У липні у складі французької парламентської делегації ви відвідали Україну. Це був перший візит до нашої держави?
— Так, як сенаторки перший, бо я очолила групу дружби з Україною лише торік восени. Але я вже бувала у вашій країні раніше, підлітком, у рамках шкільної подорожі.
У вас українське коріння?
— Саме так! Це дещо складна історія. У мене українське прізвище, мій дід був українцем, а бабуся росіянкою. Вони були шляхтичами, які виїхали до Франції внаслідок російської революції 1917 року. Зустрілися в Парижі, але ще до мого народження розлучилися. Це пояснює, чому я ніколи не бачила свого українського дідуся.
Ви відвідали Каланчак (Херсонська область), де розташований контрольно-пропускний пункт до анексованого Криму. Чи мали ви можливість поспілкуватися з людьми, які проходили цей КПП?
— Так, я була на лінії зіткнення. Це була подорож-відкриття, але зовсім не туристична, а дуже інтенсивна робоча поїздка, з якої я повернулася виснаженою. Ми мали багато глибоких, якісних зустрічей. Можливо, я не очікувала на такий насичений зміст повідомлень, з якими до нас зверталися.
Під час кожної зустрічі лунали дві теми. Перша — ми хочемо долучитися до Євросоюзу, ми хочемо працювати з Францією та посилити наші двосторонні обміни, і друга — допоможіть нам бути почутими й захистити наш державний суверенітет. Це були справді дві провідні вісі. Напередодні візиту я планувала позиціонуватися як дружній до України політик і водночас не займати виразної антиросійської позиції, зважаючи на мою особисту історію, але це виявилося неймовірно важко здійснити.
Бо дві держави перебувають у стані війни?
— Безперечно! Я усвідомила, що відвідала країну, в якій триває війна. Була дуже здивована реакцією українців, коли казала їм: «Ви можете бути антипутінцями, але ж росіяни — ваші кузени». І мені відповідали: «Ні, росіяни нам — аж ніяк не родичі!» Відчувається, що два народи розділяє дуже глибока прірва. Збройні сутички тривають, і зовсім не зрозуміло, як виходити з ситуації та якими будуть довготривалі наслідки цієї війни.
Під час вашої поїздки багато йшлося про права людини. Поділіться своїми спостереженнями та висновками.
— Я пишалася тим, що представляю Францію, бо президент Макрон належить до тих політиків, які намагаються вирішити всі ці проблеми. Французька підтримка потужна. Нас дуже зворушили свідчення представників кримськотатарського народу. Ми зустрічалися з Мустафою Джемілєвим. Мої колеги — правозахисники, вони сприйняли за честь можливість поспілкуватися з ним і сфотографуватися. Важко уявити, як живуть люди на лінії зіткнення! Ми бачили жінку, яка прийшла пішки зі своїми сумками. Вона живе з одного боку КПП, а її дочка — з протилежного. Жінка хотіла навідатися до доньки, але росіяни її не пропустили. Вона плакала… Було помітно, що це робили, щоб познущатися з людини, що привід — хибний. Звісно, йдеться водночас про людське лихо та про політичну проблему.
Ми у Франції дуже переймаємося тим, як нинішня санітарна криза впливає на дітей, але, не зменшуючи серйозності проблеми, — це не порівняти з тим, як живуть діти в умовах війни в Україні. Я говорила про це з членами делегації, з якою ми зустрілися, і вони пояснили нам, що більшість дітей вивезли з прифронтових територій, бо жити там неможливо. Справді, це надзвичайна ситуація, на яку міжнародна спільнота мусить звернути увагу. Треба знайти шлях, що дасть змогу бути дуже вимогливими з Росією, але не давати їй приводів до звинувачень у русофобії. Ми приїхали, щоб зрозуміти ситуацію. Побачити, констатувати факти й дати свідчення. Я переказала все, про що мене просили, голові Сенату пану Жерару Лашеру. Він дуже уважний до проблем із дотриманням прав людини та до становища дітей. Я також чутлива до дитячої проблематики. Голова Сенату прийняв мене перед поїздкою до України, нині готується його зустріч з головою Верховної Ради. Справи потроху рухаються.
Чи ви мали нагоду зустрітися з дітьми, батьки яких загинули на війні?
— На жаль, ні. Коли я збиралась у поїздку, то не уявляла кількості жертв конфлікту між Росією та Україною. Люди гинуть майже щодня, і на це не дуже зважають. Реальної кількості жертв не знає ніхто. Ми зустрічалися з колишнім воїном, свідчення якого мене дуже зворушили.
Під час візиту чимало уваги приділяли економічним відносинам між Україною та Францією. Відповідно до вашої нинішньої діяльності в Сенаті та попередньої — на посаді мера містечка Неві-сюр-Луар, — вам доводиться багато опікуватися сільськогосподарськими питаннями. Чи було започатковано конкретні проєкти співпраці в цій галузі під час перебування парламентської делегації?
— Думаю, між двома нашими великими сільськогосподарськими країнами можна багато чого робити спільно. Я була вражена всім тим, що відбувається в царині розвитку. Ми перетнули частину України в період збору врожаю. Уся ця армада зернозбиральних комбайнів, що обробляє легендарні українські лани, — такий спогад залишиться зі мною на все життя! Мені було дуже цікаво зустрітися з представниками французьких підприємств, які планують працювати в Україні. Ми мали цікаву розмову з послом України у Франції: рухатися варто крок за кроком, наче виплітати мереживо. Знайомити між собою ініціаторів французьких та українських проєктів, щоб, як кажуть у Франції, «зробився майонез». Можливо, це слід вирішувати не на національному рівні, а більше шляхом горизонтальної співпраці. Я справді є представницею сільськогосподарських мереж, мій тато був ветлікарем. Україна — потужна сільськогосподарська країна. Гадаю, французи могли б допомогти українцям, наприклад, технологіями в галузі селекції. Мусимо також співпрацювати в проєктах, пов’язаних з кліматичними змінами й тими, що стосуються виробництва чистої питної води…
Ви зустрічалися в Україні з жінками-підприємцями. Чи важлива для вас жіноча проблематика?
— Так. Зустріч організувала франко-українська торговельна палата, вона дуже активна. Я почувалася зворушеною, коли нагороджувала відзнакою «З першого погляду» двох вдів, одна з яких — удова військового. Вони обидві розвивають успішні проєкти в сільськогосподарському виробництві. Це повністю моя тема! Я була щаслива висловити їм підтримку й захват. Україна — неначе скороварка, що аж кипить енергією. Вражає, як ця енергія виринає з усіх усюд. Країна прагне розвиватися. Вона хоче стати справді європейською та має на це сили.
Чи є вже проєкти між вашим регіоном — Бургундія Франш-Комте та українськими партнерами?
— Наскільки я знаю, ще ні. Але сподіваюся запропонувати побратимство між містом Невер та одним з українських міст. Невер — дуже активний, динамічний, цікавий. Тут можлива конкретика.
—————-
Надія Соллогуб народилась у 1961 році в місті Невер, Франція. У 2008—2017 роках була мером міста Неві-сюр-Луар у Бургундії. З 24 вересня 2017 року — сенаторка від департаменту Невер регіону Бургундія Франш-Комте. Членкиня фракції Союз демократів, радикалів і лібералів у Сенаті Франції, не належить до жодної політичної партії. Голова групи дружби Франція — Україна в Сенаті Франції.