Проте в цьому немає нічого нового. Чехи часто розділяються, коли опиняються під геополітичним тиском: одні стають на бік Сходу, інші – Заходу. Так було тоді, коли над Чехословаччиною нависала загроза з боку нацистської Німеччини в 1938 році, і за німецької окупації у 1939–1945-му, а також під час Празької весни 1968-го, коли закінчився наступ радянських танків.
Здавалося, якщо Чеська Республіка від 1999 року є членом НАТО і з весни 2004-го – Європейського Союзу, то питання її вектора в міжнародній політиці вже давно вирішені. На жаль, як виявилося, ні. Останні події знову викликали напружені дискусії і навіть протести.
вітові інформагенції повідомили, що під час урочистостей з нагоди 70-ї річниці закінчення Другої світової війни Москву відвідає лише один президент із країн ЄС, а саме Мілош Земан. Пояснювати цю заяву чеській громадськості мусила не лише Адміністрація, а й прем’єр-міністр. Безперечно, чеський лідер міг би вшанувати пам’ять 150 тис. загиблих визволителів Чехословаччини набагато людяніше й політично далекоглядніше, якби залишився вдома. Адже більшість його співвітчизників дуже критично поставилася до його рішення асистувати Путіну на Червоній площі.
Інша обговорювана подія – чотириденний прохід конвою американської армії через Чеську Республіку наприкінці березня – на початку квітня, коли військові поверталися з навчань у країнах Балтії до бази в західнонімецькому місті Фільзек. Уряд Чехії схвалив переміщення територією держави солдатів США, пояснюючи це тим, що йдеться про співпрацю відповідно до зобов’язань, які випливають із членства у НАТО. І все одно акція привернула до себе посилену увагу, зокрема лівих ЗМІ, а комуністичні провідники навіть закликали виходити на протести й блокувати пересування конвою.
Загалом землями Чехії пройшло 120 бронемашин та 520 вояків американського 2-го механізованого полку. Траси й магістралі для них вибирали так, щоб якомога менше порушити й ускладнити рух. Американці ночували й відпочивали в казармах чеської армії, а також ушанували пам’ять військовослужбовців Сполучених Штатів, які 70 років тому звільняли від нацистів територію Західної та Південної Чехії. Зазвичай такі військові переходи здійснюють за допомогою залізниці: це привертає меншу увагу громадськості. Американські бронетранспортери викликають на вулицях чеських міст посилені емоції, зокрема, й тому, що їхній прохід вважають демонстрацією військової сили та присутності США в Центральній Європі. Іншими словами, мова про застереження для Москви. Прозахідно настроєна частина населення вітала американців із чеськими прапорами в руках. Прихильники Росії збиралися протестувати.
Суть протиріч криється в різниці поглядів та відповідно оцінок ролі СРСР і США у звільненні Чехословаччини 1945 року. Важливе значення тут мав, зокрема, 40-річний негативний досвід співжиття з радянським режимом аж до 1989-го. Для Чехії розпад радянської імперії не катастрофа, а радше навпаки.
Більшість чеського населення притримується думки, що Радянський Союз дуже допоміг подолати нацизм, тому ми так вшановуємо пам’ять червоноармійців. Однак не можна погодитися з думкою, що в Другій світовій війні переміг СРСР і це дає право Російській Федерації втручатися в політику тих держав, на землю яких ступив чобіт її вояка. Велику тривогу серед європейців викликали слова посла РФ у Копенгагені, який нещодавно погрожував данському урядові, що Москва спрямує ядерні ракети на цілі в Данії, коли та приєднається до натовської системи ПРО.
Погроз і тиску Кремля останнім часом було стільки, що нинішню ситуацію можна розглядати як прагнення викликати міжнародний конфлікт. Така політика не лише дестабілізує найближчих сусідів Росії, а й негативно впливає на ситуацію в Європі загалом. Звичайно, Захід повинен адекватно відреагувати. Адже росіяни мають усвідомити, що путінська агресія може довести їхню країну до трагедії. Зміна політичного курсу Кремля – основна передумова життя в мирі й злагоді для всіх у Європі. Ми хочемо не боятися Росії, а поважати в ній солідного й достойного партнера.