Для ексканцлера ФРН Ґергарда Шредера та подібних до нього в європейському енергетичному секторі війна між Росією та Україною не обов’язково означає кінець бізнесу. Ймовірно, вони лише чекають слушної миті для відновлення зв’язків. Про це пише старший науковий співробітник Atlantic Council Алан Райлі на шпальтах The National Interest. Наразі експорт «Газпрому» до ЄС значно впав. А проте, багато ділових і політичних лідерів прагнуть повернутися до попереднього стану речей.
Науковець пише, що, на перший погляд, так звана повторна «шредеризація» виглядає неможливою: імпорт російського трубопровідного газу до Європи впав зі 40% європейського імпорту до приблизно 5%. До того ж німецькі чиновники часто повторюють тезу про диверсифікацію в енергетиці. Німеччина купуватиме норвезький природний газ, СПГ, енергію вітру і сонця. Водночас імпорт російського СПГ зріс. Поставки російського СПГ в ЄС займають лише друге місце після поставок СПГ зі США, нагадує Райлі.
«Система економічної та політичної підтримки імпорту російських енергоносіїв у Західній Європі не зникла. Можливо, наразі вона шукає меншої видимості, але ця система підтримки готова відновити роботу та проштовхнути російський газ у першу слушну хвилину», – пише Райлі. У Німеччині прем’єр-міністр Саксонії Міхаель Кречмер закликав відремонтувати «Північний потік-1» і відновити потік російського газу. Він використовує як виправдання для цього припинення роботи трьох німецьких АЕС.
Читайте також: Пшемислав Журавський вель Ґраєвський: Україні загрожує найбільша небезпека від імовірної реалізації проєкту «Північний потік-2»
Аргумент щодо відновлення імпорту через «Північний потік-1» – послідовний крок у ширшій стратегії німецьких прихильників російського газу, вважає науковець. Вони знають, що Німеччину буде важко забезпечити достатньою кількістю альтернативних джерел енергії з фактичним припиненням закупівель у РФ. Потрібна лише холодна зима та купівля Китаєм достатньої кількості рідкого природного газу на світових ринках, аби ціни на нього різко зросли. Тоді аргументи на користь ремонту «Північного потоку-1» «всього за $500 млн» означатимуть повернення до звичайного бізнесу.
Водночас в Італії одного з членів російсько-італійського енергетичного пулу Паоло Скароні обрали головою правління італійського енергогіганта ENEL. Раніше Скароні був гендиректором іншої великої італійської енергетичної компанії ENI. Тоді ж бізнесмен розвинув міцні стосунки з Путіним, зазначає Райлі. Він також підтримував і частково фінансував проєкт «Південний потік».
Читайте також: Путін перекрив «Північний потік-1», але паніки на ринку не сталося. Ціни не електрику навіть знизилися – die Welt
«ENI під керівництвом Скароні також застовбичила Італію в російській газовій мережі, уклавши довгострокові газові контракти з Газпромом і придбавши газові родовища в Росії… Як і багато інших, подібних до нього, Скароні не показав переосмислення чи каяття у своїх діях. Він і далі стверджував, що Італії треба російський газ ще на 10 років, і виступав проти російських санкцій», – пояснює автор.
На його думку, дії Скароні, Шредера та інших представників західноєвропейського енергетичного істеблішменту фактично спонукали Путіна задуматися про вторгнення в Україну.
Назагал аргумент про потребу відновлення російського енергетичного імпорту наводитимуть не лише в Німеччині. «Шредеризація» та пошук можливих шляхів повернення до неї була і залишається характерною рисою західноєвропейського енергетичного сектора в цілому, вважає Алан Райлі.