Україна вступила в нову смугу свого життя. По-перше, захисна парасоля НАТО для нашої країни віддалилася як мінімум на десятиріччя. По-друге, ніхто з українських партнерів не надасть воєнної допомоги Україні (включно з РФ і США, котрі дали відповідні гарантії під час її ядерного роззброєння). При цьому російсько-грузинський воєнний конфлікт підтвердив, що канони міжнародного права практично не діють. По-третє, має місце безпрецедентний тиск із боку Росії, в якому можна побачити наміри змінити зовнішньополітичний курс України, розколоти її й навіть приєднати до Росії частину українських територій. Російська влада досить відверто заявила про територіальні претензії й про те, що Чорноморський флот РФ буде дислокуватися на території України й після 2017 року, коли спливе термін дії договору про базування ЧФ у Севастополі. Й, нарешті, днями в Держдумі з’явився проект змін до Федерального закону «Про оборону», що передбачає використовувати збройні сили РФ на території інших держав, зокрема з метою «захисту громадян Російської Федерації за кордоном». Прийняття згаданого закону, який буде правильно назвати «Право російських військовослужбовців на окупацію», створює умови для проведення будь-якого рівня провокацій у Криму, на Південному Сході України чи в Придністров’ї. З подальшим воєнним втручанням.
Проте поки, на цьому етапі, Росії потрібна не «підкорена Україна», а «політично лояльна, проросійська Україна». У РФ поки ще досить багато невоєнних інструментів впливу на Україну, ефективне використання яких робить застосування військової сили недоцільним. Російській владі, котра де-факто не визнає Україну незалежною державою, а український народ вважає частиною російського, вигідніше розв’язати проблему здобуття України мирним шляхом. Особливо, коли взяти до уваги зростання в Україні кількості проросійськи налаштованого населення, зокрема політиків і представників інтелектуальної еліти.
І все ж для України рівень загрози провокацій із боку Росії з подальшим застосуванням військових формувань послідовно зростатиме з наближенням 2017 року, якщо Кремль не побачить прогресу в пролонгації договору про перебування ЧФ РФ у Севастополі.
Україна реально не готова до такого повороту. Збройні Сили України не мають адекватної зброї стримування, її застарілі ракети «СКАД» і «Точка-У» давно не відповідають рівню загроз. Система ППО фактично зруйнована через її технічну вичерпаність. Зенітно-ракетні системи С-300 і «Бук» давно потребують модернізації, а з 112 бойових літаків у повітря може здійнятися лише 31. За всі роки української незалежності в ЗСУ не з’явилося жодного зразка нової військової техніки, що реально підсилила б обороноздатність держави (див. стор. 34). Озброєння й військова техніка ЗСУ вже на покоління відстають від арсеналів армій багатьох країн.
Військово-політичне керівницво країни просто зобов’язане переглянути підходи до організації обороноздатності. Для початку переглянути пріоритетність програм, віддавши перевагу системі ППО й неядерним силам стримування. У другій черзі проектів має стояти модернізація бойової авіації та доведення до серії проекту Ан-70. Програми на кшталт побудови корвета, закупівлі танків можуть реалізовуватися лише в тому разі, якщо рівень фінансування переозброєння перевищуватиме $700–800 млн на рік.
Для відродження державної системи протиповітряної оборони необхідно в найкоротші терміни організувати й провести ремонт наявних засобів ППО (документація та відповідна ліцензія є в ДП «Укроборонсервіс»). Акцентувати увагу на модернізації ЗРК «Бук», і на основі напрацювань із удосконалення ракети цього комплексу й ракети «повітря-повітря» Р-27 вийти на створення національної ракети середнього радіуса дії. За цей проект готові взятися відразу кілька українських конструкторських бюро.
Нарешті, треба зосередитися на створенні національного ОТРК – оперативно-тактичного ракетного комплексу, єдиного нового типу озброєнь, який може суттєво підвищити обороноздатність країни. Причому Україна може створити ОТРК самостійно, без закордонних партнерів. Якщо на переозброєння щороку виділятимуть $0,8–1,5 млрд (при збалансованому бюджеті), вже до 2015 року можна оснастити ракетами неядерний щит стримування. Відтак Україна зможе реально і запобігати зовнішній агресії, і відбивати її.