Надія зникає

Світ
19 Березня 2015, 22:18

Маючи майже 80 млн населення й 18-ту за величиною економіку в світі, Іран може бути привабливим ринком. Його поміркований і відкритий для світу президент Гасан Ругані виступає за іноземні інвестиції та робочі місця, які вони можуть створити. Але його надії відкрити економіку розбиваються не просто об санкції та примарність перспективи їх скасування. Йому протидіють і тегеранські консерватори, багато з яких обурюються вже самою думкою про появу закордонних компаній на своїй території. Час теж не на його боці. Економіка Ірану страждає від наслідків обмежень, різкого падіння ціни на нафту й десятиліть неефективного управління, зайве й каза­­ти про вартість фінансової підтримки бойовиків та диктаторів у регіоні. Безробіття серед молоді зростає, а рівень життя падає.

Президентська команда технократів досягла певних успіхів і зупинила найсильніші кровотечі економіки. 11 лютого під час виступу на честь 36-ї річниці революції Ругані сказав, що протягом шести місяців до вересня середньорічний темп зростання економіки становив 4% й це дало їй змогу вийти з дворічної рецесії. Інфляція, яка колись трималася на рівні близько 40%, зараз опустилася до нижче ніж 17%.

Проте багатьом із цих здобутків нині загрожують низькі ціни на нафту. Хоча в Ірані економіка менш залежна від чорного золота, ніж у деяких інших країнах регіону, воно досі дає 42% доходів державної скарбниці. В останньому бюджеті видатки скоротять приблизно на 11% із поправкою на інфляцію, що може зіштовхнути економіку назад у рецесію. Та навіть такий варіант бачиться оптимістичним: спочатку в державний кошторис закладали ціну нафти на рівні $72 за барель. «Питання не в тому, чи хоче уряд вести з нами справи, – сказав один європейський бізнесмен, – а в тому, що вони більше не мають чим платити».

Поміркований президент Ірану Гасан Ругані виступає за іноземні інвестиції та робочі місця, які вони можуть створити

Зменшення доходів держави штовхає Ругані до конфронтації з могутньою Революційною гвардією Ірану. Ця військова сила, яка підтримує клерикальний режим країни, має розлогу бізнес-імпе­рію. Контролюючи морські порти й великі ділянки сухопутного кордону, командири гвардійців навчилися обходити санкції і стали багатими торгівцями, пробуючи свої сили в різних галузях: від телекомунікацій до банків. Коли Ругані говорить про те, що «монополії» повинні платити податки, люди прекрасно розуміють, кого він має на увазі. «Заробити було неможливо, – розповідає Мердад, американець іранського походження, який нещодавно закрив свою крамницю канцелярського приладдя в Тегерані й повернувся до Каліфорнії. – Коли військові чиновники завозять товар із Китаю і не мають платити імпортних мит узагалі, вижити справою на кшталт моєї неможливо».

По бізнесу й надалі б’ють американські та європейські енергетичні й банківські санкції. Оптимістичні сподівання на те, що завдяки ядерній угоді мож­­на буде чекати зняття обмежень, майже зовсім розвіялися. Внутрішні інвестиції зупинили­­ся. Кіль­­ка державних банків, кажу­­ть, ось-ось збанкрутують. Спро­­би обійти санк­­ції тільки погіршили становище в країні й без того корумпованій: у рейтингу антикорупційної організації Trans­­parency International за 2014 рік Іран посів непочесне 136-те місце серед 175 фігурантів.

Закордонні бізнес-гості не перестають заїжджати на чай, але, за оцінками менеджера європейської авіалінії, в іранській столиці їх різко поменшало впродовж останнього кварталу. Є ще й інші ознаки того, що надія зникає: торги на Тегеранській фондовій біржі впали торік на 21%, підскочивши на 131% у 2013-му. Чи не єдиним променем світла залишається туризм, що зріс на 35%, якщо вірити останній офіційній статистиці?

Ругані дуже сподівався на ядерні перемовини, а от його чиновники, схоже, ведуть обережну гру. Ще недавно багато з них заявляли, що хочуть обмежити ділові відносини з Китаєм (який і надалі купував нафту, мовби нічого не сталося), бо він виробляє неякісні товари, порушує обіцян­­ки й не має західних технологій. Зараз таку критику чути рідше.

Зі свого боку, американські чиновники ретельно закручують гайки. Коли торік із Тегерана повернулася велика делегація французьких бізнесменів, багато з них дістали попередження з посольства США в Парижі: поводитись обережно й не підписувати попередніх контрактів з Іраном, якщо вони хочуть зберегти доступ до фінансових ринків Америки. Через кілька місяців схожі перестороги було висловлено і групі німців. Перспектива замороження доларових рахунків у межах американських банківсь­ких санкцій або взагалі втрати доступу до ринків капіталу в Сполучених Штатах остудила ентузіазм до ведення бізнесу в Ірані.

Проте деякі іноземні бізнесмени нарікають, що американські компанії не грають за тими самими правилами. Багато фірм зі США не працюють відкрито в Ірані, а ховаються під вивісками місцевих бізнесменів. За словами одного з таких посередників у нафтовому й банківському бізнесі, частого гостя іранського Міністерства нафтової промисловості, найкращі контракти вже розібрали. «Якщо буде досягнуто домовленості про ядерну програму, на ранок виявиться, що американці вже підписали однорічні опціони з найкращих проектів, – каже він. – Європейці стоятимуть у черзі, але їм зрештою доведеть­­ся торгуватися з Exxon Mobil і Chevron, як це вже було в Лівії».

Такі розмови особливо прикро чути компаніям тих західних держав, які не дуже хотіли запроваджувати санкції. «Нас не залишає відчуття, що американці нас обвели навколо пальця», – сказав один із провідних європейських бізнесменів.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist
Позначки: