Однак звідки мало б узятися таке оновлення? Від правлячих політичних еліт цього вже навряд чи можна чекати. Вони натомість через опортунізм, неспроможність і невігластво змагаються в дедалі більших поступках новому авторитаризмові, якщо не відразу дозволяють йому відкрито себе корумпувати.
Нещодавно Парламентська асамблея Ради Європи без жодних умов повернула Росії право голосу, якого Москву позбавили через її агресію в Україні та численні серйозні порушення прав людини. Ба гірше, задля втихомирення авторитарного режиму РЄ відмовилася від власних правил, погодившись не застосовувати санкцій у разі майбутніх порушень її членами прав людини та міжнародного права. Окрім того, орган толеруватиме членів російської делегації, які внесені в санкційні списки Євросоюзу. Ця ганебна капітуляція — жахливий сигнал того, що незабаром можуть упасти й санкції ЄС.
Читайте також: Чи мають діти вчитися людських цінностей на алгоритмах?
Проте до своєї злочинної насильницької політики Путін отримує заохочення від іншої, ще могутнішої сторони. На саміті G20 в Осаці президент Сполучених Штатів і володар Кремля в демонстративній змові позували на камери перед світовою громадськістю, щоб дуетом познущатися з вільних медіа та інституцій ліберальної демократії. Трамп нахвалював Путіна як «класного чувака», із яким у нього «дуже добрі стосунки». І відбувалося це на тлі вбивчого бомбардування цивільного населення в сирійському Ідлібі російською військовою авіацією, у час, коли Путін і далі нелегально утримує в ув’язненні 24 моряків та багатьох інших громадян України, не кажучи вже про анексію Криму та окупацію Донбасу. Оскільки розслідування спецпрокурора Мюллера, яке стосувалося російського впливу на американські вибори, не привело до кримінального переслідування Трампа, скидається на те, що у своєму братанні з Путіним президент США більше не має жодних обмежень. І хоча нині цьому ще протистоїть Сенат, який днями збільшив військову допомогу Україні до $300 млн, та щонайпізніше після можливого переобрання Трампа доведеться прийняти те, що він віддасть своєму другові Путіну бажані зони впливу.
За хронічної поступливості Заходу господар Кремля вирішив, що настав момент проголосити в інтерв’ю британській Financial Times західний лібералізм застарілим. При цьому він вдався до наклепницького твердження, мовляв, «ліберальна ідея» передбачає, що «мігрантам дозволено безкарно вбивати, грабувати й ґвалтувати, бо їхні права слід захищати». Цинізм цієї брехливої пропаганди ледве чи можна перевершити, зважаючи на те, що в Росії роками безкарно вбивають незручних журналістів і критиків, пов’язані з Кремлем мафіозні структури без жодного контролю правової держави розкрадають національні багатства, а путінські солдати безкарно скоюють найтяжчі воєнні злочини від України до Сирії.
Однак обурення цією вербальною агресією Путіна з боку представників ліберальної демократії не було. Хоча для всіх, кому важливе збереження ліберальної демократії, нахабні атаки Путіна мали би стати сигналом прокинутися. Щотижневі масові акції під російськими посольствами на Заході могли б продемонструвати Кремлю, що західний лібералізм аж ніяк не вмирає і не безсилий.
Читайте також: Штучний інтелект в очікуванні нового лідера
Проте це наразі залишається лише мрією. Та в різкому контрасті до прогресуючого самоприниження демократичного Заходу суспільство в Грузії саме постає проти путінського неоімперіалізму та його приспішників у власній країні. Перед обличчям їхнього відважного прагнення до свободи умиротворювачі Путіна в західних столицях мали б крізь землю провалитися від сорому. Утім, сподіватися, що грузини дістануть звідти підтримку, не доводиться. На Заході давно надто сильним стало прагнення скоритися злочинній енергії путінського режиму. А той тим часом на грузинську непокору реагує звичними методами залякування, економічними та військовими утисками, і, як зазвичай, без жодних наслідків для себе.
Однак участь сотень тисяч громадян Чехії в протестах проти підозрюваного в корупції глави уряду Бабіша — найбільший громадянський протест після 1989 року — демонструє, що грузини у своїй справі все-таки не самотні. Імовірно, остання надія на повернення моці вільного Заходу криється в зростаючій самосвідомості ліберальних сил, що з’являються в Східній Європі. Як колись дисиденти під комуністичним правлінням оживили західну ідею свободи, імпульс до ренесансу західних цінностей сьогодні міг би виходити від нових громадянських рухів у Східній Європі. Саме тому, що тамтешні суспільства вже набувають інтенсивного поганого досвіду з авторитарною регресією.