Надійний метод

«Люди, які пройшли нашу програму реабілітації, у 70–90% випадків цілковито одужують, потреба в наркотиках у них зникає назавжди». Приблизно так звучить типове рекламне оголошен­­ня численних приватних клінік та реабіліта­ційних центрів для наркозалежних. Утім, більшості наркоманів жоден метод не допомагає, і єдине, що їх змушує остаточно кинути колотися, – смерть. Але вітчизняні спеціалісти не полишають надій. Найбільші сподівання на так звану замісну терапію. Наркозалежним замість героїну та ширки |тут і далі див. словничок тут| дають ліки на опіумній основі. Державний наркотик чистіший та безпечніший. І хоча двотижневе лікування коштує тисячу гривень, охочих пройти такий курс більше, ніж місць у програмі із замісної терапії.

 

 

Замісна терапія – це легальна видача наркозалежному пацієнтові нар­­котичного препарату, який за своїми властивостями може замінити нелегальний наркотик. У світі цей метод використовують у більшості випадків під час лікування опіоїдної залежності. В Україні переважно лікують канадським метадоном та індійським бупренорфіном (відомий під ТМ «Еднок»). Особливо багато нарікань викликає опійний препарат метадон, який за своїми властивостями близький до героїну. Численні дослідження довели, що він набагато сильніший за той-таки героїн, який має заміщати. «Метадон дає дуже довгий приход, – пригадує 28-річна Христина. Вона рік кололася метадоном із чорного ринку. – Від герича штирить годин 5–6, від метадону – щонайменше добу. А ломка від нього – це місяць пекла. З нього майже нереально зіскочити, особливо якщо його колоти, а не ковтати в пігулках. Коли я прийшла до реабілітаційного центру лікуватися, то мені так і сказали: спочатку зістрибни з метадону на героїн чи ширку, і тільки потім тебе лікуватимемо».

 

Мета замісної терапії – це підконтрольне вживання замісного пре­­парату, що дає можливість наркоманам відмовитися від вуличних наркотиків. Це, своєю чергою, зменшує ризик підхопити ВІЛ, гепатит С чи інші захворювання. Кінцева мета – ресоціалізація наркомана, тобто повернення його до нормального життя. Більшість прихильників цієї методики вважають, що приблизно протягом півтора року людина за умови правильного ставлення до справи і за бажання може спробувати взагалі звільнитися від наркотиків. Цього можна досягти поступовим зменшенням дози препарату, доведенням її до мінімуму, а потім подоланням за допомогою детоксикації.

 

Противники ж замісної терапії кажуть, що наркоманія – це перед­усім хвороба психологічна. Вони керуються так званим принципом нульової толерантності, тобто твердженням, що хворий або вживає наркотики, або ні. А єдиний шлях виходу з наркоманії – це абстиненція (цілковита відмова). Заміна одного наркотику іншим не вирішить проблеми, окрім того, що суспільство саме платитиме за наркотик хворому, який колись зробив неправильний вибір. «Є досить велика вірогідність того, що метадонова терапія формуватиме нових наркоманів – метадонових, – стверджує Семен Глузман, президент Асоціації психіатрів України. – Відповідно створюватиметь­­ся попит на метадон на чорному ринку». Причому, за статистичними даними західних країн, де замісна терапія використовується десятиріччями, ці побоювання небезпідставні.

 

Навіть прихильники цього методу визнають, що не менш ніж 40% пацієнтів замісної терапії не припиняють вживати вуличні наркотики, адже хочеться кайфу. «За правильно дібраної дози препарат зменшує бажання людини отримувати наркотичну ейфорію, – пояснює Вадим Клорфайн, завідувач стаціонару Пол­­­тавського обласного наркодиспансеру. – І пацієнти не хочуть вжи­­вати інші препарати, бо метадон є досить серйозним медикаментом. ­
У разі використання бупренорфіну цей відсоток набагато нижчий – досить швидко з’являється бажання вживати якість інші стимулятори для досягнення кайфу».

 

Прихильники метадону впевнені, що час покаже, хто є хто. «Ті, хто не сприймає замісної терапії як ліки, дуже швидко відсіюються, – каже Максим Демченко, керівник ГО «Світло надії». – Так уже було з «Едноком». Так само буде й із метадоном – минуть чотири місяці, і люди, які прийшли сюди за кайфом, просто підуть, бо побачать, що тут нічого ловити».

 

 

Найчастіше замісна терапія є підтримувальною, її сенс полягає в тому, що наркоман отримує постійну сталу дозу наркотичного препарату, при цьому не роблячи спроб кинути наркотики. Така програма взагалі не має якихось обмежень – вона може тривати хоч і до самої смерті пацієнта. До 90% учасників метадонової програми назавжди залишаються в ній. Саме це й зумовлює найбільше нарікань у противників цього методу, в авангарді яких перебуває Міністерство внутрішніх справ. Мовляв, держава в такому випадку перебирає на себе функцію наркомафії і легально займається розповсюдженням наркотиків.

«Наркоманія – це хвороба зі стадіями, – водночас визнає Олег Шутяк, перший заступник начальника Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України. – На жаль, є такі стадії, на яких людині простіше колоти наркотик, щоб вона взагалі могла жити і не заважала цього робити іншим».

 

Ще один аргумент прихильників метадонової терапії – метадон на чорному ринку ніколи не зможе замінити ту саму ширку. Хоча б тому, що 1 г цього препарату в нелегальній торгівлі коштує стільки само, скільки й героїн – $120–150, тобто досить дорого для небагатої кишені звичайного українського торчка. Утім, попри це, на вітчизняному наркоринку вже з’явився нелегальний метадон. Правоохоронці стверджують, що виявлений препарат не має стосунку до програми із замісної терапії. «Метадон, який ми вилучаємо на чорному ринку, не із запасів для офіційної програми, – каже Олег Шутяк. – Він має закордонне походження. Найімовірніше, російське. У нашому розпорядженні немає інформації про те, що залучені до програми лікарі або наркомани продають препарати». Але самі лікарі визнають, що досить часто наркомани намагаються винести метадон за межі диспансеру.

 

Натомість у наркологів є претензії до правоохоронних органів. «Усім учасникам нашої програми ми видаємо відповідні посвідчення, – розповідає Вадим Клорфайн. – Коли міліціонери затримують нашого пацієнта і знаходять у нього картку учасника програми, то обурюються: мовляв, понабирали собі папірців, тепер ні з ким працювати. Факт, але міліції потрібні хороші показники роботи, що завжди робилися за рахунок наркоманів. Тепер ми в них цю можливість відбираємо. Звідси й негативна реакція».

 

Так чи інакше, а правоохоронці дуже обережні у висловлюваннях щодо замісної програми. «Ми поки що не можемо говорити про якісь наслідки метадонової терапії, адже вона діє на нашій території тільки кілька років, – підсу­­мовує заступник голови УБНОН. – Ми просто наполягаємо на тому, щоб ця замісна терапія перебувала під суворим контролем держави, передусім МОЗ і МВС». Однак наркологи, принаймні полтавські, проти участі міліції в цій програмі взагалі. «Рішення щодо прийняття в програму ухвалює міждисциплінарна бригада, яка працює на сайті, – пояснює Вадим Клорфайн. – До неї входять лікар-нар­колог, соціальний працівник, медич­­на сестра, лікар-інфек­ціоніст. Ми не бачимо потреби входження до цієї бригади представників правоохоронних органів. Адже мета міліції – просто закрити».

 

 

 

Одним із досить вагомих аргументів супротивників замісної терапії є питання її фінансування. Мовляв, фармацевтичним компаніям потрібен новий ринок збуту, який здобувається упровадженням замісної терапії. На цьому експериментальному етапі майже всі витрати лежать на МБФ «Міжнародний альянс із ВІЛ/СНІДу» та Глобальному фонді боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією. Але злі язики подейкують, що ці фонди саме й займаються лобіюванням інтересів іноземних компаній, які виробляють метадон. Понад те, фонди платитимуть лише доти, доки програма не вкоріниться в Україні, й за 3–4 роки метадон доведеться купувати коштом платників податків. «Упевнений, що міжнародні організації, які стоять за програмами замісної терапії, найперші зацікавлені в тому, щоб вони були основними постачальниками метадону на український ринок, – каже Олег Шутяк. – Я впевнений, що метадону в нашій країні не вироблятимуть. Хіба що рішення буде прийнято на найвищих щаблях влади. Власне, як це вже сталося з прийняттям програми замісної терапії взагалі, коли міліцію просто поставили перед фактом». 

 

Слід зазначити, що в Україні вже випускається препарат для замісної терапії бупренорфіну гідрохлорид під ТМ «Бупрен» на потужностях фармкомпаніїї «Дарниця». У відповідь на запит Тижня головний нарколог України Анатолій Вієвський повідомив, що найближчим часом буде налагоджено випуск бупренорфіну на харківському підприємстві «Здоров’я народу» й одеському «Інтрехім». Тобто запуск вітчизняних метадонових ліній, якщо в них виникне потреба, проблем не викличе. Звісно, якщо він не потрапить із заводських цехів на вулиці, як це сталося з трамадолом (див. Тиждень, № 44, 2008).

 

Самі ж наркомани метадону бояться як вогню. «Поміж нас поширені чутки, що цей препарат спеціально придумали для того, щоб вбити всіх торчків, – розповів Тижню один наркозалежний. – Мовляв, 5 років вживання – і ти труп. Причому я вважаю, що такі чутки запускають «бариги». Адже коли наркомани йдуть у замісну терапію, то припиняють носити гро­­ші на чорний ринок». Громадський діяч Максим Демченко ці підозри поділяє. За його підрахунками, з кожною сотнею наркозалежних, які перейшли на замісну терапію, з наркотрафіку вилучається щонайменше $50 тис. на місяць.

 

Щоправда, не всі наркомани згод­­ні з таким висновком. «У мене є знайомі, які беруть участь у замісній терапії вже рік, і вони, м’яко кажучи, не раді, – розповідає колишня наркоманка Христина. – Вони не живуть нормальним життям – просто пересіли з одного наркотику на інший. Можна сказати, полегшують цим свої наркоманські труднощі. Один із них і далі «доганяється» ширкою».

 

«Нобелівську премію за універсальні ліки від наркотиків досі давати нікому, – підсумовує психіатр Семен Глузман. – Тож доводиться визнати, що замісна терапія – це один із методів боротьби з наркоманією. Звичайно, вельми неоднозна­чний і де в чому небезпечний. Але обійтися без нього на цьому етапі складно, хоча й можливо».