Це – нормальна реакція. Психіка будь-якої людини погано переносить тривале наднапруження. Людина чекає будь-якого приводу для розрядки. Й коли цей привід з’являється, вона віддається пориву.
Але, крім психіки, людина має розум. І відчуття справедливості. Обидві ці риси не дозволяють сьогодні розслаблятись надміру.
Наразі Віктор Янукович ще не підписав прийняті закони. Утім, сумнівів у його підписі немає. Проте відчуття справедливості не буде після цього задоволене.
Адже скасування так званих законів через легітимну процедуру ніби підтверджує й легітимність їхнього прийняття. Ні, звісно, це добре, що низка депутатів, зокрема з так званої «групи Ахметова», влаштували хоч би підкилимний бунт проти спроби «партії війни» ще сильніше закрутити гайки, аж до введення надзвичайного стану, виведення на вулиць військ, та чого завгодно. Але погано те, що український парламент (чи не доцільно б і це слово нині взяти в лапки?) перейшов черговий рубікон беззаконня. Наступного разу їм буде це легше зробити.
І, звісно, жодні закони не воскресять загиблих. Ба навіть не повернуть здоров’я живим. Щоправда, у цьому відношенні можна було б дещо зробити. Скажімо, постраждалим міліціонерам держава не лише оплачує лікування, а й гарантувала матеріальну допомогу. Напевне, це логічно. Проте чи не логічно було б державі якось допомогти й тим постраждалим, котрі зазнали каліцтв і поранень від її, держави, охоронців?
Авжеж, скажуть нам, подавайте до суду. А між тим, судді хто? Нікому з суддів, котрі виносили відверто беззаконні вироки про арешти активістів (не всі ці вироки були цілком беззаконними, але таких було багато), явно не загрожує навіть «дисциплінарка». Нічого не загрожує міліціонерам райвідділків, які приймали під варту, а то й самі затримували поранених у приймальних покоях лікарень, не цікавлячись доказами їхньої провини. До речі, моральна відповідальність медиків у цій ситуації – теж цікаве питання.
Всі ці питання могла б поставити парламентська опозиція. Але максимум, на що вона здатна – говорити про амністію затриманим та (дуже несміливо) про розпуск «Беркуту». Через дії якого ще 30 листопада, між іншим, і почалося те, що почалося. Знов-таки, з тими звірми-птахами в погонах, що «на захисті правопорядку» напрацювали не те що на звільнення, а на серйозні тюремні терміни, теж явно нічого не відбудеться.
Відчуття справедливості, між тим – двогостра річ. Сьогодні одні щирі прихильники Майдану стверджують, що краще хоч такий компроміс, ніж громадянська війна. І в цьому вони мають рацію. Інші говорять, що поганий мир кращий за добру війну, але це не має відношення до справедливсті – а людям потрібна саме справедливість. І це правда теж.
Разом із тим, вони забувають про інший бік. Де, як ми переконалися, теж вистачає переконаних у своїй правоті. І серед них є ті, хто щиро не розуміє навіть такого «компромісу». На їхню думку, Майдан треба було роздушити танками – й по всьому. А ті, хто викрав активістів Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, що коштувало обом каліцтв і одному, врешті-решт, життя – для них герої. Як і «тітушки», що гамселили людей у регіонах.
І тут ми вмикаємо розум. Тому що справа не лише у відчутті справедливості. І не тільки в уже пролитій крові. А в тому, що збереглися підстави для нової.
Бо тепер у країні є такі політичні чинник, як «коктейлі Молотова» й «тітушки». І ті, хто ними користувався, вже аналізують свої помилки, а незабаром почнуть розробляти нові, «досконаліші» стратегії.
Не варто заколисувати себе словами про «новий народ», який тепер «ніколи не дозволить». У влади завжди більше можливостей будь-що не дозволити. І в нинішньої влади є великий інтерес протягом наступного року зробити так, щоб на тих же президентських виборах-2015 не допустити жодного протесту. Навіть найменшого і наймирнішого.
Влада безсумнівно зробила для себе висновки: якщо вчасно не виполоти маленьку стеблинку, вона таки проросте навіть крізь асфальт. Тож у найближчі місяці там будуть серйозно зайняті створенням новітніх технік і засобів бетонування території. Перевага влади тут у тому, що вона має можливості діяти на випередження. Тоді як Майдан, мирний чи ні, завжди стається тільки як дія у відповідь.
Хоч якось зарадити цьому могла б «реєстрова опозиція». Постійні вимоги покарання тих, хто винен у позасудових розправах та перевищенні повноважень. Вжиття всіх можливих політичних і юридичних заходів для «часткової люстрації» хоч би найскандальніших представників судової влади та силовиків.
Адже маємо ситуацію, коли важлива якраз не «зміна системи» у вигляді зміни слів на папері, а зміна окремих осіб як реалізація невідвротності покарання, що його вимагає Закон. Без цього на Закон плюватимуть і далі, яку реформу Конституції не проведи. І – це важливо – навіть дострокові президентські вибори (на які поки що шансів немає) НІЧОГО НЕ ЗМІНЯТЬ.
До речі, всього можна було б уникнути, якби питання невідворотності покарання ставилося з самого початку. Наприклад, створення слідчих комісій із залученням усіх сторін, котрі стимулювали б і контролювали б слідство, яке встановило б реальний ступінь провини як демонстрантів, так і силовиків під час бойовиськ 1 грудня, і визначило б конкретних винуватців з кожної сторони. Авжеж, влада на це не пішла б. Але опозиція повинна була хоч би спробувати.
Натомість розгублені вожді пішли – скажу таку неприємну річ – на шворці в радикалів. Що ж. Коли останні сьогодні ремствують, що їм у вигляді подачки кидають лише «амністію», їм варто розуміти, що почасти це й їхня провина.
Тим часом тій-таки опозиції варто нарешті почати шукати дорогу на Схід. Де тепер усе відмобілізовано, і не варто чекати, що навіть іще один рік безперервного «пакращення» помітно похитне електоральні позиції влади.
«Компроміс» тільки пригоює роз’ятрені рани суспільства. Але це не заклик продовжувати революцію до переможного кінця. Навпаки: хоч бинт і не загоює ран сам по собі, він усе-таки необхідний. Але дуже багато залежить від того, наскільки його вміло накладають. Зокрема, від цього залежить, чи проллється кров знову, коли на рану знову натиснуть. Якщо політична позиція хоче мати шанси на наступних виборах, коли б вони не відбулись, їй варто хоч зараз почати відвойовувати нашу довіру.