На своїх помилках

Як розвиватиметься економічна криза в Україні та який запас міцності у нашої банківської системи? Щоб відповісти на ці запитання, слід визначити причини економічної кризи, зрозуміти її природу. У Західній Європі та США криза розпочалася з проблем у фінансовому секторі. Банківські активи на 50–80% були сформовані з цінних паперів, що знецінилися. Уряд США спробував викупити такі активи, витратив на це понад $400 млрд, потім зрозумів, що ресурсів катастрофічно бракує, застосував рефінансування і вдався до націоналізації фінустанов. З фінансового сектору криза на Заході перейшла в реальний – підприємства перестали отримувати ресурси, оскільки вільні кошти банки спрямовували на латання дірок у власних балансах.

 

В Україні ситуація розвивалася за принципово іншим сценарієм. Ще в жовтні минулого року банківська система була у відмінному стані. Її активи сягали 755 млрд грн, при цьому частка активів у цінних паперах була вкрай незначною, адже НБУ зобов’язав формувати під них стовідсоткові резерви, а це було невигідно. Кредитний портфель банків на 1 жовтня 2008 року становив 628 млрд грн…

 

У нас криза почалася не з фінансового, а з реального сектору. Різке зниження попиту на експортовану сировину спровокувало зменшення обсягів промислового виробництва і формування дефіциту поточного рахунка платіжного балансу. Як наслідок – гривня почала девальвувати. За таких умов погіршилося фінансове становище підприємств, виникли проблеми з обслуговуванням боргів перед банками. Падіння курсу гривні до долара США підірвало платоспроможність фізосіб, яким стає дедалі важче повертати кредити. Ресурсні кондиції банківської системи погіршуються – фінустанови не кредитують реального сектору. Підприємства отримують менше ресурсів, менше виробляють продукції, менше експортують, їхні доходи знижуються… Навіть якщо
уявити, що в банків є вільні ресурси, все одно незрозуміло, кому їх надавати. Наприклад, не можна кредитувати металургію, тому що вироблений підприємствами метал неможливо продати. Не можна кредитувати й будівельну галузь, доки забудовники не погодяться знизити ціни на нерухомість і не почнеться її продаж з огляду на платоспроможний попит. Тоді виникнуть передумови для відновлення руху коштів у будівництві, ресурси для цього є – фізособи вивели з банків понад 70 млрд грн.

 

Загалом перш ніж говорити про кредитування реального сектору, слід повернути довіру вкладників до банків і гривні. А ступінь і глибина падіння української економіки залежать від того, коли і якої якості антикризову програму розробить уряд і коли її почнуть реалізувати. Досі банківська система України працює фактично без підтримки держави. Хоча, приміром, у Росії на підтримку фінансового сектору витратили близько $160 млрд бюджетних резервів. А в нас лише НБУ провів рефінансування на 55 млрд грн, частково компенсувавши виведення депозитів, які забрали з банків. Запас міцності в українських банків є й тепер, але важко сказати, чи довго вони протримаються. При цьому я не закликаю уряд давати банкам гроші. Йдеться про те, що потрібно розпочати кредитування економіки, наприклад, шляхом упровадження бюджетних програм здешевлення кредитів. За умов кризи кредитний механізм запрацює лише тоді, коли влада визначить точки секторального відновлення економіки, сегменти виробництва продукції, на яку є платоспроможний попит. Відповідні підприємства й потрібно підтримувати. До таких сегментів належать АПК і легка промисловість, малий і середній бізнес, але їх кредитування можливе лише за сприяння держави. На жаль, в Україні економічна криза тісно переплітається з політичною, а це вибухова суміш.

 

Якщо механізм занепаду економіки не зупинити, наслідки можуть бути вкрай сумними. Приміром, Аргентині відновлення банківської системи після системної кризи обійшлося у 40% ВВП.