Чомусь на нібито спокійному житомирському напрямку блокпостів – сьогодні на них чергують і ДАЇшники, і озброєні бійці Національної гвардії, і пересічні активісти –набагато більше, ніж на під’їздах до столиці з боку буремної Одеси. Сказати, що чергові на трасах оснащені добре – збрехати. У багатьох хлопців немає бронежилетів – хіба що каски які, як відомо, захищають лише від осколків.
Втім, є бойовий дух. Над грудами набитих піском мішків із заздалегідь підготованими «бійницями» майорять українські прапори. Деякі барикади й самі пофарбовані у синьо-жовті кольори. Гарно, хоч і не дуже надійно… Втім, як звітують бійці – зараз тут все, на щастя, все одно абсолютно спокійно.
Де закінчується революція
У Вінниці теж посилюють заходи безпеки. Біля місцевої «книжки» – величезної адміністративної будівлі на Хмельницькому шосе – скупчення міліцейських автівок. Міліціонери шикуються перед будівлею та вислуховують настанови керівництва щодо запебезпечення порядку в місті. Щоправда, він тут і так панує.
Елітні батальони міліції звідси відправляють на Схід – так, в ніч з 4 на 5 травня «обороняти» Харків вирушили понад 200 тутешніх міліціонерів. Саму ж Вінницю охороняють не тільки міліціонери, а й війська – за словами мера міста, у квітні Вінниця підписала договір із військовою частиною про послуги з охорони, зокрема охорону порядку під час масових акцій.
Читайте також: Українське питання для Європейського парламенту
Виколупана бруківка в центрі, пояснюють місцеві – і та не «бойова». Просто старенька. Про революцію тут сьогодні нагадують тільки патріотичні графіті на зеленому будівельному паркані поряд із місцевою ОДА, яку у розпал Євромайдану в регіонах теж захоплювали місцеві активісти. «На одному з верхніх поверхів постійно стояли СБУшники зі зброєю, – згадує один з учасників тих подій. – Не пускали нікого до кількох кабінетів із документами – попередили, що стрілятимуть». Цитує співробітників Служби безпеки: «Тут ваша революція закінчується».
Попри цю тезу та сьогоднішню стабільність у місті, для декого бойові будні тільки починаються. Наприклад, сьогодні вінницькі чоловіки масово вступають до лав батальону «Народний дозор» – патрульної служби, що буде складатися з пересічних громадян. Вони охоронятимуть власні райони. У «Народний дозор», розповідають на площі Небесної сотні, у одному з наметів на якій можна записатися в патрульні, беруть повнолітніх чоловіків без судимостей та з хорошою фізичною підготовкою.
З обох боків
Біля фонтанів на набережній Південного Бугу відпочивають матусі з дітьми. Лунає класична музика. На вулицях немає ані озброєних людей, ані людей у камуфляжі – зате є візочки з морозивом. Ледь не готовна подія у місті, сміються його мешканці – час від часу ходити знімати російський прапор з місцевого відділення російського банку ВТБ. Кажуть, у банку вже й великі триколори скінчилися. Залишися малесенькі на пластикових «паличках» – такі, якими заповнилися московські смітники після першотравневої демонстрації у столиці РФ.
Зате є у місті свої герої та антигерої – вихідці з цього милого містечка. Родом з Вінничини права рука Ігоря «Стрілка» Гіркина, лідера сепаратистів Донбасу – це Сергій «Абвер» Здрилюк. Щоправда, у Оратові він лише народився 42 роки тому. А останні 15 років мешкав у Криму.
Читайте також: Одеса: весь Майдан за один день
Родом з Вінничини і 20-річний десантник Павло Коваленко, який днями загинув під Слов’янськом. «…Бій був коротким і жорстким. Якби хлопцям дали наказ стріляти на ураження, ряди терористів сильно б поріділи. А так стріляли в повітря і по ногах. Але й цього вистачило, щоб дуже швидко відбити охоту у цих дегенератів грати у війнушку», – один з останніх постів бійця у соцмережі. 5 травня хлопця поховали вдома, у селі Рахнівка Гайсинського району. Кажуть, людей на похорон прийшло дуже багато.
Не буря
На тролейбусах в місті можна побачити намальовані вишеньки. Є тут навіть район із такою чудовою назвою – Вишенька. І вкрай актуальна сьогодні давня легенда, що є однією з версій пояснення як назви району, так і назви самого містечка.
Кажуть, жили на березі Бугу дві сестри – Вишенька та Вінничка. Вишенька зі своїм чоловіком жила на правому березі Бугу, а Вінничка – на лівому.
Жили вони добре. Але якось раптом перестали співати пташки, сховалося сонце. То «не вітер вив, не буря надходила, а страшні вороженьки понад Бугом чорний копоть підняли».
Читайте також: Росіяни, що підтримували Майдан, бояться повертатися додому та не можуть попросити політичного притулку
«Оточили зненацька домівки Вишеньки і Віннички, хотіли всіх в полон забрати, на східних ринках молодичок продати. Виходу не було. Краще смерть, ніж довга і чорна неволя. Вінничка першою запалила свою хату, – розповідає легенда. – Сестра Вишенька побачила вогонь за Бугом і також розвела вогонь в оточеній хаті».
Проминули літа. На ці місця прийшли нові люди. Вони побачили згарища, дізналися про долю Віннички і Вишеньки й назвали іменами сестер річки, що несуть свої води до Південного Бугу.