниці. Проте в Україні досвід кумівства і корупції, на жаль, переважає позитивний ефект від молодих людей у владі.
Українці — суспільство старих. Для нас молодість — це вада, якийсь непоясненний ґандж. Ми не хочемо розбиратися, хто й навіщо порушив процедури призначення замміністра, нам нецікаво, яку програму розвитку пропонує нова директорка музею Тичини. Ми кричимо: вони молоді, — і це ніби автоматично передбачає, що дурні.
У нас завжди шукають на посаду людей із досвідом, ніхто не хоче брати молодь зі студентської лави. Ну, звісно, молоді-зелені, їх ще вчити треба. І роботодавці не хочуть думати, де ж молодь здобуде той досвід. Студентів і випускників беруть неохоче, на неважливі посади, низькооплачуваними підбігайлами.
У країні третину населення і половину виборців становлять пенсіонери. Це потужний політичний важіль: перед виборами з ними заграють, їх купують, обіцяють підвищення пенсій і роздають гречку й олію. Молодь політиків цікавить набагато менше. Молодь важко контролювати, тим часом пенсіонерів уважають найбільш дисциплінованим електоратом.
В обох випадках — у міністерстві і в музеї — праведне обурення викликав вік: дівчата надто молоді, щоб їм довіряти. У нашій країні молода людина не може зробити кар’єру у державній сфері, якщо тільки її не просувають. Молодь не може керувати, командувати, розпоряджатися, і кожен молодий високопосадовець викликає підозри в корупції. То чому ж ми не волаємо про головне — про незаконність призначення Дєєвої? Якщо її призначили, порушуючи норми й правила, навіщо вдаватися до таких нікчемних аргументів, як вік чи модний одяг? Це принизливо для самих опонентів, адже виходить, що для них вік важить більше, ніж закон.
Зазвичай молодь у відповідь на обвинувачення в молодості відповідає: а ви старпери! І нерідко буває права. Можливо, тепер ми в цьому переконаємося. Євгенії Кушнір випав шанс довести, що молодість — це перевага. Що можна бути молодою, законно обраною директоркою музею і щось зробити, чогось досягти. Для неї це не просто шанс, а ще й висока місія — переконати в тому, що тільки старпери не вірять у молодість.