Мальовничий маєток родини Скоропадських у Тростянці, що належав Івану Михайловичу Скоропадському, дідові майбутнього очільника Української держави, завжди був центром тяжіння для всієї родини. Саме Іван Михайлович розпочав збирати або замовляти для свого палацу портрети українських гетьманів. У своїх спогадах кінця 1917 — грудня 1918 року, згадуючи, яким йому з дитинства запам’ятався маєток діда, Павло Скоропадський писав так: «У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів і різних політичних та культурних діячів в Україні, було кілька зображень старовинних «Мамаїв». Українські пісні постійно співали в домі. Дуже поважали бандуристів, які виконували думи, до того ж дід їх завжди щедро нагороджував. У домі отримували «Киевскую старину», читали й обговорювали книги Костомарова та інших українських письменників. Висів між гетьманами портрет Мазепи, такий ненависний кожному росіянину; в домі йому не поклонялися, як це роблять тепер українці, вбачаючи в ньому символ української самостійності, а мовчазно ставилися з симпатіями, до того ж тільки обурювалися, що досі в соборах перед Великим постом Мазепу піддавали анафемі, і сміялися над нелогічністю, що в Києві одночасно в Софійському соборі Мазепу піддають анафемі, а в Михайлівському монастирі за нього, як за творця храму, підносять молитви за упокій його душі».
Коли Павло подорослішав і навіть одружився, то не перестав навідуватися в маєток діда. До того ж тепер він залюбки приїжджав туди з молодою дружиною Олександрою з дому Дурново. Поїздки до Тростянця Олександра Петрівна часто використовувала для заняття новомодним на той час хобі: фотографією. Вона фотографувала садибу, парк, членів родини й навіть інтер’єр палацу. Тоді ще ніхто не міг знати, яку роль відіграють ці любительські світлини у справі збереження й відтворення родинних архівів і колекцій.
Портрет Івана Михайловича Скоропадського. Невідомий художник. 1880-ті роки
Невдовзі у вирі революційних подій 1917 року панська садиба у Тростянці згоріла. У вогні загинули зокрема й стародавні портрети. Ще через деякий час політична кар’єра Павла Скоропадського перервалася і він із родиною був змушений виїхати в еміграцію. Вже перебуваючи в Німеччині, Павло Петрович вирішив продовжити традицію, започатковану батьком і дідом щодо збирання історичних документів і речей, так чи інак пов’язаних із представниками різних гілок їхнього роду. Водночас усвідомлюючи безповоротну втрату певних речей, зокрема давніх портретів гетьманів, Павло Петрович спробував відтворити втрачену галерею. Ось тут і стали в пригоді фотографії, зроблені Олександрою Петрівною й збережені у родинних альбомах.
Читайте також: Українська Держава Гетьмана Скоропадського
Проблем із пошуком митця також не виникло. Такою людиною виявилася давня подруга дружини Павла Петровича Ольга Карлівна Мордвінова (у дівоцтві Хіз). Вона походила з родини Чарльза Хіза, особистого вихователя дітей російського імператора Олександра ІІІ, дружина якого, матір Ольги, була рідною тіткою російського художника Олександра Бенуа. Ольга Карлівна заприятелювала з Олександрою Дурново ще в дитинстві й разом із нею брала уроки малювання. Згодом Ольга вийшла заміж за Анатолія Мордвінова, флігель-ад’ютанта Миколи ІІ. Після зречення царя Мордвінов продовжив службу в Ставці верховного головнокомандувача в Могильові. З цієї причини після приходу до влади більшовиків родині довелося шукати способів виїхати закордон. Однак через кількаразові арешти чоловіка Ольги Мордвінової подружжя змогло дістатися Німеччини лише в 1920 році. Там вони тривалий час мешкали у Скоропадських у місті Ванзеє. Очевидно, що саме тоді Павло Петрович і замовив Ользі Карлівні низку портретів за збереженими фото.
Олександра Петрівна Дурново з нареченим Павлом Петровичем Скоропадським. Жовтень 1897 року
Художниця написала шість олійних портретів гетьманів (Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Івана Самойловича, Павла Полуботка, Данила Апостола, Івана Скоропадського) і двох жінок: Анастасії Скоропадської й Наталки Розумихи. Згодом, у 1922 році, художниця написала низку оригінальних портретів членів родини Скоропадських: гетьмана Павла Скоропадського з донькою Єлизаветою за грою в шахи, олійний портрет Олександри Петрівни Скоропадської, портрети гетьманівни Марії Павлівни, гетьманича Петра Павловича й гетьманівни Єлизавети Павлівни.
Читайте також: Генеза українського консерватизму
Шукаючи вдалий ракурс для написання портрета останньої, художниця зробила низку фотографій Єлизавети в українському вбранні. З репродукції цього портрета в 1922 році було виготовлено листівку, яка стала шалено популярною в колах українських емігрантів. Після війни оригінал цього портрета перебував у помешканні Єлизавети Павлівни, у 1960 році вона переслала його сестрі Олені, яка тоді мешкала в Цюриху. Там він був до смерті останньої у 2014 році.
Талант Ольги Мордвінової помітили й відзначили не лише Скоропадські. Олександр Бенуа у своїх спогадах зазначив, що він неодноразово зустрічався з тіткою у спільних знайомих: у родині художників Нуфлар. Спеціалізуючись на жіночих і дитячих портретах, Ольга Карлівна мала багато замовлень, які давали їй можливість утримувати родину. Невдовзі одна заможна родина з Голландії на знак подяки й визнання майстерності художниці купила для родини Мордвінових будинок у Баварських Альпах в місті Оберсдорф. Після того як у 1945 році радянська армія захопила Берлін, а Павло Петрович від отриманих під час обстрілу поранень помер, родина Скоропадських деякий час була змушена жити в помешканнях Мордвінових (про це свідчать спогади Олени Павлівни й фото з родинного альбому). Померла Ольга Карлівна в 1951 році. На жаль, про її смерть стало відомо лише за два роки з мемуарів того самого Олександра Бенуа.
Гетьман Павло Скоропадський із донькою Єлизаветою за грою в шахи. Малюнок Ольги Мордвінової, олівець. 1922 рік
Після смерті Павла Петровича збереженням родинних архівів і колекцій мистецтва заопікувалися діти гетьмана. Зокрема роботи Ольги Мордвінової певний час перебували в Лондоні в гетьманича Данила Павловича. Після його загибелі, вже в 1970‑х роках, Марія Павлівна передала ці матеріали до Української гетьманської організації Америки в Детройті (США). Долю гетьманських архівів та історію їх повернення в Україну ретельно дослідила Тетяна Осташко. А нам цікаво, що в 2004 році наймолодша донька Павла Скоропадського Олена Павлівна Отт-Скоропадська після довгих вагань вирішила передати частину портретної галереї до київського Музею гетьманства.
Олександра Петрівна Скоропадська біля портрета Богдана Хмельницького в місті Ванзеє. 1933 рік
У червні 2004 року було урочисто передано сім портретів. Ще пізніше, у 2008-му, до Музею віддали ще два портрети: Івана Скоропадського й Петра Волконського. Невдовзі серед світлин родинних альбомів, оригінали яких передали до Центрального державного історичного архіву в Києві, було виявлено кілька фотографій, які засвідчили історію побутування гетьманських та інших родинних портретів у будинках, у яких проживала родина Скоропадських. Нині шість гетьманських і два жіночі портрети відомих козачок, а також портрет Петра Волконського перебувають в експозиції та фондах Музея гетьманства.
Єлизавета Павлівна Скоропадська в українському строї. Поштова картка з портретом роботи Ольги Мордвінової в Берліні. 1922 рік
Аналізуючи портрети українських гетьманів пензля Ольги Мордвінової можна дійти висновку, що художниця у своїй творчості вочевидь послуговувалася не лише світлинами Олександри Петрівни. Їй були доступні й інші іконографічні джерела, що дали змогу відтворити не лише обличчя портретованих, а й колористику давніх творів, особливості історичного одягу тощо.
Портрет Богдана Хмельницького під час розпакування посилки від Олени Отт-Скоропадської в Музеї гетьманства. Фото 2004 року
Замислюючись над тим, якими саме джерелами могла послуговуватися Ольга Карлівна і якого саме іконографічного типу портрети могли перебувати у збірці Івана Михайловича Скоропадського, на думку насамперед спадають копії давніх портретів, які ймовірно походили з Гамаліївського Свято-Харлампіївського монастиря. Нині ці портрети перебувають в експозиції Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького.
Портрет Наталки Дем’янівни Розумихи. Ольга Мордвінова. 1920-і роки
Але навіть при поверховому погляді на портрети Івана й Анастасії Скоропадських, написаних Мордвіновою, стає зрозумілим, що художниця послугувалася зовсім іншими іконографічними джерелами. Зокрема в роботі над портретом Івана Ілліча художниця користувалася відомими портретами з приватних збірок родини Галаганів і Тарновських. Зокрема портретами пензля Степана Землюкова (1840) та Гаврила Васька (1860).
Портрет Івана Скоропадського. Ольга Мордвінова. 1920-ті роки
Відтворюючи портрет Насті Скоропадської, художниця скористалася не лише образом з епітафійного портрета гетьманші. На відміну від відомого гамаліївського портрета, Настю Скоропадську художниця змалювала обернутою на три чверті ліворуч. Хустка в її руках була написана білим кольором, а не червоним, як на стародавньому зображенні. Та й риси обличчя виписано значно м’якшими і привітнішими, ніж на портреті XVIII ст. Єдиним іконографічно близьким зображенням до мордвинівського, яке вдалося віднайти, був портрет ХІХ ст., що нині зберігається у Дніпропетровському історичному музеї.
Читайте також: Уроки другого Гетьманату
Де й коли це або схоже на нього зображення могла бачити художниця, залишається нез’ясованим.
Іще складнішою виявилася справа визначення іконографічного джерела, яким послуговувалася Ольга Мордвінова, коли відтворювала портрет Наталки Розумихи. Виконаний нею портрет не мав нічого спільного з відомим тоді іконографічним образом матері останнього гетьмана козацької України, що його написав придворний художник Ґенріх Ґотліб Хойзер (1720—1751): «Портрет графині Наталії Дем’янівни Разумовської» (1746). Тривалий час це питання залишалося загадкою, аж поки вдалося віднайти прототип твору художниці.
Портрет Анастасії Скоропадської. Ольга Мордвінова. 1922 рік
Ним виявилася цікава ілюстрація портрета Розумихи з колекції князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського. Підпис під зображенням був таким: «Казачка «Разумиха» (мать графовъ Разумовськихъ)». Однак ці відомості аж ніяк не сприяли пошуку відповідей на запитання про те, хто міг би бути автором цього портрета, якими іконографічними джерелами художник послуговувався, коли саме написав цей твір, як довго портрет перебував у колекції Рєпніних тощо. Водночас тепер можна однозначно стверджувати, що, відтворюючи образ матері Розумовських, Ольга Мордвінова послуговувалася саме цим типом зображення.
Гетьман Павло Скоропадський із сином Данилом розвішують портрети гетьманів у вітальні їхнього будинку у Ванзеє, Німеччина. 1933 рік
Отже, незважаючи на низку незначних «білих плям», які ще залишаються історикам для опрацювання, загалом історія відтворення родинної галереї портретів родини Скоропадських стала зрозумілою й доступною, а ім’я Ольги Мордвінової, авторки копій давніх портретів із родинної збірки, а також оригінальних власних зображень членів гетьманської родини, зайняло належне йому місце в історії нашої культури й мистецтва.