Надрукуй собі взуття

Графіка: Павло Ніц

[472]

 

Хлопчикові 10 років, він «ріжеться» в гру на цифровій приставці. Йому дуже подобається гарна, незвичного дизайну машина, якою їздить головний герой. Він знаходить у мережі цифрову модель омріяного авто, вже створену іншим прихильником гри, завантажує її на свій домашній комп’ютер і починає друкувати її на власному тривимірному (3D) принтері. А за кілька хвилин уже взувається, щоб показати нову іграшку друзям.

 

Футболіст прем’єр-ліги витрачає 10 хвилин, поки лазерне сканування допомагає зробити точну модель його стоп. Трохи додаткової роботи в CAD-системі – й на друк! Новий 3D принтер, цього разу лазерний, використовуючи створену цифрову модель, видруковує кросівки за допомогою спаювання мікрочастинок нейлону. Взуття добре пасує лише цій людині, й сидить на нозі, наче друга шкіра.

 

Наведені приклади – не фантастика, а реальність, яка вже тут, із нами.

 

3D-принтер друкує речі шар за шаром, згідно з наданою цифровою моделлю, точно розташовуючи в просторі свою друкувальну голівку. Як матеріал найчастіше використовують рідкі полімери та інші речовини, що можуть загуснути від взаємодії з повітрям або від охолодження.

 

Ідея такого виробництва не нова. «Персональні фабрики», різновидом яких є 3D-принтери, відомі вже кілька десятків років. Військові США використовують їх для виробництва деталей у польових умовах, коли потрібно швидко відремонтувати озброєння. Індустріальні дизайнери – щоб створити прототип. Виробники обчислювальних машин – для друку електронних плат. Проблема хіба в тому, що комерційні варіанти таких пристроїв коштують від $55 тисяч, великі за розмірами (десь так з маленьку вантажівку) й використовують закриті, захищені патентами технології та матеріали.

Тому поява дешевих і масових персональних 3D-принтерів спричинить в індустріальному виробництві революцію – за масштабами схожу з тією, що свого часу зробили персональні комп’ютери.

 

Можливість самому виробляти будь-які речі змінить спосіб, у який ми виготовляємо, доставляємо та споживаємо товари. Масове побутове виробництво створить клас незалежних виробників і ринок цифрових моделей (схем об’єктів) для подальшого їх друку. Ці моделі, створені у CAD-програмах, є своєрідним аналогом платонівських ідей. Ідеальні речі чекають свого часу у вигляді файлів в Інтернеті та втілюються в оф-лайні за допомогою 3D-принтерів.

 

Не факт, що ця прекрасна ідея ощасливить усіх. Персональне виробництво може не сподобатися теперішнім корпораціям-виробникам. Що можуть зробити корпорації, легко передбачити. Ми вже маємо принаймні декілька прикладів їх боротьби за збереження нині чинного статус-кво. По-перше, закрите програмове забезпечення, ексклюзивними правами на яке володіє виробник. По-друге, обмеження, які музична індустрія постійно намагається накласти на копіювання цифрового звуку та відео. І в першому, і в другому випадку відповіддю були рухи за "звільнення" інформації: Free/Open source – Вільне/Відкрите програмове забезпечення – замість закритого, та відкриті ліцензії на твори у цифрову добу – Creative Commons замість копірайту.

 

 

За останній рік одразу три групи розробників запропонували проекти "відкритих" 3D-фабрик – як альтернативу закритим технологіям корпорацій.

Fab Labs – група дослідників з Массачусетського інституту технологій – виготовили власний комплекс для «персонального виробництва речей». Речей виробляти він може поки що небагато – але в Індії за його допомогою, наприклад, повертають до життя старі копіри, деталі для яких перестали виробляти на «рідних» фабриках.

 

А команда розробників проекту RepRap поставила перед собою амбітну мету – в поточному році побудувати перший відкритий персональний 3D-принтер, який повністю відтворюватиме… сам себе. Планують, що за його допомогою можна буде, крім усього іншого, надрукувати всі його власні складові частини. Приблизна вартість складових становить менше $1000 – за один раз він здатен друкувати чверть усіх своїх деталей.

 

Нарешті, про найбільш просунутий на сьогодні проект відкритого 3D-принтера – Fab@Home, або фабера, від групи вчених з Корнельського університету, США . Лідером проекту є Ход Ліпсон, професор відділу механічної та аерокосмічної інженерії. Ідея "відкритої машини для виробництва будь-чого", як називає свій 3D-принтер Ліпсон, у тому, щоб "надати охочим доступний набір, який дозволить перейти від моделювання речей на комп’ютері до їх створення у фізичному вигляді, причому з мінімальними зусиллями."

 

Фабер може використовувати десятки різноманітних матеріалів. Це не лише полімери, але й провідники, і навіть деякі метали. Значною популярністю користується друк шоколадом, особливо серед дітей – потім екзотичної форми кондвироби залюбки з’їдають. На сайті проекту можна не лише отримати креслення, схеми та вихідні коди програм для фабера, але й приблизно за $2,5 тисячі замовити набір-конструктор – щоб зібрати фабрику в домашніх умовах.

 

 

"Відкриті" 3D-принтери поки що далекі від досконалості. Однак прогрес безумовно є – початкові моделі друкували значно примітивніші та грубіші вироби. З іншого боку, через доступність матеріалів та низьку ціну саме ці пристрої можуть зробити персональне виробництво по-справжньому масовим. А масовість – вкупі з відкритою конструкцією, яку можна змінювати – призведе до вибухового розвитку персонального виробництва. Скажете, фантастика?

 

Але ж іще десять років тому неможливо було уявити собі «книжкову еспресо-машину», чинні зразки якої вже стоять у публічних бібліотеках у Нью-Йорку та єгипетській Александрії. Диво-апарат розміром у кілька середнього розміру шаф, промисловий зразок якого вже зараз можна придбати за $50 тисяч, дозволяє завантажити з Інтернету та роздрукувати будь-яку книжку. Все просто, як замовити в автоматі каву. Кидаєте гроші – й за лічені хвилини тримаєте в руках новеньку книжку, в твердій кольоровій палітурці, ще теплу від друку.