На Лісабонському саміті НАТО 19–20 листопада Україну представлятиме міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. Віктор Янукович не прийняв запрошення від генсека Альянсу Андерса Фога Расмуссена взяти участь у зустрічі особисто. Йдеться про саміт, на якому визначатиметься нова безпекова архітектоніка Альянсу, а отже, й світу. Формальна підстава неучасті президента: там не відбуватиметься засідання Комісії Україна – НАТО. Звісно, Лісабон-2010 – це не цьогорічний ядерний саміт у Вашингтоні, де все було бездоганно позаблоково. З головою Місії України при НАТО та послом у Бельгії Ігорем Долговим Тиждень переважно спілкувався не на глобальні геополітичні теми, а на мініатюрні, інструментальні, на жаль, за нинішньої ситуації перспективніші.
Реєстр майбутнього
У. Т.: Бельгійські компанії пропонують свої послуги зі створення національного реєстру громадян України. Питання про співпрацю має вирішуватися на урядовому рівні. Вам щось відомо про це?
– Рішення за всіма такими національними проектами ухвалюються на основі тендерних процедур. Не може тут бути ніяких преференцій. Хто запропонує сучасніші технології та кращу концепцію, з тим співпрацюватимуть. Реєстр даних про громадян – це доволі серйозне питання, з яким стикається також кожна дипломатична установа. В консульстві ми ведемо такий реєстр, адже в Бельгії проживають наші громадяни, і вони мають право голосу. Нині жодної юридичної дії в Україні ви не можете здійснити, не маючи ідентифікаційного коду. Список виборців у нас окремий. У Бельгії ж створено єдиний, у багатьох інших країнах – так само. Тому рано чи пізно в Україні буде прийнято рішення про створення такого універсального реєстру. Ми вже зробили певні кроки з вирішення цього питання. Верховна Рада ухвалила Закон «Про захист персональних даних», що є однією з основних підстав для запровадження реєстрів, у яких мають бути чітко визначені умови й форми допуску до наявної там інформації
У. Т.: Як у цілому складається гуманітарна співпраця з Бельгією, щось робиться в цій сфері?
– Всі десять провінцій Бельгії мають своїх партнерів в українських областях. Тобто розвиненою є співпраця на рівні «провінція – область». Приміром, провінція Люксембург надала в червні цього року гуманітарну допомогу лікарні міста Сміли Черкаської області. Для сотень людей, які приходять до шпиталю пройти обстеження на унікальному обладнанні, – це, можливо, шанс урятувати своє життя.
У. Т.: Але так виходить, що українські регіони беруть, але нічого не віддають.
– Віддавати завжди є що. І віддавати завжди складніше, проте і вдячніше, ніж брати. Я з цим погоджуюсь. Ми віддячуємо пропозиціями.
У. Т.: І які історії успіху ви могли б навести?
– У 2005 році при Полтавській торгово-промисловій палаті було відкрито представництво економічного агентства «Ено Девелопман», де працює людина, чия діяльність спрямована на просування бельгійської продукції на українському ринку, на сприяння інвестиціям. Зусиллями агенції реалізовано проект технологічного ноу-хау професора Артамонова з Кременчуцького політехнічного університету. В 2009 році відбулася презентація його установки з екологічного очищення води. Українська технологія запущена в промислове виробництво в Бельгії. На жаль, в Україні не зазнали розвитку венчурні підприємства, у нас немає повноцінних технопарків, інкубаторів. Ректор НПУУ «КПІ» Михайло Згуровський, якого я поважаю за зусилля, спрямовані на підтримку нових технологій, створив при своєму університеті технопарк. Там здійснюються перші кроки, але бракує практики, добрих менеджерів. Їх сьогодні ми шукаємо в Бельгії.
Косовська пляма
У. Т.: Чи ви мали якісь консультації з представниками штаб-квартири НАТО в Брюсселі щодо справи українських миротворців у Косово, які приторговували казенним пальним в особливо великих розмірах?
– Відповідаючи на це запитання, можу лише повторити слова генерального секретаря НАТО: компетентні органи розбираються. В Косові є військове командування Альянсу, яке відповідає за все, що там відбувається. Йому підпорядковані всі миротворчі сили, включно з українськими. Ця справа повинна розглядатися там у взаємодії з українськими правоохоронними органами. Це не є справа генсека чи Міжнародного секретаріату Альянсу.
У. Т.: Чи використовують українські науковці повністю ті можливості, які їм надає НАТО? Два роки тому тодішній керівник Центру інформації та документації Альянсу в Україні Мішель Дюре скаржився, що від наших учених надходило дуже мало заявок.
– Я не виключаю можливості, що такі випадки мали місце. Але це знову ж таки проблема браку кваліфікованого менеджменту. Натомість із гордістю за свою країну та її вчених я мушу зазначити, що кількість і вартість наукових проектів України з НАТО вже серйозна, а з часом така співпраця розшириться. І це ми обговорювали з паном Іклоді. Треба також розуміти, що в країн – членів НАТО нині такі самі проблеми, як і в усьому світі, тому їхні ресурси обмежені. Альянс переживає період трансформації, що передбачає скорочення штату. Лісабонський саміт 19–20 листопада – це дуже важлива подія в цьому контексті. Альянс націлений на формування ефективніших структур та зменшення витрат. Тому коли мова йде про наукову співпрацю з НАТО, головне для нас – це не кількість проектів, а їхня реалізація, запуск у виробництво наукових розробок. У штаб-квартирі НАТО є бачення, що програма «Наука заради миру і безпеки» мала б приносити кращі результати.
Позаблоковість? Що це?
У. Т.: Модель співпраці України й НАТО може якось змінитися після затвердження нової Стратегічної концепції Альянсу?
– Нова Стратегічна концепція НАТО має особливу вагу для організації і для самого генерального секретаря Андерса Фога Расмуссена. Він особисто готував проект цієї концепції, презентував його, брав участь в обговореннях на зустрічах міністрів оборони, міністрів закордонних справ і спільному засіданні, яке відбулося в Брюсселі 14 жовтня поточного року. Нова Концепція – компактний документ, що складається з невеликої кількості сторінок і відображає новий дух Альянсу: з протистоянням покінчено, велика увага приділяється партнерству. А Україна є важливим партнером НАТО. Наразі проект Концепції має таємний характер, тому не можу сказати, що тримав його в руках. Я впевнений, що Україна, як партнер НАТО, знайде гідне місце в цій концепції. А далі ми будемо працювати, спираючись на наш основний принцип – зорієнтованість на практичні результати. На цьому наголошували президент України і генсек НАТО під час зустрічі у вересні цього року.
У. Т.: Як ви пояснюєте колегам у НАТО, що значить поняття «позаблоковість» України, яке не є правовою категорією?
– Класичний нейтралітет для України не є прийнятним підходом до зовнішньої політики та політики безпеки. Україна не може відмежовуватися від процесів, які відбуваються в регіоні. Є нейтральні Швейцарія та Австрія, вічно нейтральний Туркменистан. Це означає усунення від процесів, які мають місце в регіоні. Нейтралітет – це принцип «моя хата скраю». Для України це не підходить. Наша держава розташована на перехресті різних шляхів. Отже, має важливе геостратегічне положення, яке вимагає певного реагування й взаємодії з тими чи іншими організаціями. Україна є морською державою, має контакти і на Сході, і на Заході. Надійні відносини з сусідами – це запорука безпеки країни. А вона нам потрібна як важлива умова для внутрішньодержавних перетворень, зокрема економічних реформ. Позаблоковість має прозоре значення: це неучасть у військових альянсах і блоках. НАТО поважає такий підхід. Країни – члени Альянсу кажуть: це ваше рішення, і ми співпрацюватимемо з Україною настільки, наскільки вона сама до цього готова.
Без таблички
У. Т.: Чи в МЗС нині взагалі немає дискусій щодо проектів створення культурних інституцій України за кордоном?
– Немає, тому що час дискусій давно минув. У 2006 році Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про відкриття культурно-інформаційних центрів України за кордоном у 16 столицях, якщо не помиляюсь.
У. Т.: Однак це рішення не було виконано.
– Я би так не казав. Радив би вам побувати в таких центрах у Варшаві, Берліні, Москві. До того ж слід визнати, що ситуація післякризових років не спри-
яє активній розбудові зовнішньополітичної служби. Але рано чи пізно ми прийдемо до створення мережі повноцінних культурних інституцій за кордоном.
У. Т.: Але не треба, щоб пізно…
– Ще раз зазначу, що це насамперед питання коштів. Все інше у нас є: культура, митці, таланти, – тобто є, що показати. Але реалізувати це за рахунок створення додаткової структури в МЗС цього року не вийде. Ми до цього ще не дійшли.
У. Т.: Гаразд, приміром, ви особисто підтвердите, що є потреба в українському культурному центрі (інституті) в Брюсселі?
– Безумовно, він би нам дуже допоміг. Але я проти спрощеного підходу, що коли ми матимемо окремий будинок, на якому висітиме табличка, то це буде саме те, що треба. Культурна репрезентація – це передусім реалізовані проекти в різних регіонах, містах. Водночас такий інститут був би, безсумнівно, корисним. Він би все координував. Сьогодні ми це робимо силами посольства.
Біографія
Ігор Олексійович Долгов, Надзвичайний і Повноважний Посол
1992–1994 – перший секретар, радник Відділу преси та інформації, радник – помічник міністра закордонних справ.
1994–1997 – радник, радник – посланець Посольства України у Фінляндії.
1997–2000 – заступник начальника управління політичного аналізу та планування МЗС України.
2001–2002 – директор Департаменту з питань політики та безпеки МЗС України.
2002–2004 – посол у Туреччині.
2004–2005 – заступник міністра закордонних справ.
2005–2008 – посол у ФРН.
2008–2009 – керівник служби зовнішньої політики Секретаріату президента.
З 2010-го – посолу Бельгії та голова Місії України при НАТО