Джерард Бейкер вважає, що попри все, Консервативна партія Британії є найуспішнішою політсилою в історії демократії. Завдяки своїй ідеологічній гнучкості вона втрималась у століття змін біля керма протягом майже двох третин цього часу. Поряд з цим, вона була стійкою у обстоюванні своїх головних цінностей, і тому – коли йдеться про захист Західної цивілізації – може претендувати на унікальний статус.
Але, констатує Бейкер, зараз британські консерватори далеко не на злеті. Найнижчою точкою падіння Бейкер називає «трагікомічний крах» уряду Ліз Трасс – «жінки, яка явно не в собі» та «політика з амбіціями, які настільки перевищують її мізерні можливості, що вона не змогла пережити навіть салат» [залишений у холодильнику, — Ред].
Розгрібати цю кризу доведеться новому прем’єр-міністру Ріші Сунаку. Його Бейкер характеризує як стриманого банкіра, котрий компенсує знаннями бухгалтерського обліку нестачу харизми (у порівнянні з Борісом Джонсоном). Після призначення Сунака, Британія, на думку автора, може отримати якусь стабільність. Утім лише через деякий час.
Читайте також: Шок і хаос Сполученого Королівства
Деякі критики пояснюють хаос у британській політиці наслідками Brexit та пандемії, які буцімто позбавили розуму всіх керівників. Тимчасом Бейкер переконаний, що причина криється ще й у «запаморочливому падінні якості» західних лідерів. «На Заході нас очолює забагато неповноцінних людей, яким не варто доручати відповідальність за набір Lego, не кажучи вже про будівництво національного уряду», – пише він.
На думку Бейкера, «управління перетворилося на перформативну вправу, в яку дедалі частіше грає група професійних політичних діячів, які ніколи не складали платіжну відомість, не одягали уніформу і не створювали нічого іншого, окрім гостро сформульованого прес-релізу».
«Здійснивши Brexit шляхом вмілого спрямування сучасного популістського запиту на посилення національного самовизначення, консерватори розділилися щодо того, як змусити це працювати. Одне бачення — це динамічна неоліберальна нірвана, «Сінгапур на Темзі», в якому Британія відновлює свою глобальну конкурентоспроможність через зниження податків, скорочення уряду, відкритість до імміграції, — пише Бейкер. — Це був короткочасний експеримент Трасс. Він зазнав краху через зіткнення з ринковою реальністю, і, крім того, суперечить настроям консерваторів і багатьох прихильників Brexit. Це колишні прихильники лейбористської партії з робітничого класу, які у своєму баченні незалежної Британії прагнуть до безпеки сильної держави, що визначається більш потужним почуттям спільноти, в якій уряд забезпечує міцну систему соціального забезпечення та державні послуги».
Читайте також: На порозі великих змін
Аналогічний тренд Бейкер помічає і у Сполучених Штатах:
«У політиці США є сильні відгомони у зростанні націонал-популістського консерватизму, який підтримується виборцями з робітничого класу, котрі лишились непочутими. Вони також бачать у сильнішій національній ідентичності можливість для більш згуртованої спільноти та скептично ставляться до вільної торгівлі, імміграції та зниження податків для бізнесу».
На думку колумніста, спроба Британії примирити ці дві тенденції породила жалюгідний хаос і зробила прихід лівого уряду неминучим.